20 років в Італії гарувала, думала, що на старості буду життям насолоджуватись, та все склалося зовсім не так

До Італії я вперше поїхала ще в далекому 2004 році. Донька тоді школу закінчувала, син в університет вступив, гроші були вкрай потрібні. Чоловік мій багато працював і вдома, та й поїхати усі ми не могли, адже свекруха саме хворіла, потребувала допомоги. Тож я вирушила і відразу ж знайшла роботу. Мені було не просто. Та всю … Читати далі

Треба ж, малесенька, який сумний у нас Святвечір –залита слізьми, тихо мовила Наталка до доньки

«Невдячна ! – верещала матір і човпла доньку Наталку, по чім очі бачили. Округлений доччин животик аж ніяк не зупиняв материнської агресії. Навпаки – посилював її. – Йди з хати і не вертайся! Щоб я тебе більше тут ніколи не бачила!» Матір направду вигнала її з хати. Вона й раніше виганяла її на двір за … Читати далі

– Ні. Я сторонніх у квартиру не пускаю. Може, ви шахрайка якась… – А дарма. Я зовсім не шахрайка, а Олеся, коханка вашого чоловіка. І мені є що сказати

Михайло був у скрутному становищі. Вдома – дружина Галина, яку він вже давно не кохав, вагою під сто кілограмів, мати його сина. Розлучитися – совість не дозволяє, і перед сином не хоче виглядати негідником. Та й квартира на дружину записана, подарунок батьків. Якщо піде – жити буде ніде. А ще є Олеся. Струнка, весела. Михайло … Читати далі

“А можна мені на День народження картоплі смаженої?”: Сашка був знаменитістю дитячого будинку. За десять років, його забирали і повертали цілих п’ять разів

Сашка був знаменитістю дитячого будинку. За його десять років, його забирали і повертали в дитячий будинок цілих п’ять разів. А тепер у нього вже і надія пропала, він уже дорослий, кому він такий потрібен. Він пам’ятає перший раз, коли його забрали перші мама з татом. Тоді йому було майже два роки, мама була весела, сміхотлива … Читати далі

— Ви, справді, готові тягнути за двісті кілометрів контейнери і каструлі з їжею? – не розуміла Таня. – Вам із батьком доведеться витрачатися на продукти, потім на бензин, а я не пригадую, щоб ви були дуже заможними людьми. — Ну, вже домовилися, тож нічого страшного, – переконувала її Тамара. – Ми обіцяли твоїй свекрусі, що все буде добре. Та й нам із батьком буде втіхою можливість зайвий раз онука побачити

— Ну і навіщо нам таке святкування Нового року? – обурено запитувала Тамара у чоловіка. – Свати знову пропонують зібратися всім у дітей, але ми ж прекрасно пам’ятаємо торішні збори. — Ну, придумай щось, якщо не хочеш їхати, – втомлено зітхав Михайло. — Я не проти поїздки до дітей у принципі, бо хочу побачити доньку … Читати далі

Тридцять першого зранку закрутилося все. Марина металася між кухнею і кімнатою, Денис намагався налаштувати караоке-систему. О шостій вечора почали збиратися гості. — Ух ти, як у вас красиво! – захоплювалася Олена, оглядаючи квартиру. – Прямо як у журналі! — А пам’ятаєш, як того року у твоєї мами були? – раптом запитав Саша. – Теж здорово було. Особливо цей її торт

— Маринко, дивись які іграшки класні! – Денис тримав у руках коробку з вінтажними кулями. – Пам’ятаєш, мама завжди діставала такі під Новий рік? Казала – це ще від її бабусі залишилися. — Не починай, – поморщилася Марина. – Давай просто виберемо прикраси і поїдемо. У нас справ по горло. У величезному торговому центрі панувала … Читати далі

— Не захворіла я, Валерочко, просто настрою немає. Все крутимося, крутимося, коли молоді були, все на потім відкладали, все для дітей! Тепер онуки один за одним пішли. Ти не думай, я всіх дуже люблю, але знову все тільки для них. А чому так виходить? Та тому що ми живемо не окремо. Скоро сорок років, як ми разом, а все скачемо, як молоді. Вранці Таня зі Славою на роботу збираються, Христинка з Микитою до школи, до туалету черга, у ванну не пропхатися. Поїли, до пуття не прибрали і побігли, а я ходжу і підтираю за всіма. Начебто й не важко, але невже ніколи ми з тобою окремо так і не поживемо, як люди, га Валеро

Валерій Іванович відвів молодшого онука Микитку до школи і бадьоро крокував через скверик назад додому. Зараз вони з Наталею снідатимуть, у них на пенсії тепер свій розпорядок. Старшу дочку Олену вони давно вже заміж видали. Живуть вони недалеко від них у бабусиній квартирі. Чоловік Оленки Денис свого житла не мав, він із батьками жив у … Читати далі

Якби хтось покликав зараз тебе заміж, що б ти відповіла? – Цей хтось – випадковий перехожий чи ти? Якщо це ти, то я поставила б тобі два питання

А мені в 90-ті мама по талонах чоловіка дістала. Не вірите? Слухайте. Зараз, коли сонце чоловіка вже закотилося, і я можу зігріватися лише у відбитих променях його кохання, наша історія здається фантастичною у своїй простоті. Ми пізно побралися. Обидва були зайняті кар’єрою. У мене – французька, студенти, дисертація. У нього – розбишаки, операції, затримання. А у … Читати далі

На Мишка чекала картопля пюре і котлета. Дитина жадібно накинулася на їжу, а жінка дивилася на нього витирала сльози

Ірина визирнула у вікно. Так і є, маленький Мишко самотньо сидів на лавці, а на вулиці вже темніло. – Ну, що в нього за мама? – промовила жінка, сунула ноги в капці і вийшла з квартири. Швидко спустилсь сходами. Щойно відчинила двері під’їзду, хлопчик схопився з лави і з надією подивився на неї.– Мишко, пішли до мене! … Читати далі

— Ну що, котяра? – сказав онук. – Заповіла мені бабця тебе добрим людям прилаштувати, а мені півцарства – халупу цю, тобто. Тож ти мені тут своїм лотком смердіти не будеш. Добрі люди в нас де? У селі. Ось туди й поїдеш. Там мишей ловити треба, хто-небудь тебе й забере. І онук бабусі Віри вперше в житті взяв Пушка в руки

“Слава Богу, відстав! Злякався і побіг додому”, – подумала Ольга. А Пушок сидів за кучугуром, втиснувшись у сніг у розпачі й тузі. Люди не взяли його. Не взяли… Пушок уже кілька годин бігав засніженим лісом. Йшов сніг, тож було не дуже холодно, і пухнаста сіро-срібляста шубка поки що гріла Пушка. Поки що… Але вона дедалі … Читати далі