Поруч лежали дві свічки. Одна ніколи не горіла, а інша згоріла наполовину, обгортаючись застиглим воском-сльозинками, які стікали під час горіння. Незапалена свічка гордо подивилася на свою подругу:
— Кожного вечора ти стаєш все коротшою. Ти так і не зможеш насолодитися життям, оскільки весь твій віск зникає.
— Так, я розумію, але в мене немає жалю та суму в серці. Наше призначення – запалювати вогні, освітлювати стежки, мерехтіти під час вечірньої молитви. Це ти маєш жаліти, бо той, хто не має мети, не несе користі нікому. З часом ти зрозумієш це і захочеш запалитися, аби прожити коротке, але важливе життя.
Запалюйте серця, несучи в собі вогонь добра та радості, оскільки полум’я не гасне, коли інші запалюються від нього.”
