– Кохана, а давай влаштуємо сьогодні романтичний вечір? – запитав Стас у дружини, зателефонувавши їй наприкінці робочого дня.
– Прекрасна ідея. – прошепотіла Іра у слухавку. – Я в передчутті. Тим більше завтра вихідний, можна і довше не поспати.
Стас дорогою додому забіг до найближчого продуктового, купив фрукти, шоколадку, пляшечку напівсолодкого і поспішив додому.
Дружина вдома вже приготувала легку вечерю, накрила стіл, вимкнула світло, запалила свічки та ввімкнула тиху романтичну музику.
– Та ти в мене чарівниця! – захоплено сказав Стас, зайшовши на кухню і обіймаючи дружину за плечі.
– Я старалася… – посміхнулася Іра.
Вечеря була в самому розпалі, Стас та Ірина вже перейшли до фруктів. Аж раптом зовсім несподівано пролунав дзвінок у двері.
– Хто там? – здивувався Стас і запитливо подивився на Іру. – Ми когось чекаємо?
– Я ні а ти? – Здивувалася дружина.
– Я теж ні. Ну а якщо ми нікого не чекаємо, то зараз, цей хтось, подзвонить-подзвонить і піде. – тихо сказав Стас.
Не пішов. Продовжував наполегливо дзвонити у двері. Почулися голоси сусідів.
– Піду подивлюсь, хто там. – приречено зітхнувши, сказав Стас.
– Схоже, доведеться. – Сказала Іра і пішла слідом за чоловіком.
Стас відчинив двері, і тут, у коридор, з величезними сумками зайшла троюрідна тітка з незнайомим чоловіком.
– Добрий вечір! – вигукнула вона голосно і навіщось так само голосно розсміялася.
– Тітка Валя? – здивувалася Іра. – А в-в-ви до нас якимсь вітром?
Від несподіванки Іра стала трохи плутатися в словах. Вона стояла і згадувала, коли вона встигла запросити далеку родичку в гості.
– Так, так, Іринко моє золотко! Ми до вас, до вас! – продовжувала голосно вигукувати тітка. – Ви раді?
– Дуже. – Невдоволено сказав Стас. – І надовго ви до нас?
– Ну що ж ви, як чужих нас зустрічаєте розпитуванням у коридорі? – обурилася тітка. – Ведіть у будинок! Там все й розкажемо! Та ви не хвилюйтесь! Ми не з пустими руками!
Тітка трохи труснула сумкою, а та у відповідь навантажено дзинкнула скляним передзвоном.
-Давайте, давайте! – Тітка замахала ручками, ніби підганяла нерозважливих курчаток. – А ти, Борис, бери сумки, неси на кухню.
-Аааа … Тобто як на кухню? – Спробував слабо заперечити Стас.
-Ні, ну а куди банки з помідорами та огірками нести? У спальню чи щош? – Пробасив Борис.
Стас та Іра переглянулися. Від романтичного настрою залишилися лише невиразні спогади…
У кухні тітка, по хазяйськи відсунувши свічки, при цьому через плече кинувши Борису зауваження: – Схоже і вони тут без світла сидять, не тільки ми у своєму селі … – Зі спритністю жонглера, стала витягувати з сумки банки з різносолами, варенням.
Виставивши всі банками, вона важко сіла на стілець.
– Ну! Розповідайте! Як ви тут живете? – Запитала тітка Валя.
– Нормально. – коротко відповіла Іра.
– Ех! Як я вам добре, молодь! Нормально живуть, ти розумієш? – Тітка ліктем, штовхнула в бік Бориса, що сидить поруч з нею. – А ось ми, люба моя племінниця, ненормально! Адже в нас, там, у селі, роботи немає!
Тітка махнула рукою в невизначеному напрямку, від її помаху Борис встиг ухилитися і вийшло так, ніби він згідно кивнув.
– А я тут причому? – здивовано спитала Іра.
– Як це? А хто ж до чого? – Округлила очі тітка. – Хто ж як не ти повинен мені допомогти? Ми приїхали з Борисом, моїм теперішнім чоловіком, тут у місті пожити і попрацювати трохи, грошей заробити. Розумієш? Літню кухню нам треба збудувати!
– Повинна? – здивовано перепитала Іра.
– Нічого не розумію! – нарешті сказав Стас.
– Та що тут розуміти? – Запитала у нього голосно тітка Валя. – Жити нам треба десь?
– Де? – в один голос запитали Стас та Іра.
– Де? Де? У вас! Де ще? – сказала тітка Валя
– У нас ??? – перепитали разом Стас та Ірина.
– Ну так, а що? – незворушно запитала тітка Валя. – У нас грошей немає, щоб чужому дядькові за житло платити.
– Так у нас однокімнатна квартира! – нагадав Стас.
– Так нічого! Ми не соромимося! – сказала тітка Валя і глянула на Бориса.
– Ага! – Пробасив він, ніби прокинувшись.
– Ні! – схвильовано вигукнула Іра. – Ви не можете тут жити? В нас тісно!
– В тісноті та не в образі! – махнула рукою тітка Валя. – Ну, що стоїш господине? На стіл накривай!
– Так! Стоп! – сказала Іра. – Тітко Валю! Забирайте ви свої банки назад!
– Чому? – Здивувалася та.
– Тому що! – підвищила голос Іра. – Нам це не потрібно! Справа в тому, що ми на вас не чекали!
– А ми любимо ось так! З сюрпризом! – широко посміхнулася тітка Валя і розвела руки в сторони. – Тому ми ввечері і приїхали, щоб ви точно вже додому після роботи дісталися.
– Зате ми не любимо! – сердито сказала Іра.
– І взагалі-то у нас свої плани були! – обурився Стас.
– У вас син у місті живе, чому ви до нього не хочете їхати? – підозріло запитала Іра.
– Тому що в них тісно і невістка у мене невдоволена буде, вона не любить мене. – навмисне сумно сказала тітонька.
– Тітко Валю, ви вибачте, але у нас ви пожити не зможете! – твердо сказала Іра.
– Я не зрозуміла, ти зараз нас виставляєш чи що? – Запитала тітка Валя з цілком серйозним обличчям.
– Думайте, як хочете! – відповіла Іра.
– Ах так? Ой! Ти подивися на них, пани які! Зовсім розгубили тут і совість, і гостинність! – сказала голосно тітка Валя, попутно встигаючи махати руками і складати назад у сумку банки з соліннями. – Вставай, Борюс, доведеться до наших їхати, їх тіснити! Ну нічого-нічого, я як у село повернуся, то всім розповім, що ти, безсовісна, рідну тітку на вулицю виставила! Ось! Нехай усі знають, яка ти нахабна! Племінниця, називається!
Двері зачинилися, в коридорі ще довго чувся голосний, обурений голос ображеної тітки. Іра та Стас стомлено сіли на стільці.
– Ось тобі й романтичний вечір! – сказала Іра.