– Не подобається вона мені! – Валентина Вікторівна натирала тарілку та так, що вона вже блищати стала. Здавалося, ще трохи, і тендітна річ трісне в руках роздратованої жінки.

– Та нормальна, начебто, дівчина, – невпевнено промовив Ігор Васильович, чоловік Валентини Вікторівни.

– А в тебе всі нормальні, Ігорю! Ти в людях зовсім не розумієшся. А ось я розбираюся, і бачу, що ця дівчина не пара нашому Андрію.

Сьогодні відбулося знайомство із дівчиною сина. І Валентина Вікторівна і так була скептично налаштована, так ще й обраниця реальність виявилася гіршою за очікування.

Дівчина була із простої родини. А ще вона випадково згадала, що її батько якийсь час сильно гульбанив. Зовні нічого особливого, одягнена так собі. Навіть не подумала, що треба нарядитись на вечерю до батьків хлопця.

А ще в неї освіта була ніякою, за мірками Валентини Вікторівни. Якийсь коледж. А зараз продавцем у магазині одягу працює. Хіба нормальна мати бажатиме таку наречену своєму синові?

Для Андрія Валентина Вікторівна зробила все, що могла. І освіта йому гарну дала, і манери, і виховання. Ростила його справжнім чоловіком, сподівалася, що він знайде собі гідну партію. І що він думав, незрозуміло.

Але при сину Валентина Вікторівна нічого не висловлювала. Знала, що Андрію не сподобається правдива реакція мами. А він зараз уразливий, ця дівчина йому щось наплете, а він потім з мамою спілкуватися не буде.

Ось і довелося прикидатися весь вечір. «Ой, Соня, ти така мила! Ти нам так сподобалася!». Валентині Вікторівні навіть погано було від того. І було б перед ким!

– Одне заспокоює, – продовжувала вона бубоніти. – Не довго з нею Андрійко буде.

– Це чому ти вирішила? – Запитав чоловік.

– Тому що зрозуміє він незабаром, що не рівня вона йому. Це зараз він весь у коханні, можна сказати, зачарований цією Сонею. А незабаром очі відкриються, і втече він від цієї дівчини.

Ігор Васильович сперечатися не став. Знав, що собі дорожче. Дружина завжди була такою: як заведеться, не зупинити. І краще не підкидати дров у багаття.

А чоловікові дівчина насправді сподобалася. Тиха, скромна, усміхнена. Видно, що Андрія кохає. Хіба не в цьому щастя? Та й як можна судити про людину, поспілкувавшись лише кілька годин? Це ж безглуздо.

Ігор Васильович сподівався, що його дружина змінить гнів на милість. Придивиться до Соні, зрозуміє, що Андрій має обирати серцем, а не розумом. Та й дівчинка вона гарна, видно. Нехай немає вищої освіти, нехай її сім’я – не взірець для наслідування. Але це не робить її поганою людиною.

Але Валентина Вікторівна все не вгамувалася. Щодня чекала, що син скаже, що розлучився із Сонею.

– Ну, як у тебе справи, синку? – єлейним голосом питала вона по телефону.

– Все гаразд, сьогодні з Сонею зустрічаюся, – безтурботно відповів Андрій.

– Зрозуміло. Добре вам відпочити. Соні привіт від нас із татом передавай.

– Дякую. Впевнений, і вам Соня теж передає, – казав Андрій, який нічого не підозрював.

А потім Валентина Вікторівна клала слухавку, і одразу вираз її обличчя змінювався.

– Тільки й знає зі своєю Сонею зустрічатися! – шипіла вона.

– Це не дивно, вона його дівчина, – хмикав Ігор Васильович.

– Дівчина! – передражнювала його дружина. – А що, окрім цієї дівчини турбот немає? Хоч би з друзями побачився, відпочити з’їздив! А ще краще, батьків відвідав! П’ять днів його вже не бачила.

Ігор Васильович лише зітхав. Не поведеться він на провокацію. А то ще й крайнім виявиться.

І коли Андрій оголосив про те, що вони з Сонею вирішили з’їхатися, Віктор Васильович думав, що вдарить грім. Що його дружина сильно розлютиться і не зможе стримати емоцій.

Але, напрочуд, вона навіть рада була. Підбадьорювала молодих, навіть квапила. І коли Ігор Васильович залишився наодинці зі своєю дружиною, він обережно поцікавився, у чому причина її веселощів.

– Тобі ж, начебто, Соня не подобалася, – промовив він невпевнено.

– І не подобається. Вертихвістка! Бачив, у якій короткій спідниці вона прийшла?

Ігор Васильович лише плечима знизав. Спідниця як спідниця.

– Але, – посміхнулася Валентина Вікторівна. – Це дуже добре, що вони вирішили жити разом. Більшість пар якраз розпадаються на цьому етапі. Одна справа зустрічатися і весело проводити час один з одним, і зовсім інша вести спільний побут та домовлятися у дрібницях. Ще трохи, і Андрій точно її покине!

