Сашко дивився на Люду і дуже їй заздрив. Люду забирали з дитячого будинку. Нові мама і тато вже оформляли документи і в неї тепер буде сім’я.

Люда розповідала, як вона проводила час зі своїми новими батьками. Про зоопарк, де Сашко ніколи не був, про ляльковий театр і про варення – абрикосове з кісточками.

Сашку було 5 років. Скільки себе пам’ятав, він завжди жив у дитячому будинку. Нові дітлахи то з’являлися, то зникали. Коли зник Олексій, Сашко запитав у Марії Іванівни:

– Маріє Іванівно, а де Льошка?

– Додому поїхав, у сім’ю – відповіла вона.

– А що таке сім’я? – не відставав Сашко .

– Сім’я, це те місце, де тебе завжди чекають і дуже люблять – відповіла Марія Іванівна.

– А де моя сім’я? – запитав Сашко.
Марія Іванівна тільки зітхнула, сумно подивилася на нього і нічого не відповіла.
Відтоді Сашко більше не питав нікого про сім’ю, він зрозумів, сім’я – це щось важливе і дуже потрібне.

Коли Люда вкотре зникла на два дні, а потім з’явилася в гарній сукні, із зачіскою і новою лялькою, Сашко заплакав. Ще ніхто, ніколи не брав його і він вирішив, що нікому не потрібен.

Тут увійшла Марія Іванівна, принесла кофту, штанці й сказала:

– Сашко, переодягайся, скоро до тебе прийдуть гості.

– До мене? – здивувався Сашко, хто прийде?

– З тобою хочуть познайомитися.

Сашко одягнувся, сів на лавочку і став чекати. Прийшла Марія Іванівна, взяла Сашка за руку, відвела в кімнату для гостей. Там сиділи дядько й тітка. Дядько був високий, з бородою і вусами. А тітка – маленька, худенька і дуже гарна, як здалося Сашкові. Від неї пахло квітами, чомусь Сашко вирішив, що тітка схожа на троянду. У неї були дуже великі очі й густі вії.

– Привіт, – сказала тітка, – мене звати Аліса – а тебе?

– Сашко, – відповів він, – а ви хто?

– Ми хочемо стати твоїми друзями, і ще, нам дуже потрібна твоя допомога – сказала тітка.

– Яка? – запитав Сашко і подивився на дядька.
Дядько тихенько підійшов до нього, присів навпочіпки і сказав:

– Привіт, я Дмитро, нам сказали, що ти дуже добре малюєш і можеш намалювати робота. Нам дуже потрібна картина з роботом, допоможеш?

– Так. – відповів Сашко. – А який робот Вам потрібен, я вмію малювати різних.

Дмитро піднявся, підійшов до лавки, взяв пакет, дістав альбом для малювання, олівці й величезного робота. Робот був у новій упаковці, яскравий, красивий, деталі блищали й переливалися в променях сонця, що падали з вікна. У Сашка перехопило подих, коли він узяв коробку, ще ніколи він не бачив таких великих роботів.

– Оце так, – сказав Сашко, – це ж Оптимус Прайм, Ви знаєте, що він найголовніший із трансформерів?

– Тобі він подобається? – запитав Дмитро.

– Дуже, – захоплено відповів Сашко.

– Давай ти візьмеш робота, олівці, і потім нам намалюєш? А поки що, ми б хотіли з тобою поговорити, як друзі.

Саша провів із Дмитром та Алісою цілу годину. Вони говорили про все, що він любить, що йому подобається і що ні. Сашко розповідав про іграшки, які в них були, про своє ліжко і про черевики, у яких він замерзав на вулиці.

Аліса весь час тримала його за руку, а Дмитро гладив по голові.

До кімнати увійшла Марія Іванівна.

– Сашко, нам час ,- сказала вона, – скоро вечеря.

Дмитро підійшов до Сашка, потиснув йому руку і сказав:

– Ми приїдемо через тиждень, ти встигнеш намалювати нам робота?

– Так, а ви точно приїдете? – запитав Сашко.

– Звісно,- відповіла Аліса, підійшла й обійняла його так міцно, що в Сашка затріщали кісточки, в очах Аліси стояли сльози.

– Чому ти плачеш, – запитав він?

– Я не плачу милий, смітинка в око потрапила.

Марія Іванівна взяла Сашка за руку і провела до їдальні. Сашко швидко повечеряв і бігом побіг до кімнати, куди віднесли пакет із роботом. Дістав його і почав розглядати. Сашкові дуже подобалося, що руки й ноги в робота рухаються, а голова крутиться в різні боки.

Він дістав альбом і почав малювати. Тут у кімнату влетіли хлопчаки зі старшої групи.

– Ого, – сказав Олег ,- дай сюди.

Він схопив робота і почав кидати його вгору.

– Віддай, віддай,- закричав Сашко ,- це не мій.

– Звісно, не твій, – засміявся Олег, – тут усе спільне.

