– Їх виселимо, а квартиру здамо

– Мамо, я все вирішила, збирай валізу. Для себе та бабусі. – заявила Даша, щойно увійшовши до квартири. Її мати, Ліда, в цей момент протирала пилюку і від подиву навіть не помітила, як знову почала водити ганчіркою там, де вже протерла. – Що завмерла? Досить тут пилюку ганяти. Іди. Часу мало, завтра треба звільнити квартиру.

Посуд для кухні

– Для початку привіт. – сухо сказала Ліда. Квартира, в якій вони з дочкою жили, належала саме Ліді, і на якій підставі дочка вирішила виселити власну матір – була загадкою.

– Ой, мамо, ми вже віталися вранці!

– І що змінилося з ранку? Що за нові думки у твоїй юній, але не завжди світлій голові?

– Я зустрілася з Тімою. Ми все обговорили, і він готовий одружитися зі мною.

– Так? У такому разі де кільце? Хто сплатить весілля? Коли дата урочистостей?

– У цьому й річ. Тіма зі мною одружується, тільки якщо буде впевнений, що “гроші до грошей”. Іншими словами, йому не потрібна безприданниця. Він хоче бути впевнений, що я зможу робити внесок у сімейний бюджет. Так казали його батьки.

– Виходить, до його батьків ти вирішила прислухатися?

– Так…

– А те, що я скажу тобі все одно?

– А що ти можеш сказати? Я спадкоємиця, у квартирі мої частки є. Тобі невигідно зі мною стосунки псувати, я ж твоя єдина дочка. Старість не за горами.

– Ось що? – Ліда дивилася на Дашу і не впізнавала в ній своє маленьке усміхнене й добре дівча. Звідки у ній усе це взялося? Ще рік тому, до зустрічі з Тімою, вона була зовсім інша…

Тіма був старший за Дашу на 5 років. Він був із забезпеченої родини, той випадок, коли хлопець з’явився на світ із золотою ложкою у роті. Батьки Тіми ні в чому не відмовляли синові: у свої 25 років він мав машину, квартиру, бізнес (який утримував його батько) та купу шанувальниць.

Чому мажор вибрав відносно просту Дашу, ніхто з її подруг не розумів. Можливо, справа була в її великих очах та вмінні радіти подарункам, якими він спочатку і задаровував дівчину.

– Сьогодні ми їдемо до найкращого ресторану! – говорив він, даруючи Даші букет, що не влазив у машину. – А на вихідні маю для тебе сюрприз!

– Який? – Даша боялася кліпнути очима – раптом її ідеальний наречений розчиниться як сон …

– Їдемо на вихідні у гори! Кататимемося на лижах!

– Але я не вмію…

– Навчу!

Дівчина зовсім втратила голову. Майже перестала вчитися, весь час проводила за уроками макіяжу та стилю, щоб виглядати ідеально в очах коханого.

За рік стосунків із тихої, скромної дівчини Даша стала справжнім стервом. Вона знала меню найкращих ресторанів міста напам’ять, втратила всіх подруг та носила лише брендові речі, які Тіма купував їй на гроші свого батька.

Єдине, чого ніяк не могла дочекатися Даша – пропозиції. Вона буквально вбила собі в голову, що має стати дружиною Тіми. А для цього вона була готова на все.

– Знаєш, Дашо, мій батько не дуже радий, що ми з тобою зустрічаємося, – раптом заявив хлопець, коли Даша вкотре натякнула на те, що хоче обручку.

– Тато? – повторила вона. – Але ж я з ним знайома, він мені посміхався.

– Мій батько багатьом усміхається. Але не всіх готовий прийняти у родину.

– Але чому?! – на очах дівчини майнули сльози.

– Тільки не треба плакати! – Тіма замахав руками. – Туш розмажеш!

– Скажи мені, чому? – Даша не слухала його, закривши обличчя руками.

– Він вважає, що треба множити капітал, а ти… Ти не з того соціального прошарку.

– Якого “не того?!” На що ти натякаєш?

– Батько сказав, що дозволить одружитися, якщо зрозуміє, що ти не безприданниця. Він скрізь має бізнес-план. Вкладення у весілля повинні окупитися, як і шлюб.

