Та я не про роботу, Галю… — зітхала Ганна. — Ти зараз поїдеш, а Степана свого на кого залишиш? Він же у тебе чоловік видний, хоч і лінивий. Підберуть — не встигнеш і з хати вийти! А діти? Оксана й Денис зараз у такому віці, коли їм мама потрібна. Їм потрібне твоє тепло, твоя порада, а не просто переказані євро. Повір моєму досвіду: гроші швидко розійдуться, а втрачені роки й чужі діти вже не повернуться. Але Галина не чула її слів. У її голові сяяла тільки одна думка: вона мусить витягнути родину зі злиднів. Вона мусить довести чоловікові, дітям, усьому селу, що її сім’я варта кращого життя. Перетинати кордон було страшно. Але ще страшніше було те, що чекало попереду. Початкові роки в Італії перетворилися на суцільний калейдоскоп важкої, виснажливої праці. Перша її робота — догляд за суворою й вередливою старенькою синьйорою в Неаполі, яка не говорила українською й дратувалася від кожного руху Галини. Галина спала на розкладушці у передпокої, вставала о п’ятій ранку, прала, готувала, мила, терпіла капризи та образу. Щовечора, коли дім засинав, вона заривалася обличчям у жорстку подушку й глухо ридала, щоб ніхто не почув
Тиша у великому, світлому будинку була майже відчутною на дотик. Вона осідала на свіжовифарбовані стіни, віддзеркалювалася у блискучому ламінаті й важким тягарем лягала на плечі Галини. Жінка стояла біля вікна вітальні, стискаючи у тремтячих пальцях старенький мобільний телефон. Екран мовчав. Жодного повідомлення, жодного пропущеного виклику. Минуло вже три дні відтоді, як вона повернулася в Україну. … Читати далі