Я стояла біля дверей своєї квартири, міцно тримаючи валізу. Повернулася з заробітків на три тижні раніше, щоб здивувати чоловіка Олега. Але його збентежений вигляд у дверному отворі змусив мене відчути: сюрприз вдався, але зовсім не той, на який я чекала…. Продовжити читання →

Тринадцять років Олена була для свого чоловіка сонечком, котиком і пташкою, але одного дня, наче грім серед ясного неба, вона почула від нього, що стала схожою на сіру мишку, відстала від трендів, та ще й нудна, провінційна і вже не… Продовжити читання →

‐ Марино! Нам треба серйозно поговорити, – якось сказав за вечерею Стас. – Про що? – Зараз дізнаєшся. Діти де? – У кімнаті вони вже поїли. Ти ж сам їх бачив. – Так? Не помітив. – Та ти їх ніколи… Продовжити читання →

-Сашко, давай Оленку в дитячий будинок здамо! -Ти зовсім збожеволіла? Як це “здамо”? – Олександр здивовано глянув на дружину. -Ну як? Так і здамо! – Жанна змахнула кучері. – У нас скоро своя дитина буде, навіщо нам чужа? -Жан! Так… Продовжити читання →

– Знімай обручку, ти мені більше не дружина! – голос Андрія тремтів від злості, але в ньому відчувалася якась невпевненість, ніби він сам не до кінця вірив у свої слова. Олена стояла біля кухонного столу, тримаючи в руках мокру ганчірку…. Продовжити читання →

– Я йду, – Олександр стояв у дверях кухні, чекаючи реакції дружини. – До іншої жінки. Марина підняла очі від ноутбука, де складала звіт по ательє за місяць: – Добре. Коли речі забереш? Він сторопів. У його уявленні все мало… Продовжити читання →

Коли Марія зібрала валізу і сказала, що з неї досить, Василь не міг повірити, що вона не жартує, більше того, навіть ображався, що вона не змогла оцінити того щастя, яке він їй дав. Василь і Марія прожили разом уже понад… Продовжити читання →

Валентина Семенівна давно жила сама. Сина, Жені, не стало, не дожив до шістнадцяти років. Хлопчику погано стало на уроці фізкультури. Вчитель посадив його на лавку та продовжив заняття. А Женя там же, на лаві, і помер. Їй сказали: порушення серцевого… Продовжити читання →

– Наталю, відчини, це я, – пролунав знайомий голос за дверима. Наталя завмерла з чашкою кави в руках. Валентина Сергіївна. У суботу вранці. Без попередження. Після того скандалу на сімейній вечері тиждень тому, коли свекруха при всіх родичах заявила, що… Продовжити читання →

– Твоя коханка дзвонила. Передала привіт! – кинула Ірина в простір, не відриваючись від плити, де на сковорідці смажилося щось звичне, ніби давно знайоме, як їхнє спільне життя. Андрій завмер на порозі кухні. Двадцять років – ціле життя – промайнули… Продовжити читання →