– Але ж життя – це не бізнес-план! Це твоя доля! – Спробувала заперечити Даша, але Тіма повністю поділяв думку батька.

– Я тебе, звичайно, люблю, але якщо хочеш, щоб мої батьки дали добро на весілля, треба їм довести, що ти маєш цінність. Ти маєш тиждень, поки батько не почав підбирати мені вигідну партію. Він вже натякав…

– Але як?! Що мені робити?

– Батько сказав, що весілля не оплачуватиме. Та й грошей давати більше не стане. Ми маємо перейти на самозабезпечення. Ти казала, що маєш дві квартири? Одну можна здавати, в іншій жити.

– А твоя квартира?

– У моїй квартирі тимчасово не можна жити.

– Чому?

– Там знайшли якийсь грибок в оздоблювальних матеріалах. Бачила у ванній плісняву?

– Так…

– Ось. А жити з пліснявою не можна. Потрібний ремонт, а на нього теж потрібні гроші.

Даша нічого не розуміла ні в цвілі, ні в оздобленні приміщень, тому погодилася з Тімою та прийняла всі його умови.

– Я поговорю з мамою. Вона мене любить, тож зробить усе, що я скажу, – запевнила Даша. – Ми зможемо накопичити на весілля. Не надто багате, але все ж таки… Головне, не кидай мене!

Тіма поблажливо поглянув на бліду Дашу.

– Подзвониш. Скажеш, що вирішила.

Того ж дня Даша приголомшила матір новинами.

– З’їжджай звідси. І бабусину квартиру звільняйте. Я не можу втратити Тіму! Це мій щасливий білет! Зараз я покажу йому, що гідна, а далі діти підуть, і його сім’я не зможе від мене позбутися! Їм доведеться прийняти на мене! – впевнено казала Даша, а Ліда лише зітхала.

– І де ж нам із бабусею жити?

– На дачі живіть.

– Але там навіть опалення нема.

– Поки що літо, нормально. До зими придумаєте щось, у бабусі пенсія, у тебе зарплатня.

– Що ж… – Ліда відклала ганчірку і зняла фартух. Якщо ти все вирішила і твердо впевнена у собі, то буде по-твоєму.

– Справді? – щиро кажучи, Даша не могла уявити, що вмовити матір буде так легко.

Вона думала, що мама почне лаяти, істерити та доведеться діяти якось по-іншому, можливо через бабусю чи піти на хитрість. Даші цього не хотілося, але заради Тіми та весілля вона була готова на що завгодно.

На щастя, мати легко піддалася. Вона швидко зібрала валізу, взявши найнеобхідніше і переодягнувшись, подивилася на дочку.

– Я залишу деякі речі у кімнаті. Вони вам не завадять.

– Звісно. Ви навіть можете приходити у гості! – “Великодушно” дозволила щаслива Даша. Заради квартир вона була готова заплющити очі на те, що мамині речі залишилися в шафі. Потім це питання якось само вирішиться. – Бабусині ключі ти як передаси?

– А ось, бери. – Мати здивувала тим, що навіть не порадилася з бабусею. Просто простягла один ключ зі зв’язки.

– Ну, дякую. Ти там це… з бабусею сама поговори. Поясни їй, що за ситуація…

– Ага.

Мати накинула куртку і пішла, не озирнувшись на дочку. Даша мала дивне відчуття всередині. З одного боку, хотілося танцювати від радості, з іншого – щось обірвалося.

Фактично обидві квартири належали не їй, але це мало хвилювало її. Головне, що квадратні метри в них із Тімою в повному розпорядженні. А що буде далі – неважливо.

– Любий! Я вирішила питання … – Даша не відкладаючи, зателефонувала коханому.

– Серйозно? Мати з’їхала?! – Тіма, здавалося, не повірив.

– Так! І ключ від бабусиної квартири дала! Але тільки їй треба зібратися.

– Ну, що ж… Приїду, перевірю… Якщо обдурила, дивись у мене!

– Приїжджай! Замовимо у ресторані їжі, святкуватимемо.

– Ні, сьогодні не вийде. Коли баба квартиру звільнить, тоді й зателефонуй. І це … Адресу скинь, я рієлтора напружу, нехай квартирантів шукає.

