– От тільки не кажи, що знову йдеш до мами! – гаркнув Степан, кидаючи на стіл ключі. – І що, як йду? Там хоча б хтось мене вислухає, – Марічка одягала пальто, в очах – сльози. – Ой, звичайно! Мама твоя ще й поради цінні дасть! Та я краще в кафе посиджу, ніж з нею […]
Потім я почала помічати, що воно дещо хімічне на смак
У Нідерландах я рік не відвідувала перукарні. Тому що дорого й лячно. Так, мені казали шукати турецьких або український майстрів. Але гроші я носила ветеринарам чи платила якісь штрафи. Зазвичай штрафи за відмову від чогось. Якщо вам не сподобався, скажімо, інтернет, потрібно заплатити штраф, щоб від нього відключитися. Або не сподобалася підписка на доставку із […]
— Олено, тільки не гнівайся, але вас з чоловіком і донькою на весілля ми не кличемо, — заторохтіла Світлана. — У Дениса купа рідні, довелося урізати список
– Дай гроші! — Сльози котилися по щоках моєї родички, але я дивилася крізь неї. Колись я б віддала останнє. Але тепер — ні. Ця історія про те, як я навчилася казати «досить». Голос її тремтів, а в очах стояли сльози. — Ти ж розумієш, вона перед весіллям уся на взводі, от і зірвалася на тебе. […]
– А з якого це дива ви вирішили з нами жити? На що розраховуєте після того, як ви з нами вчинили? – Невістка розлютилася, коли почула, що я хочу залишитися
Цьогоріч я вирішила додому приїхати на свята. Повідомила синові, він мене зустрів, забрав до себе. В нього гарна квартира, три кімнати. Невістка Ліля ґаздовита дівчина, завжди в неї чисто й холодильник повний. Вже й двійко діток мають. Була я в них всі свята. А днями дружина сина вирішила зі мною серйозно поговорити: – А ви в […]
– Здрастуйте, мамо, а ми до вас на сніданок! – заявив зять
– Здрастуйте, мамо, а ми до вас на сніданок! – заявив зять. Настя та Тимофій одружилися два місяці тому. Ні ті, ні інші батьки не могли допомогти молодятам з розв’язанням квартирного питання, тому вони орендували собі невелику студію і щасливо зажили. Оскільки вони були ще молоді – Насті нещодавно виповнилося двадцять два роки, Тимофію – […]
Я знаю, що ти мене заблокувала. Але я маю сказати: ти пошкодуєш про це. Усе, що я робив – заради нас. Заради сім’ї
– Чому підлога не вимита? А де вечеря? – Гліб кинув портфель на диван і оглянув кімнату. – Ти взагалі перестала за собою стежити! Марина розгублено завмерла біля плити. На годиннику за північ, а вона, як дурепа, чекала чоловіка з гарячою вечерею. Зараз від нього пахло чужим парфумом – тонкий, дорогий аромат, зовсім не схожий […]
-Думаєте мені самій приємно? Ні те, що Катруся сказала, та я, та мені ніхто в житті такого не казав! Я від дітей рідних такого не чула. Дякую, Катрусю
-Кать, це, – Толик м’явся, переступаючи з ноги на ногу, – загалом це… -Що? У сауну з чоловіками сходити хочеш? -Ні, – Толик похитав головою… -А що? На риболовлю? -Та ні -А що тоді, Толю? -Та це… мама приїжджає. Не надовго, Кать. Поки ти у відрядженні, вона тут це… і потім поживе… кілька місяців. -Чого? […]
– А як же я? Чому ти відмовився від мене? Хіба я тобі не дочка? – Запитала вона. – Ти не можеш мене ні в чому дорікнути! Я тебе виховав, на ноги поставив, у подальше життя відправив, а далі греби сама. Я тобі нічого не винен
– Грошей на поховання матері не дам, у мене весілля на носі, – сказав батько доньці. – Але ж вона була твоєю дружиною двадцять років! – У мене нова дружина та новий шлюб, ви двоє мені не потрібні… – Тату, ти чекаєш на мене? – Зраділа Лєра, коли вийшла з інституту і натрапила на батька. […]
– Так. Мене жодного разу в житті не цілував чоловік, за винятком тих випадків, коли хотіли “ощасливити”, як ви. На мене дивляться зі співчуттям
Виходячи з лікарні, Олена зіткнулася в дверях із чоловіком. – Вибачте, – сказав він, затримавшись на ній поглядом.Наступної миті погляд його став презирливо поблажливим, чоловік відвернувся від Олени, і, здається, одразу ж забув про її існування. Скільки таких поглядів вона ловила на собі. На струнких і довгоногих дівчат дивилися зовсім по-іншому. Очі чоловіків, побачивши струнку […]
– Рідні люди голодують, а ти купуєш квартири! – Обурювалася мати
– Донькам дістанеться по двокімнатній квартирі, а Віктору – наша трикімнатна. Він же за нами в старості наглядатиме, – сказав Михайло Петрович, дивлячись у вікно на сніг, що падав. Віра Олександрівна мовчки кивнула, продовжуючи перебирати фотографії у старому альбомі. На пожовклих знімках усміхалися їхні діти: Настя з двома кісками, Вітя з розбитим коліном, маленька Даша […]