Алла йшла по сільській дорозі взявши доньку за руку, а в іншій була невеличка валіза. Навіть не попрощавшись зранку з Іллею, який ще не повернувся з рибалки. Вона зрозуміла, що все таки не зустріла гідної людини, за кохання якої потрібно боротися. А як усе починалося красиво, Ілля просто не давав проходу їй, залицявся, постійно повторював, що кохає її і не бачить сенсу в житті без Алли та її чотирирічної доньки Василини.
Ілля навчався на останньому курсі інституту, коли познайомився з Аллою. Закохався. Кохання до цієї жінки, яка старша за нього на три з гаком роки, і у якої донька чотирьох років, захопило його так міцно, що він не бачив більше нікого, крім неї. І вже через три місяці після знайомства стали жити разом у її квартирі.
— Аллочко, через місяць я отримую диплом, і ми їдемо з тобою до мене в село знайомитися з моїми батьками. Я тебе представлю їм і всім родичам, як майбутню мою дружину, – радів Ілля, – ти згодна?
— Добре, згодна, – говорила Алла, сподіваючись, що його батьки зустрінуть її привітно, адже Ілля говорив, що в нього мати добра, привітна і любить зустрічати гостей.
Ілля ріс у селі, усі родичі живуть тут і навіть по сусідству жила дівчина Іринка, яка з дитинства в нього закохана. Дід Григорій жив неподалік від свого сина Сергія, батька Іллі, часто ходив до них у гості. Дружина його, бабуся Іллі, пішла з життя, і доживав дід Григорій свої роки і все дивився на пагорб за селом, де похована його дружина.
Дід Григорій знав, що завтра син Сергій із невісткою Зінаїдою чекають на гостей, нарешті приїжджає онук Ілля до батьків і везе з собою наречену. Закінчив інститут і вже працював у місті. Дід Григорій застав свою невістку Зінаїду не в гуморі, спочатку подумав, що з Сергієм знову вона посварилася, хотів було вже з сином поговорити, щоб не ображав свою дружину. Але передумав. Бо знав, Зінаїда ще та штучка, з гонором і якщо щось не по ній, надується і довго мовчить.
Побачивши Григорія, невістка заговорила першою:
— Привіт, діду. Ти знаєш, що Ілюшка зібрався одружитися і завтра з нареченою тут буде.
— Знаю, Сергій мені вчора повідомив цю новину. Ну й добре, нехай одружується, пора йому. Навчання закінчив і нехай одружується, поки ще хочеться йому, – промовив дід.
— Так вона ж старша за нього на три роки, та ще донька в неї чотирьох років. А цей, як березневий кіт, немов дівок йому мало, вибрав жінку з дитиною. Каже, що любить її і все. Чути нікого не хоче. Он поруч Іринка живе красуня наша місцева, працьовита і знаємо її, як облуплену, – бурчала невістка.
— Зінаїдо, не лізь в Іллі життя, нехай сам і вирішує за себе не ті часи нині.
— Що ти кажеш, діду? Ну від кого в неї донька, може від пройдисвіта якогось, хто в неї батько? Невідомо, що з неї виросте. Ну навіщо неодруженому хлопцеві одружуватися на жінці з дитиною, навіщо йому чужа дитина? Він же своїх дітей може скільки завгодно наробити. Вона мабуть рада, такого хлопця відхопила з вищою освітою. Сама хто, мабуть, неук?
— Зіна, ти не права, – намагався було заступитися дід, але вона його не хотіла слухати.
Зінаїда не могла заспокоїтися котрий день, сварила сина і ту Аллу, що незрозуміло звідки взялася з дитиною. А тут під боком Іринка жила і працювала медсестрою в медпункті. Ось таку невістку вона з радістю прийняла б. Думала і придумала, що не буде вона старатися, упиратися, гарний стіл накривати і радісну зустріч організовувати. Переб’ється, нехай зрозуміє міська, що її тут зовсім не чекають. Захомутала Ілюшку і рада.
Гості приїхали ближче до вечора, втомлені й задоволені. Ілля просто наскрізь світився від щастя. Син приїхав додому, цілий рік не був, скучив за батьками і дідом, та й за селом теж. Мати відчинила двері в хату, першим вбіг Ілля, поставив валізу біля стіни, а Алла з донькою увійшли слідом і зупинилися. Вона соромилася без запрошення господарів проходити далі.
