Сашка вибігла з дому, тримаючи в руках однорічну доньку. Слідом за нею линули п’яні крики і жорстокі лайки. Жінка ледь ухилилася від сумки з речами, якою в неї запустив надрався до чортиків чоловік. – І речі свої забери, дурепа! Кому ти будеш потрібна, кишенька з дитиною, та ще й інвалідка! Повернешся, завтра ж повернешся. У ногах повзатимеш…
Саша схопила сумку, міцніше вхопила дитину і постаралася швидше зникнути з очей чоловіка, який нічого не розумів. Швидко йти виходило насилу – Саша кульгала. Сльози душили її, донька теж плакала. Дощ хльостав по обличчю. Вона вже вдень готувалася до того, що завтра зранку поїде від вічно п’яного та неадекватного чоловіка до далеких родичів у село. Зібрала речі свої і дочки, деякі гроші. Не бозна-що, але на кілька днів їм вистачить.
Але цього вечора вічно п’яний чоловік перевершив сам себе. Він буянив так, що навіть сусіди, які звикли до його криків, сьогодні прийшли на допомогу. – Ти що твориш, Петько, схаменись! Глянь, он дівчинку налякав – як кричить. Припини зараз і лягай спати. Досить знущатися над дружиною і дитиною, – намагалися заспокоїти хулігана сусіди, що прийшли. Але все було марно. На чоловіка сьогодні ніби диявол вселився.
Він і сусідів вигнав, і дружину з дитиною слідом за ними. Саша була сиротою, до заміжжя жила з далекими родичами. Від народження дівчина кульгала, одна нога була коротшою за іншу. І хоч на зовнішність була дуже миловидною, мисливців узяти її заміж було мало. А якщо точніше, зовсім не було. І коли до неї посватався Петро, родичі Сашка були дуже раді скоріше вивести заміж бідну родичку, яка жила в їхньому домі. Про сім’ю Петра йшла погана слава. Батьки його були п’ючими, та й сам Петро, починаючи зі шкільної лави, прикладався до пляшки, бився та бідокурив. Гарні батьки свою дочку за такого ніколи б не віддали.
Ось такий чоловік дістався бідній Сашкові. Хоча на початку їхнього сімейного життя все було більш-менш непогано. Петро навіть п’яним був рідко. І не ображав Сашку.
Але потім з народженням доньки все змінилося. Практично щодня додому він повертався «на рогах», буянив, піднімав руку на дружину. Обзивав її потворою та невміхою, принижував… Скільки гірких сліз пролила бідна жінка, яка образа причаїлась у її серці – а куди подітися.
Заступитися нема кому і податися нікуди від проклятого ірода… Зараз вона йшла трасою, що проходила їхнім селом. Потрібно спіймати попутку і доїхати до родичів, які мешкали за вісімдесят кілометрів. Саша думала, що якийсь час перекантується в них, а там уже вирішуватиме, куди їй податися.
Якось діставшись до зупинки, де можна було сховатись від дощу, Саша видихнула. Ця відстань їй далася важко. Дитина та важка сумка відтягли всі руки. Тільки тут, сидячи на лавці всередині зупинки, жінка зрозуміла, в яку авантюру вона кинулася. Пізній вечір та ще й дощ – ну які попутки? Хто в такий час та в таку погоду поїде? Дочка задрімала на руках Сашка. Її теж хилило на сон. І раптом вона побачила світло фар, що наближаються.
Потрібно вийти на дорогу, інакше мене не побачать, – подумала вона. Перед Сашком зупинився позашляховик. З нього вийшов чоловік. – Ви думаєте, що це найкращий час для подорожей із дитиною? Та й погода, прямо скажемо, не для подорожей. Як вас чоловік відпустив? Куди він дивився? – дуже серйозно запитав у Сашка водій.