Даша, звичайно, засмутилася. Вона думала, що Тіма примчиться з обручкою тієї ж миті. Але цього не сталося. Тому Даша почала дзвонити мамі.

– Ну, що? Ви поїхали?

– Збираємось, – відповіла мати наступного ранку.

Посуд для кухні

– Давайте швидше. Там рієлтори …

– Ось що, Даша… Бабуся готова з’їхати, але за умови, що квартирантів вона сама знайде.

– Вона вічність шукатиме! І взагалі, яке їй діло…

– Ця квартира її! І гроші ділитимемо навпіл. Частина вам із Тімою, частина нам. Інакше це виходить несправедливо, – мати говорила спокійно, тільки їй було відомо, що було на той час усередині.

– Гаразд. Я спитаю, – Даша відключила виклик.

Тіма не став сперечатися. Йому було все одно, хто заїде до квартири, аби гроші платили. У результаті бабуся з мамою і справді з’їхали, а за тиждень у квартирі бабусі вже жила дальня родичка.

– Гроші переказувати будуть власнику, тобто бабусі, а вона вже ділитиме, – сказала мати. – І ще: крім фінансових питань, ми ні в що не влазимо. Решта – на ваших з Тімою плечах. Ви вже дорослі, от і займайтеся.

– Та що там може статися? – хмикнула Даша.

– Хоч би що трапилося – це буде ваша зона відповідальності. Ми живемо тепер далеко, щоразу до міста не наїздишся.

– Гаразд. Розберемося.

Перші два тижні Даша жила як у раю. Тім знову став з нею колишнім, тільки подарунки перестав дарувати:

– Тепер мені грошей не дають, тож житимемо скромніше. Хочеш нову сумочку – зароби, – сказав він.

– Нам, головне, на весілля накопичити, – погоджувалась Даша.

Грошей у неї зовсім не було. Та й Тіма був не надто щедрим після переїзду до неї. Спочатку скасували походи ресторанами:

– Хочеш назбирати на весілля – готуй сама. Вдома.

– Добре … – Даша зовсім не вміла готувати. Усі справи вдома зазвичай робила мама. У результаті закохані харчувалися напівфабрикатами, що швидко набридло Тімі. Він став їсти окремо, потай від Даші.

– Щось вдома брудно, може, клінінг замовимо? – Заїкнулася Даша, помітивши, що пил не зникає з полиць. Мама ніколи не змушувала її прибирати. Все робила сама.

– Клінінг? Добре, але тоді з весіллям доведеться почекати. Ось, порахуй… – хлопець написав на папірці таблицю з витратами та доходами.

І Даша взяла ганчірку до рук. На завтра мені сорочку треба. Приїде якийсь важливий інвестор, – сказав Тіма.

– У хімчистку… – тихо почала Даша, але відразу схаменулась і пішла за праскою.

– Та що ти за безрука така? – гаркнув Тіма, побачивши на брендовій, дорогій сорочці слід від праски. Даша неправильно обрала режим і пропалила ніжну тканину.

– Вибач…

– Та ти навіть уявити не можеш, скільки вона коштує! – кричав Тіма. Даша вперше бачила його таким злим.

– У тебе є ще сорочки.

– Цю я з Мілана привіз! Тепер таких вже нема! Дурна баба!

– Тіма … – Даша розплакалася і втекла до кімнати.

Тіма прийшов миритися лише вночі. Втім, Даша його одразу ж вибачила.

– Я подумав, хай твоя мати приходить прибирати. – заявив він. – Раз у тебе не виходить вести господарство.

Посуд для кухні

Даша здивовано подивилася на хлопця, та нічого не відповіла.

– Подзвони їй завтра. Нехай приїжджає бодай раз на тиждень. Інакше ми тут у бруді зариємося. Або з голоду помремо.

Подзвонити матері Даша не встигла. Її телефон завібрував вхідним. Дзвонила “Тітка Маша”, жінка, яка винаймає квартиру бабусі.

– Даша, привіт. Тут у мене проблема, зливний бак потік.

– І що? – Даша щиро не розуміла, який від неї толк. – Викликайте майстра.