— Синку, Ілюшенько, ну нарешті, як же ми скучили за тобою, – обійнявши сина, вона дивилася на Аллу з дитиною, і не поспішала відпускати з обіймів його. – Ти у нас тепер дипломований фахівець, я дуже рада, – вона багатозначно подивилася на Аллу, типу не те, що вона.
— Мамо, а де батько, де дід?
— Вони на поле пішли давно вже зараз прийдуть. Чекали-чекали на тебе, – вона підкреслено говорила тільки в однині, звертаючись до сина.
Потім звернулася до незнайомої жінки й уїдливо запитала:
— Значить, це ти і є та сама Алла з дитиною? – оглянула непрохану гостю з ніг до голови Зінаїда. – Ну гаразд, проходьте, мийте руки, Ілля покажи їй, де і що в нас.
Алла з перших же слів матері все зрозуміла. Ілля немов не помічав сарказм матері, взяв Аллу за руку і повів її та Василину у свою кімнату. І тут прийшли батько з дідом, радісно обіймали Іллю, Аллу і Василину, вони були гостинні й задоволені.
— Ну діти, молодці, що приїхали. Мати, а ну давай накривай на стіл, – скомандував Сергій дружині. – Діти з дороги, втомлені та голодні, та й нам із дідом після роботи дещо належить, – потираючи руки, говорив він.
Скромно накрила на стіл Зінаїда, син навіть здивувався, він уже знав, які різносоли може приготувати мати для гостей. Алла майже нічого не їла, їй було прикро за такий прийом. Вона ображалася на Іллю, що він не представив родичам її, як свою майбутню дружину. Не такого прийому очікувала вона.
Батько розлив напої і хотів було сказати тост, але тут випередила його мати, швидко сказавши:
— За тебе синку, за твій диплом і за твою роботу. Бажаємо тобі всього хорошого і віримо, що нас не підведеш!
— Потім були ще тости і щоразу пили за Іллю, а Алла з донькою немов за столом і не було. А Ілля мовчав, вона не впізнавала його. Радів із родичами і майже забув про них. Вона звісно шукала пояснення і виправдання йому:
— Усе-таки давно не бачився з рідними, випив і розслабився в колі родини.
Дід Григорій поглядав на Аллу і Василину добрими очима, а потім переводив погляд колючий на свою невістку Зінаїду. Він розумів, чому так поводиться вона. Йому було шкода цю вродливу молоду жінку і її гарненьку доньку, яка була дуже вихована і поводилася за столом спокійно і терпляче.
Алла бачила, що донька втомилася і майже засинала за столом, тому звернулася до Зінаїди:
— Можна вкласти Василину, покажіть, будь ласка, куди її покласти?
Зінаїда кивнула головою і махнула рукою, типу – йди за мною. У маленькій кімнатці стояло односпальне ліжко і тумбочка.
— Ось тут і будете спати з донькою, білизну постелила чисту, – сказала вона і швидко вийшла з кімнати.
Алла вкладала доньку і почула, як Зінаїда говорила всим за столом:
— Вона сказала, що не прийде, втомилася і буде спати з донькою.
Алла тут же лягла з краю на вузьке ліжко і заплакала.
— Що я тут роблю? І де гостинність матері, про яку так багато говорив Ілля. Мати дивиться на мене, як на порожнє місце, а він і не звертає уваги. Була б можливість, я б зараз же поїхала звідси. Але куди тепер, на вулиці темрява і незнайома місцевість.
Сльози струмком котилися від образи за себе і за доньку. Поступово заснула і прокинулася від того, що хтось торкнувся її за руку. Це був Ілля.
— Алуся, ходімо в мою кімнату, що ти тут скорчилася, тісно вам. Там ще диван є, я Василиску туди перенесу. Ти вже вибач мені, що всю увагу я батькам приділяв, адже вони за мною скучили. А з приводу одруження ми завтра поговоримо, обіцяю.
Алла не спала всю ніч, різні думки і думи лізли в голову. Вона навіть згадала своє перше заміжжя і знайомство зі свекрухою. Як вона ласкаво зустріла свою невістку, до опівночі говорили, як раділа, що син знайшов гарну дружину. Згадала першого чоловіка, якого дуже любила і жила з ним, як за кам’яною стіною. Вона мимоволі порівнювала ту свекруху і матір Іллі, яка відразу ж дала зрозуміти, що Алла з донькою тут небажані гості.
