– Асю, – сказав Геннадій дружині, повернувшись увечері додому, – я чомусь сьогодні не зміг розплатитися карткою. Може, у банку щось трапилося? – Все нормально, просто я заблокувала твою карту, – спокійно відповіла Ася, продовжуючи займатись вечерею. – Заблокувала? Навіщо? – здивувався чоловік. – Не навіщо, а чому! Бо ти вже чотири місяці не працюєш, […]
— А ти точно мене не знаєш? — запитала вона, коли Кама вийшла по воду. — У тебе дуже знайоме обличчя. Я затримала дихання. — Я… колись заходила в одне кафе, де ви з дочкою сиділи. Можливо, звідти. — Можливо, — сказала вона, не відводячи очей. — Але знаєш, я люблю правду більше, ніж ввічливість. Якщо ти — це та, про кого я думаю… просто будь доброю до Ками. Вона вийшла з кімнати, залишивши мене зі столом, чаєм і запитаннями.
— Щоб через три дні тебе і всіх твоїх речей не було в моїй квартирі! — гримнула, наче блискавиця пройшла по моєму тілу, хазяйка, й різко грюкнула дверима. Я стояла посеред кухні, тримаючи чашку з недопитим чаєм, і мені здавалося, що щойно хтось вимкнув світло в усьому моєму житті. Мовчки. Без попередження. Три дні. Три. […]
Знаєш, Юро, вона тобі сестра, а я – дружина. І я вже більше не можу дивитися на те, як ти забираєш від наших дітей і несеш все Олені. Юрій і сам розумів, що дружина має рацію, але по-іншому вчинити не міг. Коли сестрі була потрібна допомога, він першим подавав свою руку, і так було завжди, ще з дитинства. – Юро, я не проти, щоб ти допомагав Олені. Але коли щоразу ти береш від нашого сімейного бюджету – це вже не підтримка. Це збитки для нас. – Я все розумію. Але я не можу інакше
– Знаєш, Юро, вона тобі сестра, а я – дружина. І я вже більше не можу дивитися на те, як ти забираєш від наших дітей і несеш все Олені. Юрій і сам розумів, що дружина має рацію, але по-іншому вчинити не міг. Коли сестрі була потрібна допомога, він першим подавав свою руку, і так було […]
-Відчепися ти від мене! Я одружуватися з тобою не обіцяв! І взагалі я й знати не знаю, чия це дитина. А може, не моя зовсім?
-Відчепися ти від мене! Я одружуватися з тобою не обіцяв! І взагалі я й знати не знаю, чия це дитина. А може, не моя зовсім? Тому, вперед і з піснею, а я мабуть поїду собі, – говорив Віктор Валентині збираючи речі. А вона стояла і не могла повірити своїм вухам. І це Віктор, який у […]
— Та не у мене син. А у сусідки моєї, Каті. Чоловік твій часто заходив раніше, ось і принесла від нього в подолі. Такий же рудий і конопатий, як батько, і експертизу робити не треба. — А від мене ви чого хочете? Чоловіка мого не стало нещодавно, я поняття не маю, з ким він там водився… — Так Катька ця теж пішла в засвіти
Тоня прополювала грядки, коли почула, що хтось її кличе у дворі. Витерла піт із чола й вийшла до хвіртки. Там стояла незнайома жінка. — Тоню, здрастуй! Розмова є. — Здрастуй. Ну, заходь, коли прийшла… Тоня запросила жінку до хати, поставила чайник грітися. Цікаво, що їй потрібно? — Мене Ніною звати. Ми з тобою особисто не […]
— Кажуть, ти чекаєш дитину. І що від мого сина. Правда? Настя скинула на неї очі. І тієї ж миті обличчя її спотворилося, губи затремтіли. — Правда, — видихнула вона. — Він… він поїхав, а я… Мама каже, щоб позбавилася, а я не можу. Ми з ним любимо одне одного. Ми листувалися. Я йому все хотіла сказати, але мати мої листи рве
— Лідко, а правду баби кажуть, що Настя Морозова від Льошки твого пузата ходить? — єхидно запитала сусідка Дарина, коли Ліда йшла повз її будинок. — А я пліток не збираю, і нічого такого не чула, — спокійно відповіла Ліда й пішла далі. Але розмова ця засіла в голові. Родину Морозових особисто не знала, але […]
Я впевнений, що ви не дуже добре думаєте про мене, але ви не праві. Мене абсолютно не лякає наявність трьох дітей. Мене лякає інше, а саме, я сам
– Галю, зайди. Мій у погребі був і тобі картопельки набрав. Галина повернула до двору сусідки.– Ой, дякую, тітко Марино, я вам обов’язково поверну. – З чого повернешся то? Ох, горюшко. Поверне вона. Раніше треба було думати, коли дітей на світ приводила. Петька ніколи не був нормальним чоловіком. Галина проковтнула образливі слова, бо знала, що […]
Вона стояла перед ним, стиснувши кулаки. Повітря в кімнаті наче наповнювалось пекельним невидимим димом. Гліб дивився на неї з подивом, немов вперше бачив її такою – злою, рішучою, не готовою поступатися. Його обличчя почало повільно червоніти. Він явно не очікував такої реакції через, як він вважав, дрібницю. Допомога сестрі була для нього аксіомою, що не потребує обговорення, навіть з дружиною.
— Гліб, а де мій ноутбук? Я його на столі залишала вранці, точно пам’ятаю. Юля увійшла до вітальні, стягуючи на ходу легкий шарф. День видався метушливим, зустріч з клієнтом затягнулася, і тепер їй потрібно було терміново доробити правки по макету, які обіцяла вислати ще до півночі. Вона кинула сумку на крісло і оглянула кімнату. Ноутбука […]
Мама сказала, що хоче жити з нами. Я погодився, — Тарас говорив тихо, не піднімаючи очей. — У неї в квартирі проблеми з опаленням. І взагалі, вона ж скоро буде твоєю свекрухою. Утрьох буде веселіше
— Ти заробляєш 50 тисяч на місяць, а штори за 2000 гривень не можеш купити нормальні! — дорікнула мені вчора ця жінка. Я грюкнула дверцятами шафи, аж чашки на полиці жалісно задзеленчали. Уже втретє за тиждень я не могла знайти свої документи. Усе в квартирі ніби жило своїм життям, переміщаючись із звичних місць туди, де, […]
Степане, ти де? Ти ж мені обіцяв сьогодні з грядками допомогти, – Марія дуже засмутилася, коли побачила, що чоловік з самого ранку знову кудись пішов. Усі в селі знали: Степан – душа компанії. Він був з тих чоловіків, що завжди з друзями – і в радості, і при келиху. Коли треба – машину полагодить, коли яке свято – перший на баяні, а коли треба – підставить плече. Його цінували, кликали, поважали. Але одна людина вдома все більше відчувала себе зайвою. І це була його дружина – Марія
– Степане, ти де? Ти ж мені обіцяв сьогодні з грядками допомогти, – Марія дуже засмутилася, коли побачила, що чоловік з самого ранку знову кудись пішов. Усі в селі знали: Степан – душа компанії. Він був з тих чоловіків, що завжди з друзями – і в радості, і при келиху. Коли треба – машину полагодить, […]