Катрусі було шість років, коли від неї пішла мама. Вона чекала братика, коли мамі стало зле і її відвезли в лікарню. А звідти вона не повернулася, і братика теж ніякого не було. Батько сидів на кухні й тихенько скиглив, приходили й ішли чужі люди, іншої рідні, крім батька, у дівчинки не було.

Потім маму проводжали в останню путь. До Каті тоді ще не доходило, що таке остання дорога, вона все чекала, що мама повернеться. Але та не поверталася, і Катя теж почала плакати. Тоді вона почула, як сусідка сказала батькові, що дівчинці потрібна інша мама.

— Мені не потрібна інша мама, мені своя потрібна, – завила Катя.

Батько посадив її в коляску мотоцикла і відвіз у те місце, де стояли одні хрести.

— Ось тут лежить твоя мама, – показав він на горбок землі, – звідти ніхто не повертається. Тобі доведеться звикати жити без неї, донечко.

— Я не хочу жити без мами, – сльози знову бризнули з очей дівчинки.

— Ну, ти не зовсім без неї, розумієш, душа мами полетіла на небо. Вона дивиться зараз на тебе і турбується, їй зовсім не хочеться, щоб ти плакала. На ось краще, поклади ці троянди для неї, вона їх дуже любить.

— І що, мама побачить це? – запитала недовірливо.

— Неодмінно побачить, – погладив батько доньку по голові.

Відтоді вони часто стали приїжджати разом до мами і привозити квіти. Катя дивилася на небо і розмовляла з мамою.

Восени Катя пішла до школи, і їй стало легше, нові подруги, заняття, домашні завдання. Батько приділяв достатньо уваги своїй доньці, так пролетів ще рік.

А одного разу він прийшов після роботи не один, з ним була яскрава, ошатна жінка.

— Ось, донечко, знайомся, це тітка Таня, тепер вона житиме разом із нами.

Катя оторопіла від несподіванки, а незнайомка посміхнулася і простягнула їй шоколадку. Але дівчинці стало так прикро, що мамине місце посяде інша жінка, що вона ображено пирхнула і втекла, не прийнявши гостинець.

— Нічого, звикне з часом, – встигла почути голос батька за спиною.

Цілий тиждень батько вмовляв її прийняти нову маму, але Катя не погоджувалася.

— Уявляєш, Катрусю, у тебе буде сестричка, на рік молодша за тебе, подружитеся, удвох веселіше буде.

Тільки це схилило Катрусю до думки, що треба погодитися з татовим рішенням.

Але все вийшло зовсім не так, як вона очікувала. Її зведена сестричка, Оленка, виявилася доволі норовливою і примхливою. З Катею вона дружити не хотіла, а, навпаки, весь час намагалася посваритися, показуючи свою перевагу, адже тітка Таня була її рідною мамою, а для Каті – чужою. Можливо, це було через ревнощі, але найімовірніше від безмежної любові до неї і вседозволеності.

Каті доводилося прибирати за нею розкидані книжки та іграшки, мити посуд, навіть постіль Оленчену заправляти вранці. Робила вона це терпляче, бо з дитинства звикла стежити за порядком у домі. До того ж, тітка Таня хвалила її за це, а Каті це подобалося. Їй так не вистачало тепла й уваги, що вона намагалася заслужити його таким чином.

Так і росли, рідна донька поводилася як поважна панянка, зростала ледачою, вимогливою, заласканою. А Катя терпіла від неї численні образи й у всьому допомагала мачусі, намагаючись їй догодити.

Каті виповнилося чотирнадцять років, коли не стало й батька. На нафтобазі, де він працював, сталася пожежа. Витягуючи з-під вогню свого колегу, сильно обгорів сам. Врятувати не змогли, так дівчинка осиротіла вдруге.

Цього разу плакала вона довго, ніяк не могла отямитися. Її навіть у санаторій відправили, щоб підлікувати. Там вона познайомилася з хлопчиком із сусіднього села, з Дімою, він і допоміг їй вибратися зі свого горя. На Катю обрушилося перше, ще по-дитячому наївне, чисте і світле кохання.

Хлопчина приїжджав до Каті на мотоциклі, разом ходили в кіно, каталися, влітку купалися на річці. Через рік уперше поцілувалися і дали клятву одне одному, що після школи одружаться.

Увесь цей час у їхні стосунки намагалася влізти Олена, вона напрошувалася разом із ними в кіно, на прогулянки, а сама водночас поводилася нав’язливо щодо Діми. Коли Катя спробувала відмовити Олені у спільному проведенні часу, та влаштувала істерику, і тітка Таня попросила Катю не відкидати свою «сестру».

— Ви ж одна в одної єдині, – сказала вона, – от не стане мене, єдина рідна для тебе людина, Катрусю, це Олена.

І Катя знехотя погодилася.

І одного разу вона вийшла трохи пізніше з дому, коли приїхав Діма, бо допомогла тітці Тані спустити банки із закрутками в льох. І побачила, як сестричка Олена цілує її Діму, обвивши його руками за шию.

Побачивши Катю, Діма зняв її руки з себе і подивився винувато. Але Катя кинулася геть, вона бігла вулицею, не відчуваючи під собою ніг. Сльози застилали її обличчя. Отямилася на краю села, впала під великий дуб, закрила обличчя руками й розридалася.

Діма потім знайшов її і спробував усе пояснити, Катя навіть повірила йому і злегка заспокоїлася. Але наступного разу побачила, які пожираючі погляди він кидає на Олену, і стосунки їхні розладналися.

