Ти що, рахуєш, скільки з’їдає моя мати? Серйозно, Надю? — Я рахую наші спільні заощадження, — відповіла Надія і склала руки на грудях. — Яких стає все менше, бо ти досі не знайшов постійної роботи, а твої тимчасові підробітки дають небагато. Ми з тобою збирали на відпочинок, хотіли хоч на тиждень вирватися до моря. Де ці збереження? Любов Степанівна піднялася з-за стола. — Я, пожалуй, піду до себе. Вам треба спокійно поговорити. — Посидьте, будь ласка, Любове Степанівно, — зупинила її Надія. — Раз уже мова зайшла про це, то й вирішувати будемо разом. Якби ще пів року тому хтось сказав Надії, що вона буде так розмовляти зі свекрухою, вона б ні за що не повірила. Вона завжди пишалася своєю стриманістю й умінням уникати суперечок. Але останні місяці перетворили щоденне життя на постійну напругу. Усе почалося наприкінці зими, коли Тарас втратив роботу. Фірму, де він працював менеджером зі збуту понад шість років, раптово закрили. Двомісячні пошуки нового місця не дали результату: пропонували небагато, а на менші статки Тарас погодитися не міг
«Чужі гроші швидко закінчуються, особливо коли їх заробляєш не ти», — ці слова вирвалися в Надії швидше, ніж вона встигла їх осягнути. За обіднім столом запанувала німота. Тарас повільно поклав ложку і подивився на дружину так, ніби бачив її вперше в житті. — Повтори, що ти зараз сказала? — його голос лунав надто спокійно, аж … Читати далі