“І тут на тобі, в 43 роки раптом звалилася новина, як сніг на голову… Оксана неспішно йшла додому і думала, як вона скаже чоловікові, синові… Цікаво, як вони відреагують на це?
Оксана вийшла з жіночої консультації на ватяних ногах. 8 тижнів. Такого вона точно не очікувала почути від лікарки.
Негаразди з організмом вона списувала на втому, брак вітамінів, вікові зміни, але аж ніяк не на ва гітн ість.
Сина Іллю народила у 26 років, через рік після весілля.
Через кілька років захотілося народити ще дитину, було б добре дівчинку… Але не сталося, хоча вони з чоловіком були абсолютно здорові.
І тут на тобі, в 43 роки раптом звалилася новина, як сніг на голову… Оксана неспішно йшла додому і думала, як вона скаже чоловікові, синові… Цікаво, як вони відреагують на це?
Чи не пізно їй народжувати, все-таки не молода вже, у декого он онуки вже в цьому віці… Задзвонив телефон, мама…
Подарунки для мами
— Алло, доню, ти де? Заскочиш до нас? У батька тиск високий цілий день, погода чи що впливає…
— Так, мамо, зараз прийду. У мене новина така, не знаю, як сказати навіть…
— Проходь, доню, що там за новина така, сподіваюся, все добре?
— Була зараз у гінеколога, я чекаю дитину, 2 місяці вже…
— О, Господи, доню, та як же це… У твоєму віці… Ілля дорослий вже хлопець, онуків би вже чекати… І що будеш робити? Що Андрій сказав?
— Ніхто ще не знає, я тільки від лікаря…
— Нічого, доню, народжуй, нас у матері 7-ро було, і нічого, всіх виростила… Жінко, накривай на стіл, відзначимо цю справу, дивись, онучка народиться, встигнемо ще поняньчити…
— Здурів, старий, яке відзначати, тиск он який… Ти, Оксанко, подумай сто разів, треба воно вам, часи які зараз, однієї дитини цілком вистачить. Та й сама врахуй, тобі 60 років буде, а дитині 17, ну куди це…
— Мамо, ми розберемося з Андрієм…
За вечерею Оксана видала свою новину чоловікові та синові. Ілля розгублено глянув на маму…
— Ти? У такому віці? Ти ж стара вже! Ти що, народжувати зібралася? Серйозно?
— Синку, ну не така вже я, стара, цілком зможу виносити й народити дитину… Ти що, не хочеш брата чи сестру?
— Та навіщо вам інша дитина? Вам що, мене мало чи що? Інших проблем немає? Ну, теж мені, вигадали, на старості років заводити немовля…
Ілля вискочив з-за столу і пішов у свою кімнату, грюкнувши дверима. Оксана засмучено глянула на чоловіка
— Андрійку, чого ти мовчиш? Ти радий, що станеш батьком знову?
— Я? Та це так несподівано, прямо не знаю… Справді, чи не старі ми для малюка? Мені завжди хотілося ще дитину, ти знаєш, але зараз… Ти дівчина не молода, важко буде і народжувати, і виходжувати немовля… Я за тебе хвилююся…
— Ой, та я ще фору молодим дам! Ну дивись, Ілля закінчує школу, поїде вчитися, а ми будемо самі кукувати… А так, ми станемо знову батьками, життя наповниться новим сенсом.
І грошове питання не стоїть, дякувати Богу, у нас хороший заробіток, твоя фірма процвітає.
Тут з кімнати вийшов Ілля
— І що, тепер моє навчання, квартира, яку ви хотіли мені купити, накриється мідним тазом? У вас же інша дитина з’явиться, не до мене буде…
— Ілля, що ти кажеш? Звісно ж, усе в силі, ми заздалегідь відклали гроші й на навчання, і на квартиру, не хвилюйся…
— О, до речі, мамо, ти ж отримаєш державну допомогу при народженні дитини, її частину можна буде використати на моє навчання… Ну, в принципі, не так вже й погано, що ти народиш…
— Та я й думати забула про ці виплати, вони копійчані… Мене більше турбує мій вік, «старородящою» я вважаюся, у групі ризику…
— Нічого, люба, ти впораєшся. Синку, а ти станеш старшим братом, уявляєш?