– Бабуся сказала, що все з тобою вирішувати. В орендну плату входить обслуговування та ремонт, я майстра викличу, тобі доведеться заплатити. Тому й дзвоню, попереджаю. Може, твій наречений і сам зможе зробити? Там справ для рукатого мужика, на п’ять хвилин…

– Тіма?

– Ну, так.

– Не знаю, тітко Маша… – Дарія зітхнула.

Запитавши у Тіми про бачок, вона отримала жорстку відповідь:

– Ти що? З глузду з’їхала? Я десь схожий на сантехніка? Ще я смердючі унітази не чіпав своїми руками.

– Що робити?

– Майстра викликати.

– А гроші?

– У рахунок орендної плати нехай не буде.

Даша знизала плечима і передала це тітці Маші.
– Добре. З бачком зрозуміла. Це ще не все.

Як виявилось, у квартирі не горить кілька лампочок, заїдає замок на дверях, не працює електрочайник.

– Тітко Маша, але я тут до чого?

– Як до чого? Ти майбутня господиня, вирішуй питання. І ще, вчора приходили з газової служби, сказали, що треба новий лічильник.

– О… Ні… Це не до мене.

– До тебе, люба. Бабуся твоя захворіла. Написала на тебе довіреність з побутових питань (Даша була не сильна в юридичних тонкощах і не розуміла, що її водять за носа). Тож тільки ти можеш мені допомогти. Якщо лічильник не встановити, то прийде штраф. А так ти зараз відповідальна, то тебе й оштрафують. Але це не найстрашніше, через старе обладнання може бути вибух газу… І тоді може статися жахливе: постраждають люди, майно. Я чула, як посадили одну жінку за таке!

Даша затулила обличчя руками. Тітка Маша говорила переконливо. Вона наговорила ще багато чого.

– Гаразд, ви все порахуйте, там якраз у вартість оренди можна вкластися, навіть залишиться.

– Добре. Бувай, Даша. Тімі привіт.

З того дня телефон дівчини не замовкав. Даша постійно вислуховувала про нові проблеми чи старі рішення. Їй було незвично щось вирішувати, але найбільше здивувало її те, що від суми оренди залишилося всього 1500 гривень.

– Це що? – ахнув Тіма, побачивши поповнення.

– Наша частка з оренди.

– Це смішно!

– Там багато косяків… до речі, ти теж міг би взяти участь! Замінити кран та підтягнути зливний бачок навіть школяр може! Я читала!

– Так? Ось і їхала б сама! Розумна знайшлася! – крикнув Тіма і, схопивши куртку, пішов.

Даша залишилася сама. З 1500 гривнями та сльозами на очах. Незабаром прийшли квитанції на оплату.

– Мамо, скажи, як усе це оплачувати? – мало не плачучи, спитала Даша, зателефонувавши матері.

Посуд для кухні

– У додатку банку, – відповіла Ліда.

– У мене там грошей стільки немає.

– Ну, це не мої проблеми. Ти ж доросла стала…

– Я тоді не платитиму.

– Не плати. Прострочиш, на дошку “пошани” вивісять твоє прізвище та номер квартири, будеш у боржниках. А потім приїдуть та відключать газ. Втім, літо ж. Можна на вулиці багаття розвести та приготувати обід. Ти, до речі, чим чоловіка годуєш?

– Він пішов. Сказав, що поїсть у кафе.

– Грошей на комуналку нема, а на кафе є? – Здивувалася мати.

– Він мені грошей не дає.

– Чим же ти сама харчуєшся?

– Сьогодні нічого ще не їла … – Даші було так шкода себе, що вона розплакалася.

– Ну що ж… Ніхто не казав, що доросле життя легко. – Сказавши це, мати скинула виклик.

– Мамо! – Крикнула Даша в порожнечу.

Ось так завдяки рішучості Ліди, Даша потроху ставала дорослою та самостійною. Навчилась платити за комунальні рахунки, домовлятися з майстрами та розраховувати свій бюджет.

Тіма вона згодом вигнала сама, бо “красиве життя” скінчилося, як тільки почалися побутові будні. Тіма виявився зовсім не придатний до сімейного життя та ні на що не здатний без свого татка.

Мати з бабусею на дачі пожили до зими, а далі Даша благала їх повернутися додому.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?