Раніше люди були іншими. І життя інше було. Виживали далеко не всі; а хто вижив, той здобував звичку жити. Незважаючи на хвороби та різні неприємні удари долі… Хвороби особливо лікувати не вміли. Не було тоді добрих ліків. І доводилося якось самостійно боротися із хворобою та жити з нею.
Ось майбутній великий хімік Менделєєв вижив у дитинстві. Він був сімнадцятою дитиною у своєї мами, яка теж ось – народила сімнадцять дітей та вижила. Керувала заводом самостійно та намагалася дати дітям освіту. Тим, що вижили.
Вона була ніби найманим директором заводу. Дуже важка і клопітка робота, але ж дітей треба годувати і навчати! Чоловік помер. І вона взяла життя у свої руки, хоча до цього вміла лише вишивати, вести домашнє господарство та грати на роялі. Дивовижна жінка.
Дмитро Менделєєв освіту здобув. Мама зробила все, що могла. І померла. Майбутній великий хімік захворів; мало не довелося від наукової кар’єри відмовитися. Він захворів на сухоти і почав кашляти кров’ю.
Спочатку це не заважало йому продовжувати навчання. Але потім кровохаркання посилилося і лікар порадив Дмитру їхати до Криму. Завітати до великого хірурга Пирогова. Може великий хірург Пирогов знає засіб від такого розладу здоров’я?
Вмираючий хімік дістався Криму з іншим студентом. Обидва вони харкали кров’ю і почувалися не дуже. Але дісталися. Другий студент помер, бідолаха. А до Менделєєва, що кашляв, вийшов з операційної великий доктор Пирогов, оглянув його, прочитав похмурий лист від колеги…
І сказав, що зовсім нічого страшного немає. Не варто було й хвилюватися. Ви ще всіх нас переживете. Подумаєш, кашляєте і кров горлом іде. Це ніяка не сухота. Це у вас, юначе, ….порок серця. Якщо ви все ще живі і добралися до мене, значить, нічого серйозного. Дурниці.
Це кровохаркання від пороку серця. А ви вже й розклеїлись! Все з вами буде нормально. Ось вам чиста хустинка, до побачення!
Може, Пирогов якось інакше сказав, але суть зрозуміла. Менделєєв дуже зрадів і поїхав влаштовуватись на роботу. Подумаєш, порок серця. Це легка хвороба. І з нею можна жити.
Ось вони і жили, ці люди з минулого. Дарвін страждав на сильні болі в животі, неприборканою блювотою і аритмією. Вирішили, що це іпохондрія від нервів. Нічого страшного. І найкращий засіб – кругосвітня подорож на дерев’яному кораблі без зручностей. Проте морську хворобу Дарвін стійко переніс. Його й так безперервно нудило.
Або Стівенсон з дитинства хворів на туберкульоз і не міг бігати і грати. Туберкульоз нікуди не подівся, але Стівенсон зрозумів, що все одно можна грати, подорожувати, любити та писати книги. Що толку лежати, якщо лікування немає? Потрібно жити далі і брати від життя те, що можна. З Черчиллем теж чого тільки в житті не відбувалося! Травми, поранення, хвороби… Але він жив далі.
І ось у біографіях великих людей минулого зверніть увагу на їхнє здоров’я. Точніше, на страшні хвороби, з якими вони жили. Тоді лікування особливо не було; і людина до хвороб інакше ставилася. Вона продовжувала жити. І часто жили довге плідне життя, незважаючи ні на що.
У цьому є секрет та таємниця. Лікуватися та підтримувати себе треба обов’язково. Але треба продовжувати жити, навіть якщо хворієш. Якось пристосуватися до хвороби та все одно жити. Не втрачати інтерес до життя. Боротися. Займатися улюбленою справою.
І тоді ви ще всіх переживете, як сказав Пирогов Менделєєву. І мав рацію…
Ганна Кір’янова
