-Чуєш, подруго! Я тут вирішила ювілей на твоїй дачі відсвяткувати! Тебе до списку запрошених додавати? Як на дачі у відпустці відпочивається? Відпочивати не працювати? — жартувала Ірина.

— Погано чути тебе, Ірино, що кажеш? Зв’язок у нас поганий, уривками тебе чую, — відповіла Марія, вишукуючи найвище місце з гарним сигналом.

— Я говорю, на дачу до тебе хочу приїхати з чоловіком на ці вихідні, — далі у Марії зв’язок зник, а Ірина продовжувала говорити, — у мене день народження буде, я ще свою компашку з роботи привезу! Ну і всім натовпом відсвяткуємо! — якомога голосніше кричала Ірина в слухавку.

— Так, Іро, приїжджайте з чоловіком на вихідні, чого питаєш? Адже ви й так часто у нас гостюєте, які питання? Ну гаразд, Ірине, зв’язок поганий, — Марія не розчула про перспективи перетворення своєї дачі на великий плацдарм для святкування ювілею подруги.

— Васю, ну коли свої інструменти на доріжці розкидати перестанеш? — вилаялася Марія, спіткнувшись об шуруповерт чоловіка, — у вихідні Ірка з Сашком до нас у гості обіцяли заїхати, а в тебе такий бардак?

— Слухай, а чи не понадилася твоя Ірка до нас на дачу як до себе додому їздити? От нехай збудує собі свою дачу, а потім уже й їздить, — невдоволено відповів дружині Василь, збираючи опалубку для майбутнього фундаменту під лазню, — нічого з твоєю подружкою не зробиш.

— А ти не звертай на неї уваги, Василю, роби свої справи… Роби. А краще ще — молоток її чоловікові в зуби, а їй — якусь швабру, і нехай миє підлогу на будмайданчику, — уїдливо засміялася Марія.

— І то вірно, вчотирьох працювати — воно й веселіше, — посміявся чоловік, закручуючи шурупи в деревину.

— Сашко, ти зараз упадеш! Кафе скасовується! Марійка погодилася відзначити мій ювілей на своїй дачі! – обіймала чоловіка задоволена Ірина.

— Це скільки грошей на оренду залу ми заощадимо! — тріумфував задоволений Олександр, — адже ювілей дружини був на його плечах.

– Так, я давно хотіла свій день народження саме на природі відсвяткувати! — з розумінням подивилася на чоловіка Ірина.

Жінка запросила гостей на дванадцяту, а сама вирішила їхати раніше — годині до 10, щоб встигнути все підготувати до прийому колег.

— Нічого собі з сумками! — зустрічав гостей суботнього ранку Василь, — ми стільки продуктів точно не з’їмо!

— Ага, привіт, Василю, кажи — де столи ставитимемо? — як ні в чому не бувало діловито спитала Іра.

— Так… нам завжди в альтанці столика начебто вистачало… Та ось тут ставте… — з подивом дивився на подругу дружини господар дачі.

– Слухай, Маріє, що з твоєю подругою? Вони з Сашком три розкладні столи привезли з собою! Дивись! Скатертиною їх накривають! — Василь підвів свою дружину до віконця, спостерігаючи за гостями з кухні.

— Іди ти, вони й тарілки з собою привезли, салати, дивись, пляшки дістають! Ірину, схоже, на сонечко припекло. Стривай, сьогодні яке число?

— Схоже на 1 липня, — глянув на годинник Василь.

-І справді, у неї ж сьогодні день народження! Вона ж завжди свої дні народження з розмахом святкує, ти пам’ятаєш: минулого року ціле кафе зняла, а позаминулого року цілу базу біля озера! – пригадувала Марія.

— Слухай, ну кількість приладів на столі явно не на чотирьох гостей, — починав здогадуватися Василь, — невже вона свою «компашку» на нашу дачу запросила?

— Схоже, коли вона мені дзвонила, зв’язок поганий був, а вона мені чогось говорила про це… Я тепер тільки зрозуміла, що вона своїх гостей хоче на нашу дачу запросити, — домислювала Марія.