— Ні, не уявляю… Мені інші діти в нашій сім’ї не потрібні, але раз вам так хочеться, народжуйте, виховуйте… Але скажу відразу, я цю дитину любити не буду. Немовлята — це не до мене, я їх і брати на руки боюся, то кричать, то в штани накладуть, фу…
Оксана була засмучена через таке ставлення сина до цієї ситуації. Вона розуміла, що, напевно, він десь ревнує, але його негативний настрій зовсім не подобався.
Свекруха новину сприйняла в багнети.
— Ну ви що, здуріли зовсім? Які діти, Оксано, тобі ж пів століття скоро, про пенсію час подумати, а не про дітей! І Андрій уже не хлопчик, хоч і молодший за тебе на рік… Вам Іллюшки мало, чи що? І ми старі вже, нічим допомогти не зможемо, елементарно посидіти з дитиною… Я на твоєму місці аб орт зробила б і все!
— Ну, це вже нам вирішувати… Ми не просимо допомоги, просто поставили вас перед фактом!
Оксана замкнулася в кімнаті й розридалася. Для неї самої новина про дитину була шоковою, а тут ще родичі так налаштовані… Андрій теж радості особливої не виказав…
Ілля категорично заявив, що не полюбить дитину… Що ж робити, як впоратися з усім?
Оксана зателефонувала подрузі й розповіла новину.
— Та ладно… Точно дитина, може клімакс почався? І що ти, народжувати будеш? Я не ризикнула б… Раптом з синдромом Дауна народиться, і що потім? Он у знайомих так вийшло, хвору дитину народила й мучаться тепер…
Оксана вирішила нікому більше не розповідати, бачачи таку реакцію. Що буде, то буде, що ж тепер… Переривати вона не буде.
Все проходило легко, Оксана сама навіть не очікувала. Усі аналізи, скринінги, були в нормі. Ілля продовжував уникати матері. Перед випускним у школі він заявив:
— Мамо, не приходь на випускний, будь ласка. Мені соромно перед хлопцями, що моя мама з пузом… Нехай батько один прийде, скажу, що ти захворіла…
— Ілля, що ти верзеш? Я так мріяла потрапити на цей випускний, ти мій улюблений син, хочу подивитися, як усе пройде… Як можна соромитися матері?
— Ну, це поки я улюблений син, скоро тобі буде кого любити… Хлопці засміють мене, що мати у такому віці народжувати зібралася…
Оксані було дуже прикро таке слухати. Усе життя вони все робили для сина, і ось тепер результат, егоїст виріс…
На випускний вона все-таки прийшла, попри прохання сина. Той жодного разу не підійшов до матері, роблячи вигляд, що не бачить…
За кілька тижнів до пологів їй стало зле, швидка відвезла до лікарні. Лікарі сказали до пологів доведеться залишитися під наглядом, у лікарні. Трохи раніше терміну в Оксани зʼявилася дочка, Марійка. Здорова, спокійна дівчинка.
Усі телефонували, вітали. Крім сина. Він навчався в іншому місті, додому приїжджав рідко.
Коли Маші виповнився місяць, Ілля приїхав додому. Оксана хвилювалася, як він сприйме сестру…
— Синку, знайомся, твоя сестричка Марійка…
— Угу, я знаю як її звуть… Я зараз поїм, і до друга піду…
— Добре. Піду на кухню, накрию на стіл…
Через кілька хвилин вона зайшла в кімнату, покликати сина. Він незграбно тримав на руках сестру, замотану, як солдатик, у пелюшку.
— Вона закряхтіла і почала хникати, ось я і взяв…
— Добре, синку, не боїшся тримати?
— Мамо, вона така маленька… І смішна… Глянь, як вона морщить носик… Ой, вона мені посміхнулася, дивись…
Оксана зі здивуванням дивилася на сина, і не впізнавала його. Він посміхався, дивлячись на свою маленьку сестричку. А та, посміхалася йому у відповідь…
— Мамо, а можна я ввечері подивлюся, як ти її купати будеш? Вона, як маленький пупсик, і мені здається, навіть схожа на мене… Який же я був дурень, що не хотів її…
— Звісно, синку, допоможеш мені…
Марійка стала загальною улюбленицею. Бабусі й дідусі няньчилися з нею з великим задоволенням.
І ніхто вже не згадував, що колись відмовляли Оксану, сумнівалися… А Ілля більше за всіх радів «іншій дитині»…
Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку!Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.”
Залишити відповідь