Ніхто не заперечує, що подорожувати і займатися улюбленою справою чудово, але не кожна людина може дозволити собі подорожувати або здійснювати заповітні бажання через солідний вік.
Флоренс Брукс приєдналася до Корпусу миру, коли їй виповнилося 64 роки. Гледіс Клаппісон жила в маленькій квартирці університету Айови і працювала над дисертацією на здобуття звання доктора філософських наук, коли їй було 82 роки. А Ед Стітт у віці 87 років займався в коледжі в Нью-Джерсі. Ед говорив, що навчання оберігає його від хвороб і дозволяє зберегти ясність розуму.
Але ніхто так не вразив мою уяву і не запав в душу, як Уолт Джонс з Такоми, штат Вашингтон. Уолт пережив свою третю дружину, з якою перебував у шлюбі 52 роки. Коли дружина померла, хтось із знайомих поспівчував йому, що важко, напевно, залишитися без давнього друга, який був поруч протягом багатьох років.
– Звичайно, важко – відповів Уолт, – але разом з тим це і непогано.
– Непогано? – здивовано запитав його.
– Я не хочу говорити про покійну дружину погано, у неї був хороший характер, але в останнє десятиліття мені було з нею важко.
І Уолт пояснив, в чому це полягало:
– Вона нічим не цікавилася і поступово перетворювалася в нудну, відсталу людину. Десять років тому, коли мені було 94 роки, я сказав дружині, що ми нічого не бачили в світі, крім тихоокеанського північного заходу. Дружина запитала, що я маю на увазі, і я відповів:
“Хочу купити житловий автофургон і відвідати 48 штатів, які ми ще не бачили. Як тобі моя пропозиція.?”
“Ти збожеволів, Уолт!” – вигукнула тоді дружина.
“Тобі не хочеться подорожувати?”
“Так ми загинемо в цих подорожах! Помремо, і ніхто не знайде наші могили. І хто, до речі, сяде за кермо?”
“Зрозуміло, що я, люба” – відповів я.
“Ти нас угробиш!” – заявила дружина.
– А я люблю залишати сліди на пісках часу – продовжував Уолт. – Але про які подорожі можна говорити, сидячи вдома?
– Уолт, а тепер, коли ваша дружина померла, чим ви маєте намір зайнятися?
– Я поховав дружину і купив житловий автофургон. Зараз 1976 рік, і я збираюся відвідати 48 штатів і таким чином відсвяткувати двохсотріччя з дня заснування Сполучених Штатів Америки.
Того року Уолту вдалося побувати в 43 штатах, продаючи сувеніри і різні дрібнички. Коли його запитали, чи бере він в машину подорожуючих автостопом туристів, він відповів:
– Ніколи. Боюся, що хто-небудь пограбує мене, шарахне по голові або ми потрапимо в аварію.
Коли з дня смерті дружини Уолта пройшло всього шість місяців, він ще не купив житловий автофургон, але я вже бачив його в машині з привабливою 62 річною жінкою.
– Уолт! – вигукнув я, коли ми зустрілися. – У машині були ви?
– Я – відповів він.
– А хто та жінка, яка сиділа поруч з вами? Це ваша дама серця?
– Так.
– Дама серця? Уолт, але ви були одружені три рази! А зараз вам 104 роки. Ця жінка молодша від вас років на сорок!
– Ну і що? – виголосив він. – Після смерті дружини я швидко зрозумів, що чоловікові важко жити одному в автофургоні.
– Так, Уолт, я розумію вас, вам самотньо і нема з ким поговорити.
– І це теж, – без вагання вимовив він.
– Теж? – перепитав я. – Ви натякаєте на те, що у вас до цієї жінки романтичний інтерес?
– Звичайно.
– Але, Уолт, в житті чоловіка настає такий час, коли …
– Ти говориш про секс?
– Так, резерви людського організму обмежені …
– Можливо, ти маєш рацію.
У 1978 році, коли в нашій країні почалася інфляція, Уолт став головним інвестором одного житлового проекту. На питання, чому він не відніс гроші в якийсь перевірений банк, а вклав їх в житлове будівництво, Уолт відповів:
– А ви хіба не знаєте? Зараз в країні інфляція. Гроші можна вкладати лише в надійні проекти, прибуток від яких з’явиться через роки.
У 1980 році Уолт продав зі знижкою значну частину своєї власності в окрузі Пірс, штат Вашингтон. Дуже скоро стало ясно, що він не набив свої кишені великими грошима, але розраховує на прибуток у майбутньому.
– Я підписав контракт на 30 років, гроші почнуть повертатися, коли мені стукне сто тридцять восьмий.
Своє 110 річчя Уолт відзначав на телешоу Джонні Карсона. Він чудово виглядав: сива борода і чорний капелюх робили його схожим на полковника Сандерса.
– Радий, що ви тут, Уолт, – сказав Джонні.
– Коли тобі років 110, то скрізь добре, – зауважив Уолт.
– 110?
– Сто десять.
– Скільки?
– Карсон, ти що, оглух? По-моєму, я ясно висловився: мені 110 років.
– Цікаво те, що ви старші мене в два рази, без трьох днів.
Читачів теж, очевидно, вражає така дата. Одне століття і ще десять років – такий шлях, пройдений цією людиною.
Уолт, посміхнувшись, продовжив:
– Скільки ж років має бути людині, якщо вона може забути дату свого народження? Невже вона ніколи не заглядає в календарі? Або дуже засмучується, що минув ще один рік? Скільки ж мені років? 30? 40? 50? До речі, коли мені виповнилося 50 років, мої друзі прийшли привітати мене, вбравшись в чорні костюми, з зів’ялими трояндами в руках, немов це був не день народження, а похорон. Джонні, знайте, життя не закінчується в 65 років. Я був знайомий з людьми, які тільки до 75 років стали жити благополучно і навіть процвітати. Ось, наприклад, мій житловий проект, в який я вклав гроші кілька років тому. У 105 років я став значно заможніше жити, ніж раніше. Хочеш, я поділюся з тобою одним секретом, Джонні?
– Звісно.
– Забудь про дні народження.
Сподіваємося, що історія про Уолта Джонса надихне наших читачів залишатися молодими в душі до останнього дня свого життя.
Боб Монуод
Джерело: книга Дж. Кенфілд, М.В. Хансен “Курячий бульйон для душі” ( «Зцілення душі»)
Цю історію варто перечитувати щоразу, коли здасться, що надто пізно щось робити чи починати.