І знову Ігор Васильович важко зітхав. Не розумів він, чому дружина так чіпляється до цієї дівчинки. Андрій уже кілька місяців із Сонею, і жодного разу нічого поганого вона не зробила. І син їхній щасливий. І тільки Валентина Вікторівна щось у своїй голові вигадала, і ніяк не може визнати, що все гаразд.

Минав час, Андрій не поспішав повідомляти про розлучення. Хоча, Ігореві Васильовичу здавалося, що його дружина навіть промову вже відрепетирувала з цього приводу. І це було якось неприємно, наче чоловік і не здогадувався раніше про те, з ким живе. Ні, він, звичайно, знав, що його дружина не свята, але так вірити у свою вигадану правду… Це багато про що говорить.

Одного дня Андрій покликав батьків у гості на вечерю. Звісно, ​​вони погодились, особливо Валентина Вікторівна. Хотіла побачити хоч якусь дрібницю, яка дасть їй надію, що скоро цієї дівчини в будинку їхнього сина не буде.

Вечеря проходила як завжди. Соня була мила, доглядала гостей. Валентина Вікторівна посміхалася їй, але тільки її чоловік знав, наскільки ця посмішка фальшива.

А коли винесли десерт, Андрій узяв слово.

– Я хотів, щоб мої найближчі люди були поряд зі мною цього дня.

– Якого дня? – Не зрозуміла його мама.

А наступної секунди Андрій опустився на одне коліно перед Сонею і дістав коробочку з обручкою.

– Я тебе дуже люблю. Ти вийдеш за мене заміж?

Соня широко посміхнулася. Було видно, що вона дуже здивована і в той же час дуже щаслива. І коли вона відкрила рота, щоб погодитися, зі свого місця схопилася Валентина Вікторівна.

– Ні! Ні за що!

Усі повернулися до неї. Соня була збентежена, Андрій хмурився, а Ігореві Васильовичу хотілося провалитися крізь землю.

– Мамо, ти що таке кажеш? – тихо спитав Андрій.

– Те й говорю! Я не дозволю цій дівчині стати частиною нашої родини!

Соня зблідла. Було видно, що їй дуже незручно і дуже неприємно.

– Мамо! – зупинив її Андрій. – Ти що таке говориш?!

– А ти?! Ти взагалі бачиш, кого ти за дружину кличеш? Ні освіти, ні розуму, ні краси! Нічого у ній немає! Андрію, я тебе ростила, сподіваючись, що ти будеш щасливий! А хіба з нею маєш шанс на щастя?

Соня опустила голову. По її щоках текли сльози, і вона тут же їх витирала, наче соромлячись своєї реакції.

Андрій був злий. І завжди тихий Ігор Васильович вирішив, що настав час втрутитися.

– Валю, годі! – гаркнув він. – Відчепись від дітей! Соня – чудова дівчина! І ходімо вже!

– Нікуди я не піду, доки не зрозумію, що син мене почув! Нехай вона йде! – не могла вгамуватися Валентина Вікторівна.

Ігор Васильович взяв дружину під руку та потягнув до виходу.

– Вибач, сину, – шепнув він. – І ти, Соня…

Сяк-так він забрав дружину. І вже у машині вирішив усе висловити. Просто було неможливо й далі мовчати.

– Ти що таке надумала?

Валентина Вікторівна нервово поправила зачіску, намагаючись привести себе у норму.

– Я трохи переборщила. Не готова була до такого. Але впевнена, що Андрій…

– Досить! – гаркнув Ігор Васильович. – Андрій – не твоя власність! Вгамуйся вже. І сумніваюся, що після такого він взагалі з тобою спілкуватиметься.

Андрій довго заспокоював Соню. А потім знову запропонував вийти їй заміж. Сказав, що більше не дозволить мамі висловлюватися погано на її адресу. І дівчина погодилася, хоч було страшно ріднитися з такою жінкою.

Андрій не відповідав на дзвінки своєї матері, спілкувався лише з батьком. Він навіть не хотів кликати її на весілля, але потім все ж таки передумав. Подзвонив їй, вислухав голосіння Валентини Вікторівни, а потім сухо промовив:

– Це буде єдиний шанс, мамо. Соня стане моєю дружиною, і я завжди буду на її боці. І якщо ти її ще раз образиш, я назавжди зникну з твого життя!

Довелося Валентині Вікторівні погодитись. А що тут вдієш?

Але вона ще не втрачала надії, що шлюб Андрія та Соні впаде. І що тоді вона нагадає всім, що знала про це наперед. Тільки ось ніхто її і слухати не хотів.

Але поки що вони щасливі, вона лізти не стане. І ні не тому, що не хоче порушувати їхнє щастя, а просто страшно втратити сина.