Сашко кинувся до Олега і почав виривати робота з рук. Олег не віддавав і сміявся. Сашко вхопився за робота і почав тягнути на себе, Олег тягнув в інший бік, пролунав тріск, і в Сашка в руках залишилася тільки нога від робота.

Сашко заплакав, йому було так гірко і прикро, сльози застилали очі, він кинувся на Олега, а Олег розмахнувся і кинув залишки робота Сашку в обличчя. З носа Сашка полилася кров. Підійшла Марія Іванівна, відвела його до туалету, умила водою і заткнула ніс ваткою.

– Сашко,- сказала вона, -тобі не соромно, іграшки в нас спільні, ти ж знаєш. А тепер робот зламаний.

– Це не мій робот ,- плачучи відповів Сашко, – і мені його не дарували, а дали на час, щоб я його намалював.

Марія Іванівна подивилася на Сашка з посмішкою і сказала:

– Йди малюй.

“Але як тепер його малювати він же зламаний”, думав Сашко. З третьої спроби він притулив робота до стіни, підставив ногу, закріпив коробочкою і почав змальовувати.

Коли всіх покликали спати. У Сашка вже був готовий один малюнок. Наступного дня він намалював ще два. Потім ще. Так весь альбом був обмальований роботами.

Сашко підійшов до Марії Іванівни і запитав. Чи скоро мине тиждень? І коли до нього приїдуть Аліса і Дмитро.

Марина Іванівна з сумом подивилася на Сашка і сказала:

– Сашко, тиждень уже минув, і, найімовірніше, Аліса з Дімою не приїдуть.

Сашко розплакався, він вирішив, що це через те, що він зламав робота. Напевно, Марія Іванівна їм розповіла. Сашко не спав майже всю ніч, заснув тільки під ранок. Він усе думав, про робота, про Дмитра, про Алісу і плакав.

Наступного дня в кімнату увійшла усміхнена Марія Іванівна. Вона сказала:

– Одягайся Сашко, до тебе прийшли.

– Хто? – запитав Сашко.

– Іди, сам побачиш.

Сашко підійшов до дверей, відчинив і побачив Діму й Алісу.

– Привіт, – сказала вона, – ми за тобою.

– Куди за мною? – не зрозумів Сашко.

– Ти ж розповідав про зоопарк, хочеш туди сходити?

– Хочу, тільки ,- Сашко заплакав.Дмитро й Аліса підбігли до нього:

– Що сталося? – стурбовано запитав Дмитро .

– Я зараз прийду,- відповів Сашко і підійшов до дверей.
Він узяв альбом і зламаного робота.

– Ось, – сказав він і знову заплакав, – ми, я, Олег,- простягнув робота і ногу. – Вибачте, ось ваш робот.

– Сашко, – засміявся Дмитро,- це твій робот, ми тобі його подарували.

Тоді Сашко простягнув Дмитру альбом і сказав:

– Ось я намалював.

– Чудово,- сказав Діма, подивившись малюнки, – це саме те, що нам потрібно, ти справді добре малюєш. Дякую. А за робота не переживай, я його обов’язково полагоджу.

– А тепер їдемо до зоопарку,- сказала Аліса і почала одягати Сашка.

У зоопарку Сашку дуже сподобалося, там було стільки різних звірів і птахів, що Сашко навіть розгубився, куди дивитися насамперед. Найбільше йому сподобалися смішні мавпочки, вони так весело стрибали по гілках і їли банани, що Сашко розсміявся.

– Сашко, а тепер ми хотіли б запросити тебе до нас додому, в гості, хочеш?

– Так,- відповів Сашко.
Коли вони приїхали додому, Сашко з побоюванням зайшов у квартиру.

– Не соромся, проходь- Сказав Дмитро.

Аліса взяла його за руку і повела в кімнату. Сашко із захопленням дивився на шпалери з планетами, на ліжко у формі машини, на іграшки в шафі.

– А хто тут живе? – запитав він.

Аліса і Дмитро сіли на підлогу, взяли за руку Сашка, Дмитро за одну, Аліса за іншу. І Дмитро сказав:

– Сашко, ми дуже хочемо, щоб ти жив із нами. Це твоя кімната, і всі іграшки твої, і ліжко. Якщо ти не проти залишайся в нас назовсім.

– Назовсім? – запитав Сашко, – тобто ви берете мене в сім’ю?

– Так, – сказала Аліса, – ми беремо тебе в сім’ю.

– Але навіщо я вам, я ж чужий, і робота зламав.

– Сашко, ти не чужий, ти наш син – тихо сказала Аліса.

Сашко заплакав і закивав. Йому подобалися і Аліса, і Дмитро, і нова кімната. Він не хотів повертатися в дитячий будинок.

– Ти згоден? – запитав Дмитро.

– Так, я буду добре поводитися.

Дмитро й Аліса засміялися, схопили Сашка на руки і почали цілувати й обіймати.

А Сашко був дуже щасливий, нарешті й у нього з’явилася сім’я, своя, справжня…