Своєю недомовленістю, вона сказала все.
— Звичайно я розумію, для батьків це не той вибір сина. У мене донька. І вся справа мабуть у моїй Василині. Невже вони думають, що я дозволю ображати свою дитину і дозволю себе принижувати. Краще завтра виїхати мовчки, – говорила сама собі Алла.
Уранці за сніданком усі згадували дитинство і шкільні роки Іллі, його друзів і подружок, сміялися, батько підкладав цукерки Василині, посміхався їй, а матері це не подобалося. Потім раптом Зінаїда сказала сумно:
— Так, синку, скінчилися твої безтурботні роки, тепер будеш спину гнути й годувати… – вона подивилася на Василину, а в повітрі зависла фраза «чужу дитину». Добре хоч змовчала. Алла подивилася на Іллю, який тупо посміхався і вдавав, що нічого не зрозумів. Тільки Сергій стукнув кулаком по столу і суворо глянув на дружину:
— Зінаїдо!
Алла все зрозуміла. Мати своєю недомовленістю все сказала. Але тут Ілля сказав:
— Алла і Василина, я покажу вам село і річку, заодно і будинок діда Григорія, йдемо, – і, взявши дівчинку за руку, вийшов з-за столу.
Дорогою Алла висловила Іллі все, що вона думає про його матір. Але він переконував її, що вона не так розуміє його матір, це просто материнські ревнощі. І не потрібно на це звертати увагу, ставитися до всього простіше і веселіше. Але Алла не розуміла, чому він не заперечував словам матері, а приймав усі слова з пониклою головою.
— Гаразд, Аллочко, все буде добре. Пару днів поживемо і поїдемо. Завтра зранку я сходжу на риболовлю. На зорі риба добре клює.
Вранці, коли Алла прокинулася, Іллі вже не було, він на світанку пішов на риболовлю. Пішла вмиватися і натрапила на матір. Та дивилася на неї непривітно і з докором говорила:
— Ілюшка сказав, що ви скоро їдете, все через тебе. Коли тепер я ще сина побачу, триматимеш його біля своєї спідниці. Повинен годувати тебе з твоєю дитиною…
Алла уважно вислухала Зінаїду, а потім сама не очікуючи від себе спокійно сказала:
— Перший мій чоловік був військовим, порядним і відкритим, він не вмів брехати й вивертатися, мене любив понад життя. І на відміну від вашого сина, він не співав мені дифірамби, а свою любов доводив справами. І не міг вдавати, коли мене принижують, ніби я жодного стосунку до нього не маю. Моя перша свекруха досі залишається моєю мамою. Дуже любить Василину. Вона займається бізнесом і купила квартиру мені, де ми жили з Іллею, і окремо Василині на майбутнє, коли вона виросте. І, до речі, я теж маю вищу освіту і знаю три іноземні мови. Коли загинув мій чоловік, його мама після цього не хотіла жити, але знайшла в собі сили змиритися з втратою сина лише заради нас із Василиною. А тепер вона постійно мені каже, що я молода і маю вийти заміж за гідну людину, мені потрібен чоловік, а Василині батько. А щодо фінансового боку, то вашому синові й не снився такий достаток, який у мене. Я в кілька разів більше заробляю, ніж він. Мама оформила на мене два магазини, причому не маленькі. А вже як вона допомагає нам із донькою!
Зінаїда стояла й ошелешено слухала Аллу з широко розкритими очима і здивуванням. Вона вже лаяла себе на чому світ стоїть, що не могла зустріти привітно таку невістку.
— А знаєте, що Бог не робить, то на краще. Я навіть рада, що ви одразу показали мені хто є хто. Я навіть не ображаюся на вас. Ви допомогли мені, відкрили мені очі, ще не вистачало мені отримати безпардонну свекруху і чоловіка, який за мене не може навіть слово замовити, не кажучи вже про мою прекрасну доньку. А тепер до побачення і спасибі за чисте односпальне ліжко, – усміхнено сказав Алла, дивлячись впритул на пониклу свекруху.
Алла йшла на автобус сільською вулицею з валізою і донькою без жодного жалю і думала, що завжди сумнівалася у своїй любові до Іллі. Думала, що зможе його полюбити, адже він так домагався її. Все-таки це не той вибір.
