Є такі люди – “тихі зрадники”… Ми завжди знаємо їх, вони поруч і інколи надто близько.
Вони розмовляють із нами, живуть у нашій душі та серці, ми проводимо з ними дуже багато часу, довіряючи все найпотаємніше, що у нас є – себе і свій час.
Проходить безповоротно дуже багато часу, перш ніж ми розуміємо, що нас зраджували.
Для нас це несподіванка, для них — спосіб життя …
Їм подобається бути з тими, хто їм довіряє повністю. Як вірні шакали вони оточують нас турботою і мріями про майбутнє.
Їх неможливо вирахувати серед решти, але згодом їхні обличчя запам’ятовуються нам кривавими слідами в розшматованій душі.
Щодня, крапля за краплею вони зраджують тебе, не відповідаючи за свої слова та вчинки, збираючи величезний шматок бруду навколо себе, щоб потім кинути тобі прямо в обличчя свою ж гучну зраду, кажучи водночас… що вони вас дуже люблять.
“Тиха зрада” залишає найбільший слід у нашому житті, ми стаємо не здатними до віри в людей.
Ми перестаємо оточувати себе тими, кому найбільше на світі хочемо вірити …
