Цей випадок стався під час Другої Світової війни. Розповіла мені його моя бабуся.
Стояв 1942 рік. Сім’я моєї бабусі – прадід, мати, батько, брати і сестри зі своїми дітьми – жили в маленькому селі в Україні. Німці увійшли туди зимовим морозним днем. Підпалили будинки, а вигнаних на вулицю жителів стали розстрілювати з автоматів.
Як тільки в селі почався цей жах, мій прадід зняв зі стіни дерев’яний хрест, сховав за пазуху і повів всю родину в сарай у дворі. Він прикріпив хрест на стіну, став на коліна і сказав всім зробити те ж саме.
Дід став читати псалом 90-й. Всі підхопили.
З вулиці чулися автоматні черги, крики і стогони вмираючих. Сарай вже загорівся зовні. Все село стало схожим на велике багаття. Поступово зовні все стихло. Прадід і його сім’я продовжували читати псалом, незважаючи на задушливий дим всередині. Поступово стіни сараю перетворилися на вугілля і впали. Але вся сім’я вціліла. Німці незабаром покинули село, впевнені, що нікого в живих не залишилося.
Прадід разгріб вугілля, дістав майже не пошкоджений вогнем хрест і знову сховав його за пазуху. Врятовані віддали хвалу Богові. Потім сім’я покинула спалене село, в якому неможливо було знайти навіть лопати, щоб поховати останки розстріляних.
З тих пір бабуся завжди носила на шиї в шкіряному мішечку 90-й псалом. Її поховали разом з ним.
© Тамуна Ч.
