На новому місці робочий стіл Дарини опинився поруч зі столом чоловіка приблизно її віку, який зовні був не дуже симпатичний. Він був невисокий, із помітним животиком і круглим обличчям. Очі його для чоловіка були надто великі, а дрібні зуби їй ніколи не подобалися. Кажуть, це ознака злості й дріб’язковості, вона це десь читала. Але незабаром, […]
— «Я йду не через гроші. Я йду, бо ти їх завжди віддаєш комусь іншому. А я — наче в черзі за твоєю увагою. І завжди в самому кінці».
— Тобто ти справді вважаєш, що відпустка в Туреччині важливіша, ніж допомогти моїй мамі? — голос Ігоря бринів, мов натягнутий дріт. Аліна відвернулась від вікна, спостерігаючи, як весняний дощ зухвало лупцює скло. Вона була у домашній футболці з пучком на голові, але з обличчям генеральної директорки у день скорочень. — Так, Ігорю. Саме так. Туреччина […]
Гнат Клавдії Семенівні не подобався. Занадто непримітний, худий, як жердина, і слова толком зв’язати не може. – Господи, – бурчала вона, – ну що за вигляд? Чи здоровий він узагалі? І як із Варенькою обходитиметься – одному Богу відомо. Варенька-то в мене краса – хоч на виставку ставте, а цей… Старша, Уляна, хоч із першим чоловіком не склалося, хоч із другим, але ті були ставні! А цей… Ех… Примиритися з вибором доньки Клавдія не могла, але серцю не накажеш.
Клавдія Семенівна не раз хитала головою, звертаючись до молодшої доньки Варвари: – Справа твоя, звісно, але цей Гнат мені не до вподоби. Зовсім не до вподоби! Варя лише відмахувалася: – Мамо, він не тобі наречений, а мені! Я за нього йду, а ти з татом живеш душа в душу. Я на весілля вас обох покличу […]
Надя була ще зовсім малою, коли тато зібрав валізу і пішов. Вона тоді стояла в коридорі в піжамі, тримаючи у руці свого плюшевого зайця. – Тату, а куди ти йдеш? – запитала тихо. – Я скоро повернусь, сонечко. Він не повернувся. Не в тому значенні, як діти того чекають. Минали роки. В школі Надя казала, що її тато працює за кордоном. Та правда була складнішою
Надя була ще зовсім малою, коли тато зібрав валізу і пішов. Вона тоді стояла в коридорі в піжамі, тримаючи у руці свого плюшевого зайця. – Тату, а куди ти йдеш? – запитала тихо. – Я скоро повернусь, сонечко, – збрехав він, нахилившись, щоб поцілувати її в чоло. Він не повернувся. Не в тому значенні, як […]
– Річ у тім, що моя мама… Як би це м’якше висловитися. Вона незвичайна
“Приїхати несподівано в гості до свекрухи, – подумала Світлана після розмови з чоловіком, – це єдиний спосіб вирішити його проблему”. А проблема була в тому, що після одруження минуло вже дев’ять місяців, а свекруха і невістка так і не були знайомі. Світлану це не напружувало. А от її чоловіка ця ситуація засмучувала. І врешті-решт, він […]
– Такого діда ще пошукати треба, він же за батька і за маму зовсім Сашкові став, – хвалили Микиту односельці. Життя з дідом було просте, Сашко швидко звик до сільських порядків: вставати рано, годувати курей, носити воду з криниці. А ще – до тиші, в якій було тепло. – Діду, а ти не боїшся, що я колись тебе покину? – спитав якось. – А ти не рости з таким страхом, – усміхнувся дід. – Моя справа – посіяти в тобі добро. А твоя – як зійдеш, так і рости
– Такого діда ще пошукати треба, він же за батька і за маму зовсім Сашкові став, – хвалили Микиту односельці. У селі за річкою та старими липами, стояла хата з білими віконницями. Біля неї – стара криниця з журавлем, а під вікнами – чорнобривці. Там жив дід Микита. Самотній, але не сам. Бо з ним […]
Валентина Сергіївна пройшла на кухню і сіла на стілець. — Тому що не треба витрачати гроші даремно. Нехай хворіє вдома. Нічого з ним не трапиться. Тетяна задихнулася від такої нахабності. — Сергій вас за цим прислав? Передати, що я погана мати? Валентина Сергіївна похитала головою. — Ні, мила. Я приїхала сказати, що Сергій хоче розлучитися.
Тетяна прокинулася від гучного плачу. Знову Льошка. Жінка зітхнула, відкрила очі і подивилася на годинник. П’ята ранку. — Знову, — прошепотіла вона, вибираючись з-під ковдри. Сергій навіть не ворухнувся. Міцно спав. Тетяна поправила халат і попленталася до дитячої. Малюк дуже голосно плакав, а поруч вже почала схлипувати Арішка. Близнюки завжди відчували настрій одне одного. — […]
Кілька тижнів від Олени нічого не було чутно. Кіра вже почала думати, що конфлікт вичерпано, як раптом з’явилася свекруха. Валентина Сергіївна приходила під різними приводами. — Яка у вас простора квартира, — захоплено говорила вона, заглядаючи в гостьову кімнату. — Тут стільки місця! Тут стільки людей могло б жити і не заважати одне одному. Кіра мовчки кивала, але всередині наростало розуміння, до чого вона веде. Свекруха надто уважно оглядала порожні кімнати, міряла поглядом коридори, ніби щось планувала.
— Кірочка, ти навіть не уявляєш, як нам важко живеться, — Олена втомлено опустилася на диван, притискаючи до себе дворічного Артема. — Уже півроку на орендованій квартирі мучимося. Господиня постійно щось забороняє — то музику вмикати не можна, то пральну машину після дев’ятої вечора не використовувати. Кіра поставила чай на стіл і уважно подивилася на […]
У палату зайшла медсестра. – Що це ми тут за вогкість розвели? – суворо запитала вона, – дивись, а то дитину у своїх сльозах втопиш. Що за горе в тебе таке? Дівчинка народилася міцненька, здорова. У тебе молоко прибуло, годуй дитину і припини нервувати, а то молоко пропаде. Радій, що все добре. Маня ніби отямилася від слів суворої медсестри. Вона змахнула сльози, посміхнулася незрозуміло кому, малятку чи медсестрі і сказала: – А я радію. Просто, як подумаю, що моя крихітка повторить долю жінок усього нашого роду, мені стає її так шкода.
– Донечко моя, бідолашна, – ридала і голосила Маня над своєю новонародженою донькою, – заздалегідь знаю твою жіночу долю, крихітко моя. Дівчинка жадібно смоктала материнське молоко і морщила носик. З усього було видно, що малятку не подобалося, що їй на личко капали сльози Мані, але це їй не заважало насолоджуватися смачним молоком. У палату зайшла […]
Це недобре, кум з кумою не можуть побратися, що вони собі таке надумали? – люди не переставали говорити про те, що Василь прийшов жити до Олени. Ця новина швидко розлетілася по селу. Тут усі одне про одного знають усе, або принаймні думають, що знають. Тому коли хресний батько Марійки – Василь Петрович – почав зачасту бувати в хаті її мами Олени, люди хутко знайшли “правду”. – Чули? Василь до куми ходить, – шепотіли на базарі
– Це недобре, кум з кумою не можуть побратися, що вони собі таке надумали? – люди не переставали говорити про те, що Василь прийшов жити до Олени. Ця новина швидко розлетілася по селу. Тут усі одне про одного знають усе, або принаймні думають, що знають. Тому коли хресний батько Марійки – Василь Петрович – почав […]