Існує така легенда: При створенні фрески «Таємна вечеря» Леонардо да Вінчі зіткнувся з величезною складністю: він повинен був зобразити Добро, втілене в образі Ісуса, і Зло — в образі Юди, що вирішив зрадити його. Леонардо на час перервав роботу і почав шукати ідеальних моделей.
Одного разу, коли художник був присутній на виступі хору, він побачив в одному з юних півчих досконалий образ Христа і, запросивши його в свою майстерню, зробив з нього кілька начерків та етюдів.
Минуло три роки. «Таємна вечеря» була майже завершена, однак Леонардо поки так і не знайшов підходящого натурника для Іуди. Кардинал, який відповідав за розпис собору, квапив його, вимагаючи, щоб фреска була закінчена якомога швидше.
І ось після багатоденних пошуків художник побачив у стічній канаві чоловіка що валявся — молодого, але передчасно одряхлілого, брудного, п’яного і обірваного. Часу на етюди вже не залишалося, і Леонардо наказав своїм помічникам доставити його прямо в собор, що ті й зробили.
З великими труднощами його притягли туди і поставили на ноги. Він толком не розумів, що відбувається, а Леонардо відображав на полотні гріховність, себелюбство, злочестивість, якими дихало його обличчя.
Коли він закінчив роботу, жебрак, який до цього часу вже трохи протверезів, відкрив очі, побачив перед собою полотно і вигукнув:
— Я вже бачив цю картину раніше!
— Коли? — здивовано запитав Леонардо.
— Три роки тому, ще до того, як я все втратив. В ту пору, коли я співав у хорі і життя моє було сповнене мрій, якийсь художник написав з мене Христа…
Мораль: У кожній людині живуть обидві крайності. Різниця тільки в тому, кого ми виховуємо в собі.
