Перед наpодженням кожного із семи своїх дітей я змушена була давати розписку лікарям у тому, що знаю, які небезпеки на мене очікують. У мене – вада сеpця, а з такою вадою вaгiтність і пoлоги – велике навантаження, – сеpце може не витримати. Але я так любила дітей! Вірила, що від “Бога нагорода — плiд лoна”, … Читати далі
– Лідо! Мама купує собі житло. Вона продала два будинки у селі, своїх батьків та батька, машину діда. – Купує? – Так. – А чому нам не сказала? Може їй потрібна допомога з переїздом? А де квартира? – Неподалік від нас. Ми з тобою мріяли про це. Пам’ятаєш повз новий будинок проходили, дивилися. – Це … Читати далі
Таня від’їхала машиною від дому, заглушила двигун і просто сиділа, дивлячись в нікуди. Тривожні сигнали з’являлися давно, але сьогодні все стало кришталево ясно. І від цієї ясності нило десь всередині. Перші роки шлюбу були казкою. Дмитро доглядав за Танею так, ніби кожен день був першим побаченням. Квіти без приводу, дзвінки посеред дня просто щоб сказати, … Читати далі
Моїй доньці 28 років, до одруження ми проживали разом в моїй двокімнатній квартирі. Нещодавно Олеся познайомила мене зі своїм майбутнім чоловіком. Вони одружилися та так, як не мали власного житла, переїхали у мою квартиру. У них народилася донечка та у мене вдома стало гамірно та весело.Ми маємо ще будинок в селі, колись там жили мої … Читати далі
Баба Марія, яку зазвичай кликали просто Маня надумала йти з життя. Була п’ятниця, обідній час, посьорбавши каші, запивши молоком, вона, втерши фартухом рота, дивлячись через скло кухонного вікна кудись у далечінь промовила звичайним, безбарвним голосом: – Валька! Після завтра помиратиму, в неділю, якраз перед обідом. Дочка її Валентина, пересуваючи на плиті каструлі на мить завмерла, … Читати далі
— А Наталка вже знає? – голос бабусі був сповнений невдоволення і прихованої погрози. — Ні. Не говорили їй нічого. Навіщо дитині такі подробиці? – голос Ніни, сестри батька Наталі, був холодний, як лід, і такий спокійний, немов нічого й не сталося. — А як же тоді? Зникла мати, не дзвонить – не пише, і … Читати далі
— Тітонько Женя, здрастуйте, це Ліда, дочка вашої сестри Галини, ви мене, напевно, і не знаєте. У Євгенії Іванівни затряслися руки, миттєво пересохло в горлі, і вона як риба, витягнута з води, лише беззвучно ворушила губами. — Тітонько Женю, ви мене чуєте? — Чую, моя хороша, чую, – прошепотіла вона, насилу вимовляючи слова. — Я … Читати далі
Але вже давно перевалило за тридцять. Все своє життя вона мріяла про просте жіноче щастя. Коханий чоловік поруч, донька, а краще донька та синочок. Але ця її мрія ніяк не могла здійснитись. Як тільки в радіусі ста метрів з’являвся більш менш пристойний чоловік, на сцені з’являлася мама і робила все, щоб чоловік зник з горизонту. … Читати далі
У Надії з дитинства було густе волосся. Усі милувалися її косами. Бабуся казала: —У мене ти вдалася, внученько. От і я не блищала особливою красою, але на мої коси завжди милувалися хлопці. Бережи волосся, ти з ним – особлива… Коли Надя готувалася до іспитів у девʼятому класі, бабуся підійшла до неї і запитала: — Хвилюєшся? … Читати далі
Мама почала йти від мене, і я зрозумів, що маю взяти від неї щось на згадку. Не у фізичному сенсі, як пам’ятний предмет, хоча потім у мене він з’явився – кришталева сільничка зі срібним обідочком з її старого весільного набору, а щось особливе, рідне, близьке та улюблене, а кращий процес. І я вибрав. Це були … Читати далі