Я народилася в багатодітній родині. Була майже старшою дитиною, переді мною тільки найстарший брат. Всього нас в родині було п’ятеро. Батьки завжди були зайняті тільки своїми проблемами, ну і тим, як прогодувати стільки ротів. Майже ніколи не розмовляли з нами про наші дитячі проблеми, не виявляли напоказ теплих почуттів. Так і виросла я сама по собі, не знала особливої ласки і тепла.
Коли в 18 років я повідомила батькам, що виходжу заміж, ніхто особливо мене не відмовляв і не цікавився, чому так рано зібралася створювати сім’ю. Моїм обранцем був Віктор, який недавно повернувся з армії. Я тільки закінчила школу, не встигла подумати, як мені бути далі, як доля сама за мене все вирішила. Наш роман зав’язався швидко і, не встигнувши оговтатись, я зрозуміла, що чекаю дитину. Віктор одразу зробив мені пропозицію.
Увечері, коли моя сім’я вечеряла, я вирішила оголосити їм про майбутні події. Було звичайно страшно, не знала, як відреагують батьки на таку новину, що їх ще вчорашня дочка школярка вагітна і зібралася заміж.
– Мамо, тату, мені потрібно вам щось розповісти, – невпевнено почала я.
– Що таке Аня? Заміж зібралася за свого Вітьку? – як спеціально пожартувала мама.
– Так, ти все вірно сказала мамо. Зібралася. Я вагітна і ми з Віктором вирішили одружитися, – швидко випалила я, опустила очі в очікуванні відповіді батьків.
– Оце так …, – батько відсунув тарілку і втупився на мене.
Я очікувала будь-якої відповіді. Думала що, як годиться батькам, мене почнуть відмовляти від такого рішення, адже мені тільки виповнилося 18, в цьому віці потрібно вчитися і будувати майбутнє. Так зазвичай говорять батьки. Або хочуть ближче познайомитися з майбутнім зятем, дізнатися, що він із себе представляє, чи можна йому довірити рідну дочку.
– Ну що ж – заміж так заміж! – відповіла моя мама і продовжила свою вечерю.
У мене з’явилося таке відчуття, що батькам було все одно. І що навіть це на краще – мінус один рот. Раз вийшла заміж, значить вони більш до мене діла не мають.
Весілля зіграли восени, а взимку я вже народила синочка Сашу. Жити ми стали у Віктора вдома. Він жив зі своєю матір’ю, батько його давно пішов від них. Мама Віті була дуже доброю і спокійною жінкою. Дізнавшись, що я чекаю дитину від її сина, стала піклуватися про мене так, якої турботи я не бачила ніколи. Все потрібне для малюка купила теж свекруха. Здавалося, що вона чекає онука сильніше, ніж чоловік.
Сімейне життя наше не склалося майже з самого початку. Ми обидва були молоді. Віктору все ще хотілося погуляти з друзями, відпочити після роботи. Я ж хотіла, щоб він проводив час зі мною, адже тепер я стала його дружиною, чекала нашу дитину.
– Нам потрібно з’їздити в місто, докупити речі для пологового будинку, – говорила я чоловікові перед вихідними.
– З’їздь з матір’ю, купіть що треба, грошей дам. Я все одно в цьому ні чого не розумію, – відмахувався Віктор.
– Але я б хотіла разом з тобою вибрати щось для малюка, невже тобі не цікаво вибрати повзунки чи іграшки.
– Це ваші бабські справи, я в цьому не розбираюся. Їдь з матір’ю.
Мені було прикро, що чоловікові було не цікаво все, що стосувалося нашої дитини. Що він не хотів проводити час зі мною, а тільки зі своїми друзями. Ми могли сваритися кожен день і не розмовляти по тижню. Свекруха лише зітхала, але не вставала ні на чию сторону.
Коли термін вагітності був 8 місяців, мене поклали на збереження. Була загроза передчасних і лікарі вирішили залишити мене в пологовому будинку до самих пологів. Що говорити, як я була засмучена через все це. Не жарт – місяць провести в лікарні. Моя мама лише пару раз подзвонила запитати про моє здоров’я і один раз принесла передачку. Чоловік теж дзвонив спочатку раз в день, а потім і зовсім обмежувався парою смс. І тільки свекруха майже кожен день прибігала до мене, щоб принести домашньої їжі і те, що було потрібно в лікарню.