— Хоче…, — свиснув чоловік, — вона вже запросила, судячи з усього. Он як старається… Вона з тобою навіть не привіталася!

-Та гаразд, вона не привіталася … А я то її з днем ​​народження теж не привітала. Навіть про подарунок забула, а вона схоже думає, що попередила мене? — винувато закусила губу Марія.

— Нічого собі, про подарунок вона забула, та ти вважай їй нашу дачу фактично з власної доброї волі на цілих два дні здала.

— А ти знаєш, як її компашка веселитися любить: нам потім ще прибирати треба буде тиждень, — заявив Василь.

-Маріє, ти чого затихорилася! Давай допомагай іменинниці, — до хати зайшла незадоволена Ірина, — де в тебе твоя велика музична колонка? Нехай мужики її на вулицю відтягнуть і якусь музику для дня народження включать.

– Мамочка дорога, а час уже обід – а в нас нічого не готове! Так, Василю, чого стоїш як укопаний і дивишся на мене такими великими та гарними очима? Іди весь свій інструмент з ділянки збирай і весь цей непотріб з будівництвом чимось закривай! — командувала Ірина чоловікові подруги. – А потім давай бери два свої мангали і терміново розпалюй вугілля, будеш у нас сьогодні шашличником!

– Давай, давай, голодні гості вже на підході, – кричала Ірина на Василя.

— Слухай, Ір, у мене сьогодні вихідний день, будівництво ніхто не скасовував…, — спробував чинити опір Василь, але жінка буквально виштовхнула здорового борова на вулицю.

-Так, а ти, Маріє, давай одягай халат і підемо стіл сервірувати! Ти які страви до мого дня народження приготувала? Як ніяких? — дивувалася Іринка, — а ну швидко тоді вмикай духовку, — щось швиденько вигадаємо.

— Давай, давай, працюй, я то вже в сукні, мені бруднитися не можна, а ти давай, працюй, — зневажливо окрикувала Іринка господиню дачі. – Давай помідори з теплиці неси, огірки свої, зелень всяку!

Василь, якого Ірина вигнала з дому прибирати ділянку, довго стояв і дивився як нахабна подружка дружини розпоряджається всім, чим може на його дачі і навіть Марію зневажає.

— Ну, ні, подруга: буде тобі сюрприз на твій день народження, — Вася набрав знайомий номер телефону і зробив замовлення. – Так, 6 кубів, терміново!

У цей час Сашко — чоловік Ірини— уже відкрив навстіж двері у своїй машині та ввімкнув музичний супровід цієї урочистості. Приймач у машині ловив з перешкодами, тому Сашко вирішив озвучити свій особистий репертуар, який йому до душі, і вивернув гучність системи на максимум.

А гості вже прибували по кілька машин на хвилину, заставивши автомобілями всі паркувальні місця. Ірина у всеозброєнні вже швидко приймала гостей і розсаджувала їх за накритими столами, невдоволено покошуючись на господаря — Василя в майці з дірками.

— Не звертайте уваги, дорогі гості, на цього…, — Іринка показувала пальцем на Василя в майці та треніках, що як ні в чому не бувало ходив своєю ділянкою, — це у Василя такий перфоманс — називається дачний стайл.

А гості, попри спеку, приїхали всі вбрані та напомажені, ніби замість дачі збиралися до театру йти. Василь тим часом дістав із сараю кілька пар старих калош, кирзових чобіт і берців: загалом знайшов всю свою доармійську, армійську та післяармійську колекцію взуття і витяг з горища валізу зі старим одягом.

-Ти що це, Василь, робиш? — Ірина насилу вирвалася з обіймів гостей, побачивши, що господар дачі робить, не те, що йому наказано, а навпаки, розводить якийсь хаос на ділянці зі старим одягом.

— Ну, як же? Як ти й сказала: створюю дачний перфоманс, атмосферу так би мовити, — невдоволено хмикнув Василь.

— Я тобі покажу потім: «дачний перфоманс», — в’їдливо прошипіла Ірина на Василя, і, миттєво надягнувши безтурботну посмішку, повернулася до своїх гостей.