Півроку Олена зустрічалася з Дімою, а Катя з нею не розмовляла. Поки одного разу вона сама не підійшла:

— Та кинь ти, Катько, ображатися. Не я, так інша повела б його. Адже він як телиця, яка покликала, за тією і пішов.

— І то вірно, – долучилася до розмови тітка Таня, – Оленка тобі ще добро зробила, очі тобі на цього зрадника відкрила. А ти ще знайдеш своє справжнє кохання, і все в тебе буде добре!

Закінчивши школу, Катя вступила до медичного училища, переїхала в місто, влаштувалася в гуртожитку.

Підробляла прибиральницею в тому ж гуртожитку, заміняла на відпустку вахтерш. Додому приїжджала з гостинцями.

— Ось, Катю, погано без тебе, я вже поросят не заводжу, чистити нема кому, та й курочок небагато, тільки для яєчок. Добре хоч із городом допомагаєш, без нього б пропали. Ну, ти розумієш, що грошей у мене на тебе немає? – заводила розмови тітка Таня.

— Звісно, розумію, – намагалася заспокоїти її падчерка, – та мені вистачає, стипендія, підробляю ще…

— Ну ось і добре, – усміхалася тітка Таня, – а то Оленці нова шубка потрібна та й із чобітків виросла.

Попри нарікання, одягала жінка свою доньку добре. А обноски посилала Катерині.

І ось в один із візитів Каті в рідну домівку, вибухнув скандал. Тітка Таня полізла в скриньку за грошима, які вона збирала на майбутнє Олени, і не виявила там великої суми.

— Олено, зізнавайся, на що гроші брала? – закричала вона.

Іноді Оленка брала звідти, але по дрібницях, зізнавалася матері, що спустила на брошку або сережки.

— Я не брала, мамо, – відповіла та спокійно.

— А хто брав?

— Може Катька, мені то вони навіщо? У мене й так усе є, а Катька потребує. Подивися, звідки в неї нові туфлі? Та ще й лаковані?

Катя довго збирала на ці туфлі, і вирішила покрасуватися в них у селі. Як не намагалася Катя переконати тітку, що це не вона гроші брала, та їй не повірила.

— Бачити тебе більше не хочу, – кричала вона, – забирайся геть, і щоб духу я твого більше не чула. На будинок не претендуй, він уже давно на мене переоформлений.

Катя поїхала з великою образою і болем у серці. А, закінчивши училище, поїхала за обміном в Європу, подалі від таких родичок. Там вона і зустріла своє справжнє кохання, зʼявився син і донька, через двадцять років повернулася на рідну землю.

За цей час біль вщух, і їй дуже захотілося дізнатися, як живуть тітка Таня та Олена. Коли жінка увійшла на подвір’я, не впізнала його, колись у ньому цвіли квіти, а тепер бур’ян вище голови. Будинок постарів, покосився, занепав. На вікні, замість фіранок, висіли брудні ганчірки.

Катерина несміливо постукала у двері, з вікна з’явилася заспана кошлата голова.

— Ви до кого?

— Я до тітки Тані Симонової.

— А її немає.

— А донька її, Олена, не знаєте де?

Голова зникла, і одразу ж відчинилися двері. На порозі стояла повна жінка в засмальцьованому халаті.

— Ну, я Олена. А ти хто?

— А я Катя…

— Катька? Та тебе не впізнати, ух ти, яка шикарна, – радісно закричала господиня, трясучи за плечі гостю, – ну заходь, заходь же.

Катя увійшла і мимоволі поморщилася, в будинку було брудно і погано пахло.

На кухні обережно опустилася на краєчок стільця, на столі валялася гора брудного посуду.

— Як ти? – запитала в Олени.

— Я добре! Перший шлюб невдалим був, добре хоч не дитина є. А тепер у мене інший чоловік, молодий. Щоправда, працювати ніде, ось, перебиваємося. Може, ти грошей позичиш?

Катя покосилася на батарею порожніх пляшок з-під міцних напоїв.

— А ти як думала? – Олена перехопила її погляд, – це ти міська, у вас там і робота, і всі розваги, а нам тут зайнятися нічим.

— Де тітка Таня? – перебила її Катя.

— А от і не скажу, на що вона тобі?

Катя мовчки вийняла з сумочки купюру і поклала на край столу.

В будинку для літніх вона, хребет пошкодила, ходити не може. А мені її не прогодувати, сама бачиш, у якій нужді виживати доводиться. А ти щось мало дала, сестричко, не скупися…

Але Катя вже встала і рушила до виходу. Ком нудоти підступив до її горла.

Невеликий будинок для літніх був у райцентрі, туди вона й попрямувала. Коли побачила худеньку, змарнілу тітку Таню, серце її стиснулося. Від красивої, квітучої жінки не залишилося й сліду. А в очах така туга, що Катя взяла її зморшкуваті руки у свої й сказала:

— Тітко Таня, вибачте, що мене так довго не було. Я не знала, що з Вами таке…

— Це ти мене вибач, донечко, – відповіла та. Коли я дізналася, що гроші Оленка витягла й віддала своєму залицяльнику на моторолер, я схопилася за тебе. Звинуватитися хотіла, та тільки пізно було. У гуртожитку мені сказали, що ти поїхала, а куди – не сказали.

Катерина забрала тітку Таню до себе, представила своїм дітям, як бабусю. Пошкодження у тієї було не таке вже й страшне, за допомогою реабілітації, та впливових знайомих лікарів Катрусі, вона навіть стала трохи ходити, за допомогою палички. Усе життя, що залишилося, тітка Таня була вдячна своїй падчерці. І всім розповідала про те, що часом чужа дочка може стати ріднішою за свою.