– Олено, ти чого, як із голодного краю? У житті не пам’ятаю, щоб ти з таким апетитом котлети їла! – дивувалася Катя, сестра і за сумісництвом найкраща і найвірніша подружка Олени.

– Більше тижня вдома м’яса немає. – Зізналася Олена, посміхаючись і відправляючи в рот черговий шматочок котлети. – Ось і доводиться на стороні наїдатися!

– І при цьому ти так легко про це говориш? Що, Сергійко щось зробив , а ти його провчити вирішила? – запитала Катя, але сестра не встигла їй відповісти.

На телефон Олени надійшов дзвінок, і вона, коротко переговоривши з чоловіком, подякувала сестрі за смачне частування і побігла додому.

Якось так у родині Байриченків склалося, що подружжя за 3 роки спільного життя жодного разу серйозно не посварилося. Друзі вважали Олену і Сергія ідеальною парою. Багато в чому ідилія досягалася завдяки тому, що жінка ніколи не “пиляла” чоловіка, не лаяла його за якісь вчинки, але при цьому примудрялася так переконливо висловити своє невдоволення, що він сам змінював свою поведінку.

Олена м’яко захищала свою сім’ю від сторонніх втручань, і коли її батьки і мама чоловіка потихеньку починали натякати на онуків, повідомляла про те, що щойно, так вони дізнаються одними з перших, і радила поки що жити спокійно.

На доброзичливу і веселу молоду жінку неможливо було злитися всерйоз, і в результаті старше покоління не наполягало на продовженні роду. Сергій у всьому підтримував дружину, і теж не квапив її з появою спадкоємця або спадкоємиці.

Загалом усе було чудово, але цього п’ятничного вечора чоловік, який зручно влаштувався за столом і скуштував вечерю, здивовано помітив:

– Олено, це що? Овочеві голубці? Ти мене, чесне слово, дивуєш!

– Хіба несмачно, Сергію? – перепитала жінка, посипаючи страву рубаним кропом і з апетитом відкушуючи шматочок овочевої страви.

– Та ні. Дуже смачно, але вчора макарони з баклажанами були. Позавчора і поза-позавчора – плов з овочами. До цього – картопля зі смаженою цибулею і зеленню. – Мимоволі зізнався голодний чоловік, не ризикуючи критикувати кулінарні здібності дружини, щоб її не образити, і поцікавився:

– Завтра субота. Чим мене балувати будеш? На сніданки вже цілий тиждень “порожня” вівсянка. Хотілося б чогось особливого!

Жінка ненадовго задумалася. Оглянула кухню. Зупинила погляд на симпатичному гарбузі, що лежав у кутку, і відповіла:

– Мабуть, зроблю оладки. Думаю, з гарбуза вийде не гірше, ніж із кабачків. Навіть, напевно, цікавіше. Треба рецепт буде загуглити. На обід – гарбузовий суп-пюре. Давно хотіла рецепт спробувати. Або вареники з картоплею – давно не робили. На вечерю – ще треба подумати.

Поки що не знаю. Може, овочеве суфле приготувати? Або капусту потушкувати? Або пиріг-кіш із баклажанами спекти? Він, начебто, не дуже складний, але ефектний і смачний має бути.

Спостерігаючи за тим, як Сергій змінюється в обличчі, Олена раділа. Її нехитрий план, здається, подіяв. Чоловік, нарешті, відклавши виделку, запитав:

– Слухай, Олено, може, я чогось не знаю? Ти вирішила стати вегетаріанкою і мене заразом травоїдним зробити? Думаєш, я не помітив, що в нас у меню вже тиждень немає нічого м’ясного?

– Півтора тижні, Сергію! – уточнила жінка, посміхаючись. – Уже півтора тижня я не купую додому нічого м’ясного.

– А з чого б це? Хто тобі промив мізки, що м’ясо шкідливе? Якась колега чи подружка постаралася? – Обурився Сергій. – Я, взагалі-то, чоловік, і мені потрібне м’ясо. Ну, або хоча б сиру побільше купувала – все ситніше було б.

Жінка обернулася, щоб натиснути кнопку на чайнику, але насправді старанно ховала усмішку. Вона домоглася того, чого хотіла, і без жодних скандалів. Чоловік сам звернув увагу на проблему, і тепер можна було і спокійно зізнатися:

– Сергію, то в мене на м’ясо грошей немає. Ось із того, що нам батьки з дачі привезли і що ти з магазину приносиш, і доводиться готувати. Звісно, набір продуктів не надто шикарний, але зате фантазію непогано стимулює. Ніби як і звичайне готування, і водночас – як складна задача: нагодуй сім’ю з того, що є в наявності вдома. Непогана вправа для мізків.

Чоловік обурився:

– Так у тебе ж зарплата була кілька тижнів тому. Могла б м’яса купити, рибу або ще якісь ситні продукти.

Жінка парирувала:

– Згодна. Могла б. Але не стала.

– То що, це ти начебто покарання придумала, чи що? – Здивувався чоловік.

– Та ні. Яке ще покарання. У мене просто немає грошей, а в сімейні заощадження залазити не хотілося. У нас же повелося так, що саме я зі своєї картки оплачую всі комунальні послуги, купую всілякі непотрібності на кшталт побутової хімії: від зубної пасти до засобу для миття посуду.

Я не скаржуся, оскільки шкіра у мене досить чутлива, і не все мені підходить. У цьому жодних претензій. У мене з іншого приводу обурення, Сергію.

