Щось сталося? Мамо? А ти чого тут? Слова пролунали різко, без радості. Без теплоти. Тільки розгубленість, змішана з відвертим роздратуванням. Галина спробувала усміхнутися, відчуваючи, як затерпли кутики губ. — Відпустили раніше, — голос зрадницьки тремтів. — Синьйора Елеонора до доньки поїхала. А що, матері вже й додому без попередження не можна? Тарас швидко кліпнув очима, озирнувся назад у глибину хати, ніби шукаючи шлях до відступу, і сяк-так видавив: — Та можна… Просто ми не чекали. Ти ж казала — в кінці жовтня. — Хотіла сюрприз зробити, — прошепотіла вона, витягуючи до нього руки, щоб обійняти. Тарас підставив щоку. Його обійми були квапливими, сухими, формальними. Він відсторонився першим, нервово переступаючи з ноги на ногу. — Ну, проходь… Чого в коридорі стояти. Галина пройшла повз нього до великої кімнати, яку завжди вважала своєю спальнею. Вона хотіла скинути важке пальто, присісти на знайоме ліжко, доторкнутися до стін, які снилися їй щоночі у крихітній кімнатці для прислуги у Флоренції. Але на порозі кімнати вона зупинилася
Колеса мікроавтобуса монотонно гуркотіли на стиках розбитих доріг Тернопільщини. За вікном у сірому надвечірньому світлі миготіли знайомі до щему верби, перекошені плоти й новенькі ошатні паркани сусідів, чиї заробітчани, мабуть, повернулися раніше. Галина притискала до грудей шкіряну сумку, в якій лежали подарунки: парфуми для сина, дорогий італійський сир, пара пляшок доброго вина з Тоскани та … Читати далі