Степан Петрович дізнався про весілля єдиної доньки абсолютно випадково. Це сталося тиждень тому. Після важкої зміни в автобусному парку, де він працював диспетчером, чоловік вечеряв на кухні. Листав стрічку в соціальній мережі, сподіваючись відволіктися від буденних думок. Серед фотографій знайомих, оголошень та краєвидів раптом мелькнуло біле плаття. Чоловік повернувся назад, примружився і застиг. З екрана телефона на нього дивилася його донька Ліда. Вона стояла під красивою аркою з квітів, тримаючи за руку незнайомого чоловіка у світлому костюмі. Вона посміхалася так щиро й щасливо, ніби в її житті ніколи не було труднощів. Під знімком красувався підпис: «Найщасливіший день нашого життя! Початок нової історії». Чоловік відкрив альбом і почав гортати інші світлини. Там були розкішні столи, гості з келихами, величезний торт. На одному з кадрів Ліду до вівтаря вів поважний сивий чоловік у костюмі. Степан Петрович його не знав. Чай у гуртці давно охолов. У кімнаті тихо цокав годинник, який колись купила його покійна дружина. Чоловік сидів у напівтемряві й намагався зрозуміти, як можна просто викреслити рідну людину з життя. Не через сварку, не через страшні образи. Просто не набравши номер. Просто не сказавши: «Тату, приходь, я виходжу заміж»
— Тату, ну ти ж усе одно нікуди їх не витрачаєш, а нам зараз дуже треба, — ці слова прозвучали на затишній кухні так буденно, ніби донька просила позичити кухонний комбайн на вихідні. Степан Петрович дивився на свою дитину і не впізнавав її. Перед ним сиділа доросла, красива жінка в дорогому пальті, яка ще тиждень … Читати далі