Чоловік мовчав, хоча вже здогадувався, до чого веде дружина, але надав їй можливість договорити:

– Ти ж не настільки наївний, щоб подумати, що я не помічу, що в скриньці, куди ми гроші відкладаємо, чомусь уже кілька місяців жодних поповнень немає. Великих покупок у тебе я не помічала.

Дорогих подарунків ти мені не робив. Загалом, я довго чекала, поки ти мене проінформуєш з приводу того, кому віддаєш свою зарплату, але ти продовжував мовчати. Ось і довелося через шлунок діяти. Ну, зізнавайся, куди гроші дівав?

Сергій зовсім засмутився. Він давно хотів усе розповісти дружині, але боявся, що вона його не зрозуміє і не підтримає.

– Олено, ти вибач, що я так довго мовчав і, якось так вийшло, переклав на тебе забезпечення нашої сім’ї. Мені й самому варто було здогадатися, що на одну зарплату не вийде купувати делікатеси, та що там – навіть м’ясо може стати розкішшю. Я сильно перед тобою винен.

На Олену покаяння чоловіка не справило особливого враження, і вона попросила:

– Ближче до суті, Сергію! Куди гроші подів? У тебе якісь проблеми? Борги, про які я не знаю або, що ще гірше – захоплення на стороні?

Чоловік зізнався:

– Я кілька місяців більшу частину зарплати переказую або віддаю готівкою своїй мамі.

Такого пояснення Олена ніяк не очікувала, і абсолютно щиро здивувалася:

– Сергію, вона ж у тебе працююча пенсіонерка, і цілком непогано, наскільки я розумію, отримує. Принаймні раніше їй усього вистачало, і тобі не доводилося маму спонсорувати в розмірі своєї майже цілої зарплати. Що сталося? Ірині Василівні потрібні якісь дорогі ліки?

Сергій зам’явся:

– Взагалі-то, мама просила мене, щоб я тобі не розповідав, для чого їй потрібні гроші.

Олена не на жарт злякалася. Взагалі-то, вона завжди вважала, що зі свекрухою їй пощастило. Ірині Василівні ніколи й на думку не спадало нахабно лізти в їхню сім’ю. У них, всупереч усіляким сумним стереотипам, склалися довірчі добрі взаємини, і, якщо свекруха щось від неї приховує, значить, справа пахне гасом.

– Сергію, ми – сім’я, якщо ти не забув. Гадаю, Ірина Василівна даремно попросила тебе зберігати її таємницю, тому що це призвело до недовіри і неприємних наслідків у вигляді вимушеної вегетаріанської дієти в нашому домі. Давай, розповідай уже!

– Пообіцяй, що не станеш дзвонити мамі і лаятися на неї! – попросив Сергій, викликавши в дружини стан, близький до шоку і люті.

Олена ледь не прикрикнула на чоловіка, вперше за всі роки спільного життя:

– Що ти таке верзеш? Коли це я хоч слово погане Ірині Василівні сказала? Та жодного разу я навіть погано про неї не подумала, а ти! Ех, а ще чоловіком називаєшся. Коротше, розповідай: через що, по-твоєму, я могла б, гіпотетично, посваритися на твою маму, в усіх відношеннях чудову жінку!

Чоловік, зітхнувши, почав розповідати:

– Три місяці тому маму одна її давня знайома запросила на вечір, як вона сказала, зустрічі з хорошими людьми. Типу, поетичний раут, поєднаний із презентацією косметичної продукції, щоб і для душі, і для тіла. Єдиною умовою було прийти з паспортом. Нібито через те, що в офісному центрі, де все це дійство мало відбуватися, суворий пропускний режим.

Загалом, мама туди прийшла. Послухала якісь захоплені вірші невідомих поетів про велич природи, потім усіх пригостили натуральним трав’яним чаєм і стали пропонувати спробувати косметику. Загалом, з цього збіговиська мама додому прийшла з валізкою непотрібної їй продукції і підписаним договором на кредит з відсотками. Ось я тепер і допомагаю зобов’язання перед банком виконувати, а то потім штраф за прострочення.

Олена, почувши історію свекрухи, яка потрапила в халепу, похитала головою і м’яко дорікнула чоловікові:

– Ну, Сергію, ти мене здивував навіть більше, ніж твоя мама. Її-то ці шахраї обікрали за відомою схемою, але не тільки Ірина Василівна в цьому винна. Занадто добре вони знають психологію, а ще й заборонені речовини застосовують, щоб у жертв критичне мислення притуплялося або зовсім зникало на деякий час.

Але ти-то, Сергію, чому мені про це одразу, щойно сам дізнався, не повідомив? Що швидше на такий обман зреагувати, то більші шанси зменшити втрати. Зараз, напевно, ці аферисти вже з місця, де проводився цей шахрайсько-поетичний раут, з’їхали.

Загалом, телефонуй мамі, нехай вона хоча б фото цього договору надішле. Я спробую з однокласницею поговорити, вона в мене в юридичній конторі працює, може, щось порадить слушне!
***
Далеко не відразу, але проблему Ірини Василівни вдалося розв’язати, і відбутися, фактично, всього трьома платежами.

На честь звільнення від кредитного ярма жінка влаштувала своїм близьким звану вечерю, приготувавши свої фірмові пельмені з трьома видами м’яса. Пригощаючи Олену, свекруха вибачилася:

– Вибач, моя хороша, я так звинувачувала себе за цю ситуацію, що мені було соромно зізнатися тобі у своїй довірливості.

– Нічого, Ірино Василівно. Тільки сподіваюся, що у Сергія від мене більше не буде секретів!

Чоловік активно замотав головою:

– Точно! Ніяких більше секретів, тому що на овочевій дієті я більше опинитися не хочу.