Слухайте, мамо, треба якось питання вирішувати. По справедливості. — Яке питання, Галочко? — я ще посміхалася, не відчуваючи лиха. — Та з грошима. Ось подивіться: в Оксани дім величезний, два поверхи, гараж, сад. Ви туди стільки вклали, що й не порахувати. А Тарасові ви дали лише дванадцять тисяч. Це нечесно. Ви ж мати обом однаково. Ви маєте тепер купити йому хоча б однокімнатну квартиру, щоб він мав щось своє, а не залежав від моїх батьків. Я глянула на сина. Тарас мовчав, опустивши очі в тарілку. Він вивчав візерунок на скатертині так уважно, ніби там були зашифровані відповіді на всі питання Всесвіту. Але за цим мовчанням я чітко бачила згоду. Він чекав цих грошей. Оксана миттєво змінилася в обличчі. Вона відставила келих і різко повернулася до невістки. — Що значить «дати»? Мама живе у нас, ми її доглядаємо, ми — її опора. І взагалі, Галю, мама тільки з дороги, які можуть бути розмови про квартири
— До кінця місяця ще можеш пожити тут, Катерино, а далі збирай речі, — холодним тоном сказала мені Клаудія, дочка синьйора, якого я доглядала останні три роки. Вона стояла у вітальні, затягнута у свій бездоганний чорний костюм, і розглядала кінчики своїх нігтів, ніби я була просто старою шафою, яку нарешті вирішили викинути на смітник. Синьйора … Читати далі