Петре, а де Марія? Де діти? – Ганна вийшла з автобуса, що підвіз її просто до хвіртки, і не могла зрозуміти, чому доньки немає, а зустрічає лише зять. – Давайте сумки, зараз усе поясню, – сухо відповів Петро. Він не обійняв її, не привітався по-людськи, навіть не посміхнувся. Ганна простягнула важкі пакунки з італійськими делікатесами, кавою та подарунками для онуків. Зять підхопив їх так, ніби це був непотрібний вантаж. Поки Ганна роздивлялася подвір’я, він швидко забрав її речі й поніс не до парадних дверей нового дому, а вбік, до перекошеної веранди старої батьківської хати. – Тут поживете, поки будете у відпустці, – кинув через плече, відчиняючи двері, що неприємно зарипіли
– Петре, а де Марія? Де діти? – Ганна вийшла з автобуса, що підвіз її просто до хвіртки, і не могла зрозуміти, чому доньки немає, а зустрічає лише зять. Повітря в рідному селі пахло полином і пилом, як і десять років тому, коли вона вперше сідала в білий мікроавтобус з великою валізою та ще більшою … Читати далі