– Вітя хотів прийти до тебе Аня, але він зараз на роботі до ночі. Ти не хвилюйся, скоро він обов’язково до тебе прийде, – заспокоювала мене мати чоловіка.
– А як він там? Не гуляє? – цікавилася я.
– Ні, мила. На роботу і додому. Теж переживає, – якось ніяковіючи відповідала свекруха.
Народився наш синок. З пологового будинку мене зустрічала вся наша велика родина – мої батьки, чоловік свекруха.
Відзначили народження онука, життя потекло своєю чергою. Я була весь час зайнята малюком, мені дуже сильно допомагала свекруха. З чоловіком відносини ставали тільки гірше. Все що він міг, це пів години повозитися з сином і передати його мені. Він пояснював це тим, що синок ще надто маленький, і він не знає, як з ним поводитися. Що це жіночі справи і що для цього є його мама. Сам же йшов в гараж, де до ночі сидів зі своїми дружками.
Якось ввечері, коли чоловік знову збирався йти, у нас трапилася серйозна сварка.
– Якщо ти зараз знову підеш, я зберу речі і з сином поїду з цього будинку! Якщо ми тобі не потрібні, навіщо нам тут залишатися, – я не знала якими ще доводами змусити чоловіка згадати що він одружений чоловік і батько.
– Так будь-ласка! Ідіть, тебе ніхто тут не тримає. Я одружився, а не записався в підкаблучники і няньки. Ти мати – тобі і сидіти тепер вдома. Не забувай, що я тебе годую, поки ти в декреті, вигукував Віктор.
– Годує нас швидше твоя мама. А твоїх грошей я майже не бачу, – все йде на мотоцикл і твої розваги.
Свекрухи в цей момент не було вдома і, коли за чоловіком зачинилися двері, я стала збирати наші з сином речі. Мені було дуже прикро, що Віктору було абсолютно все одно на нас з сином. Що друзі йому були дорожче. Зібравши небагато речей, я попленталася до рідної домівки.
– Ну ти Анька придумала! – мати дивилася на мене з сином і ніби не пропускала в будинок, – чого ти надумала від чоловіка з дитям бігати? Зовсім ти вже.
– Мамо, він сам сказав, що йому все одно, де і як ми. Ми вже давно не живемо як чоловік і дружина, друзі йому дорожче, – відповідала я зі сльозами, колихаючи сина.
– І що?? Ти народила, так сиди тепер і мовчи. Бач, яка, не подобається їй. Вийшла заміж – терпи. Сьогодні переночуєте. Вранці щоб повернулася в будинок до чоловіка! – скомандувала мама і пішла до себе.
Мені стало образливо удвічі. Чоловікові все одно, рідна мати і близько не розуміє мене. Невже їм всім не важливо, що я відчуваю і як мені погано. Ніколи моя мама не намагалася зі мною поговорити по душам, дізнатися, що у мене відбувається.
Коли я майже заколисала сина, в двері хтось постукав. Як виявилося – свекруха, не заставши нас вдома, примчала за мною вже вночі.
– Аня, дівчинка моя! Ну що ти так? – було видно, що вона дуже засмучена і переживає.
– Вибачте мене, але я більше так не можу. Віктор сказав, що йому все одно на нас. Ось я і пішла до батьків. Тільки й тут мені не дуже раді, немає місця для мене, – вже зі сльозами я намагалася порозумітися зі свекрухою.
– Збирайся. Збирайся дівчинко, збирай онука і пішли додому. У вас є будинок, звідки тебе ніхто не може вигнати. Це мій будинок, а не сина. І тільки я можу вирішувати, хто в ньому буде жити, а хто не буде. Я бачу, як він себе веде по відношенню до тебе. Я не сліпа. І зараз, коли я повернулася додому і не застав вас, мої рідні, ми з ним серйозно поговорили. Він сильно нагрубив мені і я вигнала його з дому. А ти мені як дочка. Ти мені онука народила. Вас я люблю як рідних і навіть більше. Я не дам вас в обіду.
– Дякую … мама, – вже заливаючись слізьми, відповіла я свекрухи. Дякую, мамо.
Ось так склалося в моєму житті, що свекрусі я була рідніша, ніж власній матері.
