Вся моя зарплата йде на комунальні платежі, розстрочку за авто та продукти. Ти ж сам ведеш облік нашого бюджету, тому чудово це знаєш. — Не починай знову, — він відмахнувся. — Вічно в тебе якісь докори. Я ж не прошу чогось надзвичайного. Просто хочу, щоб ти мала гарний вигляд і мені було приємно виходити з тобою між люди. — Щоб мати гарний вигляд, потрібні ресурси, — мовила Надія. Вадим різко підвівся й поправив комір. — Я працюю від ранку до вечора! Дах над головою є? Є. Автомобіль є? Є. Вечеря на столі? Ти готуєш, я забезпечую базові потреби. Чого тобі ще бракує? — Мені бракує уваги, а тобі — просто красивої картинки поруч. Чоловік подивився на неї з образою, кілька секунд у кімнаті панувала мовчанка. Потім він узяв зі столу ключі. — У тебе п’ятнадцять хвилин. Я чекаю в машині. Двері зачинилися. Надія залишилася сама. Вона підійшла до своєї невеликої косметички й відкрила її. Пудра висохла й узялася грудками, туш давно засохла, а тіні розсипалися. Лише одна темно-бордова помада ще мала якийсь вигляд, хоч і втратила свій початковий аромат. Надія спробувала нанести її, але колір ліг нерівно й лише підкреслив сухість губ. Вона сердито витерла все серветкою, поправила сукню й вийшла з помешкання
«Ти знову одягла цю стару сукню?» — запитання пролунало так буденно, що аж стало моторошно. Надія на мить заніміла, тримаючи в руках край єдиного доглянутого вбрання — темно-синьої сукні, яку придбала кілька років тому на сезонному розпродажі. Тканина біля ліктів трохи втратила первинний вигляд, але зі сторони це майже не кидалося в очі. Вона поправила … Читати далі