Чоловік робив це щоп’ятниці. І завжди говорив «дякую». — Галя, я більше не можу! — Анфіса майже кричала в трубку, бо чоловік був на роботі і ніхто не міг її почути. — Ти розумієш? Не можу! Він мене дістав своєю правильністю, своєю розміреністю, своїм… всім! Вона стояла посеред ідеально прибраної спальні — свіжа постільна білизна, … Читати далі
Збирайся, Віро, ми їдемо до моєї бабусі! – Куди? – Віра насупила брови. – Денисе, ти що? Зовсім? Яка бабуся? Вона ж у тебе в селі живе! – В селі, а це якось змінює справу? – Звісно змінює, Денисе! Ти що? І що на твій погляд я, там робитиму? Денис усміхнувся. – А тобі не … Читати далі
Олена крутилася на кухні, наспівуючи веселу пісеньку. Настрій у жінки був просто чудовий. Аякже ж?! Сьогодні вона дізналася, що невдовзі стане мамою. Раптом у двері подзвонили. Олена витерла руки об фартух, вийшла в коридор, відкрила двері. На порозі стояв її чоловік Іван. – Що сталося? – захвилювалася Олена, побачвши, що в Івана на очах сльози. … Читати далі
— Яка у тебе люстра, Ганно Павлівно, — сказала Карина, піднявши голову. — Справжній кришталь? Голос нареченої онука був солодким, тягучим, як липовий мед. Він огортав, але чомусь від нього ставало тільки тривожніше. Я відірвалася від нарізання лимона і подивилася на неї. — Чеський. Ми з дідом діставали, — відповіла я, намагаючись, щоб голос звучав … Читати далі
“– Навіщо матері дві кімнати? Їй уже шістдесят п’ять. Гостей вона навряд чи прийматиме, а з тітками – своїми сестрами – вона і на кухні може попити чай. – Чесно кажучи, однокімнатної квартири матері – за очі та за вуха вистачить Лідія Олексіївна знала, навіщо до неї прийшли син та дочка. Ця тема промайнула в … Читати далі
“Так і лежала баба Марія одна сподіваючись на те, що стане краще, але скаржитися нікому не збиралася, а турбувати когось тим більше. Тому приїзд Каті та Миколи виявився для неї повною несподіванкою Баба Марія поспішала в магазин. В принципі, купувати вона нічого не збиралася їй просто дуже потрібно було поговорити зі своєю сусідкою, а за … Читати далі
“— Мишко, ми п’ять років чекаємо. П’ять. Лікарі кажуть – дітей у нас не буде. А тут…— Мишко, дивись! — я застигла біля хвіртки, не в змозі повірити своїм очам. Чоловік незграбно переступив поріг, зігнувшись під вагою відра з рибою. Ранкова прохолода липня пробирала до кісток, але те, що я побачила на лаві, змусило забути … Читати далі
— Наталю, ти вдома? — Ігор влетів у квартиру й завмер, коли побачив дружину в передпокої. Вона сиділа навпочіпки й голосно схлипувала. — Я так нічого і не зрозумів, що з тобою трапилось. Ти так ридала, що слів не розібрати. Потім ще й телефон, як на зло, розрядився. Що сталося, Наталю? На тобі лиця немає.— … Читати далі
“— Негайно забери стару з мого дому, — кричала мати в слухавку розгубленому синові. – Я її все життя терпіти не могла, а тепер що ж, підгузки міняти?Хвору бабусю відправили доживати до онука. А дізнавшись, що лежить у нотаріуса, рвали на собі волосся. — Доброго ранку, люба, — Лара скривилася, почувши в слухавці голос свекрухи … Читати далі
– Не смій їх запрошувати! Чуєш? Ні під яким приводом! – Це ж твій день народження. Тридцять п’ять років – серйозна дата. – Начхати. Я бачити їх не хочу. – Стасе, скільки можна? Десять років минуло. – І ще десять минеться. І двадцять. Вони для мене покійні. Яна сіла поряд, взяла його руку. Гаряча, напружена. … Читати далі