Але, побачивши її заплакане обличчя, лише відчинив дверцята машини: сідай, а то дитину застудиш. – Мені потрібно в Реп’ївку. Ви не в той бік їдете випадково? – з надією запитала Саша. – Я їду в той бік. До Реп’ївки, звичайно, не планував заїжджати, мені трохи далі їхати. Але вас завезу, що мені в поле вночі кидати? Вони поїхали.
Сашко пригрілася і навіть трохи заспокоїлася. І їй захотілося поділитись хоч із кимось своїм горем. Окрім водія, нікого більше не було. – Ви, напевно, казна-що про мене думаєте, – почала Саша. – А все дуже просто. Я втекла від чоловіка, жити з яким стало небезпечним для життя.
Мене Саша звуть. – Сергій, – представився чоловік. – Що ж ви за такого заміж ішли? Чи кохання було, а потім спливло? Сашко помовчала. Їй було дуже шкода зараз. А потім вона продовжила. І розповіла зовсім незнайомій людині все своє життя.
Всі свої мрії нездійснені і образи, яких у її житті було хоч греблю гати. І про кульгавість свою розповіла. І про те, що не може сама за себе постояти. Тому що заступитися за неї нема кому у всьому білому світі. – Ну а зараз-то до кого їдеш? Родичі вони тобі чи як? – спробував заперечити Сергій. – Родичі, – задумливо промовила Сашка. – Та навряд чи вони будуть раді.
Ледве заміж мене випхали… Коли Сергій підвіз Сашка з дівчинкою до потрібного будинку, у вікнах уже не було світла. «Почекаю я тут хвилин десять», – подумав він. Після тривалого стуку нарешті запалився ліхтар і відчинилися двері. На порозі стояв чоловік. Він позіхав і, чухаючи пузо, щось говорив Сашкові. А потім зовсім на крик перейшов. «Зрозуміло. Чи не потрібна вона тут. Не чекали». – Сергій порадів, що не поїхав.
Йому було по-людськи шкода цю бідну жінку. – Сідай, далі поїдемо, бідолаха, – покликав він Сашка з дитиною. – А мені нікуди, – розгублено промовила вона. – До мене. Ніч на подвір’ї. Скільки вже можна подорожувати сьогодні. Поки їхали, Сергій розповів Сашкові, що має свою ферму. І про те, що він теж мав дружину. Але, не витримавши випробувань сільського життя, поїхала назад у місто. Ну і добре. Насильно милий не будеш.
Добре, хоч дітей не встигли народити. – Я живу на відшибі, подалі від людей. І з кожним роком мені це все більше подобається. Поки живете у мене. А потім вирішиш, що робити.
Саша з донькою гостювали у Сергія вже два тижні. Їм дуже подобалося. Вона прибирала в будинку, прала, пекла дивовижні пироги, робила сир і ароматний сир. Петро, як завжди, прийшов додому надвечір п’яним. Вдома було брудно та порожньо. «Коли ж ця кульгавка повернеться?» – подумав він. І тут…І тут почув, як до хати під’їхала машина. – Ух ти, джип! Дивись, який величезний! А колеса які! – сусідські пацани відразу обліпили автомобіль.
З будинків повиходили всі, хто жив поряд. Дивувалися, хто ж приїхав – питали одне в одного. З машини вийшла Саша. Вона стала такою гарною та впевненою у собі, що не відзначити цього люди не могли. І навіть кульгавість її була тепер не така помітна. А потім вийшов якийсь статний чоловік, і вони разом попрямували до будинку.
Саша оголосила Петру, що вона подала на розлучення, щоб чекав на порядок денний до суду. А також забрала необхідні документи на себе та дитину, які вона минулого разу поспіхом не захопила. – Дурень ти, Петре. Ось що я тобі скажу. Так, я шкутильгаю і в мене дитина, і брошка, як ти мене назвав. Але знайшлася людина, яка покохала мене і таку. І дочку мою полюбив, як рідну. А ти живи як знаєш. І Бог тобі суддя.