— Так, друзі, хвилиночку уваги, — перехопив мікрофон караоке-системи Василь у розпал урочистостей, — Ірина вже сказала, що стайлом сьогоднішньої вечірки буде «дачний перфоманс», тому, шановні гості, прошу отримати реквізит і перетворитися на п’яних дачників! — урочисто проголосив Василь.

— Ну, Ірко, ось будь-яку гулянку може влаштувати! Це треба чого придумала: «дачний перфоманс», — підійшов до Василя начальник Ірини, обираючи собі за розміром штани та кирзачі.

Взагалі, Ірка не просто влаштовувала масштабні гулянки на свій день народження — вона запрошувала колег з роботи, начальство, та й статусних клієнтів по роботі, щоб потім мати своє з них у процесі своєї професійної діяльності.

— Гей, мужики, чого сидите, а ну за мною жваво! Розбираємо реквізит! — скомандував високопоставлений директор, а всі його підлеглі, не пискнувши, уже розбирали у Василя старі джинси та сорочки.

— Ну, а тепер давай свій дачний перфоманс! – Вимагав від Ірини її начальник, якому було нудно просто так сидіти за столом.

— А ось він «перфоманс», — повідомляв гостям Василь, вказуючи на брудний, заляпаний цементом авто-міксер із привезеним бетоном.

— Мужики ось цей майданчик бетоном заливатимемо! — Василь спритно роздавав гостям рукавиці.

-Давай, – крикнула Василь бетонщику і той запустив бетон.

Цементна суміш із гравієм весело полилася всередину заздалегідь зроблену Василем опалубки.

-Оце розвага! – весело кричав Михалич.

Він і в цій нестандартній ситуації виявив свої лідерські якості та чудово організував свій професійний колектив під прийом бетону.

– Давай, розтягуй його по краях! — весело кричав Михалич. — Швидше розтягуй, бо втопнемо!

-А це в тебе що за довгий шланг? — питав Михалич у Василя.

-А це – вібратор! — Вася ввімкнув шланг у розетку і він почав звиватися, наче чорна гумова змія.

-Ех, Ірко, ось чого-чого, а таких дрібничок у нас на корпоративах точно не було. Ану, давай, знімай свою вечірню сукню, працюватимеш із цією штуковиною — це твоя тема, — скомандував начальник збентеженої Ірці.

Через п’ять хвилин Ірка, переодягнена в чоловічі берці в старій сорочці і джинсах, стояла в центрі майданчика, що заливався, з гумовим вібруючим шлангом в руках і виганяла повітря з бетону. Гості працювали, перебуваючи в агонії інтенсивної роботи з прийому бетону.

Василь уже бігав із великою дерев’яною рейкою та розрівнював покладений бетон до ідеального стану. За годину роботи справа була зроблена, а всі змоклі на 30-градусній спеці гості в старому одязі лягли на траву, поряд із будмайданчиком. Лише Василь подекуди догладжував бетон у куточках фундаменту.

— Ну, Ірко, а я не думав, що ти така витівниця… А в тебе нестандартне мислення, схоже, засиділася ти в рядових співробітниках, треба тебе в начальники просувати!

-Тільки ось для початку б у душ сходити! – попросив начальник.

-А це ще не кінець перфомансу. А тепер оголошую пінну вечірку! — Василь увімкнув разом усі поливалки, а сам узявся за шланг і почав обливати гостей.

Водій міксера, пропрацювавши у своїй професії вже понад 30 років, ще жодного разу не бачив подібного, і мовчки покрутив пальцем біля скроні, поглядаючи на Василя. Всі весело поскидали старі кирзачі і босими ніжками по газону стали витанцьовувати в такт музиці.

Єдиною, кому не сподобався це — була сама Ірка, яка невдоволено відтирала бризки бетону зі своєї фізіономії, але висловити подрузі за нахабного чоловіка так і не посміла, адже начальнику все сподобалося, і він справді невдовзі поставив Ірку начальником відділу.

Василь теж був задоволений: колись постійні гості на їх дачі зайнялися чимось корисним. Та подяки за гостинність Марія від подруги так і не отримала. Ірина образилася на своїх друзів і більше на дачу Марії та Василя не приїжджала.