Мамо, ми ж домовлялися чітко: максимум на два тижні ви у нас живете і все! — Сергій спробував говорити спокійно, хоча внутрішньо вже відчував, як пульсує напруга. — У мене багато роботи, мені потрібно зосередитися, а тут просто немає місця для ноутбука. Анна, його дружина, стояла поруч, нервово перебираючи пальцями край светра. Вона завжди намагалася бути посередником, але сьогодні навіть вона виглядала розгубленою. Наталія Олександрівна, теща, неквапливо розправила фартух і подивилася на зятя поверх окулярів. — Сергійку, ну що ти знову за своє? Помідорам сортів «бичаче серце» критично потрібно сонячне світло. А в твоїй кімнаті — єдине вікно, куди сонце зазирає з самого ранку. Хіба це важливо, де ти будеш клацати по клавішах? Сядь на кухні, там стіл великий, місця вистачить. Не пан, не розвалишся. Сергій відчув, як у нього починає сіпатися повіка. — Наталіє Олександрівно, на кухні ви влаштували склад для своїх запасів варення, яке, здається, готували ще до появи інтернету. Там банально немає де поставити чашку з кавою, не кажучи вже про монітор. Їдьте додому до себе, мені вже це дуже набридло усе
Сергій стояв посеред вітальні, дивлячись на те, як його затишний куточок для роботи перетворюється на щось, що нагадувало скоріше склад агрономічного магазину або хаос на ринку в розпал сезону. Робочий стіл, за яким він ще вчора проводив онлайн-наради та писав складні програмні коди, тепер був до половини заставлений пластиковими стаканчиками з незрозумілою землею та ледь … Читати далі