Чому Аліна пішла від першого чоловіка, вона нікому не говорила, тільки ось життя її після цього круто змінилося.

Вона звільнилася з роботи і пішла вчитися на кухаря.

Готувати Аліна любила з дитинства: її бабуся з п’яти років привчала до плити, як відчувала, що це стане в нагоді.

І кухар з Аліни вийшов непоганий, принаймні, начальство її цінувало.

Не оцінила лише… свекруха.

З Максимом вони познайомилися в ресторані, в якому Аліна працювала.

Він попросив покликати кухаря, який готував його борщ, і Аліна охоче вийшла, налаштувавшись відстоювати свій витвір мистецтва: в рецепті борщу у неї були певні фішечки, які не кожному сподобаються.

Але Максим борщ не лаяв. Він запитав:

–Чи не могли б ви поділитися рецептом? У мене бабуся такий готувала, а у мами зовсім інший виходить. Я б її навчив як треба.

Навіть не знаючи мами Максима, Аліна вже сумнівалася, чи варто вказувати їй на помилки в приготуванні борщу, але поділитися рецептом погодилася.

Максим потягнувся за ручкою, зачепив тарілку, Аліна злякалася, що вона впаде, притримала її, але тарілка все ж вискочила та приземлившись прямо за світлі штани Максима.

Це була ганьба. Аліна заплющила очі в очікуванні криків, погроз звільнення – цілком справедливих, до речі.

Але замість цього Максим розсміявся.

–Здається, рецепт борщу я зможу дізнатися, зробивши хроматографію.

Мабуть, він не очікував, що Аліна в курсі, що таке хроматографія. Але вона знала. І запитала:

–Ви хімік, чи що?

–Ага.

–Вибачте, будь ласка. Вам допомогти витерти?

Офіціантка вже кружляла поруч з червоними щоками і величезними від жаху очима Аліни.

–Та що вже тепер, – посміхнувся Максим. – Витирай не витирай…

–Я можу відшкодувати, – невпевнено промовила Аліна.

–Так? А це ідея. Давайте так: ви повечеряєте зі мною завтра. Завтра ввечері ви вільні?

Аліна була в певному шоці від пропозиції. І так, вона була вільна.

–Ось і чудово!

Так вона познайомилася з Максимом. Вони розговорилися і зачепили особисті теми. Йому вона єдиному розповіла, що знайшла у чоловіка на комп’ютері і чому так поспішно втекла від свого шлюбу.

Максиму виявилося легко довіряти. І коли через півроку він покликав Аліну знайомитися з мамою, стало зрозуміло, що справа наближається до весілля.

Антоніна Петрівна виявилася копією Максима в жіночому образі: теж висока, сухопара, з жорсткими завитками темного волосся і близько посадженими сірими очима.

Губи такі ж тонкі, посмішка така ж обеззброююча.

Але за цією посмішкою ховалося аж ніяк не таке добре серце, як у Максима.

–Ну, Максимку, знайшов за ким волочитися, – проспівала вона. – Ти кращої за неї не міг знайти? А що це за стегна? Вона народжувати як буде?

Оцінюючи Аліну немов товар на ринку, Антоніна Петрівна і не думала приховувати свого невдоволення ні від сина, ні від самої Аліни.

–Мамо! – вигукнув Максим. – Знову ти починаєш. Тобі не догодити.

–Чому це не догодити? Догодити, ти знаєш.

Як виявилося, у найкращої подруги Антоніни Петрівни була донька – “стара діва” тридцяти п’яти років.

І подумаєш, що на п’ять років старша за Максима. Зате з потрібною фігурою, вихованням і освітою.

Ось на ній вона і мріяла одружити свого дорогоцінного синочка.

–Я ж його одна виростила, – розкрила вона карти за першою ж вечерею. – Він у мене знаєш який слухняний!

Втім, зі слухняністю вона поспішила.

Або Максим вперше вирішив її не слухатися: так чи інакше, але через півроку він попросив руки Аліни.

–Не звертай на маму увагу, – сказав він. – Характер у неї поганий, а серце кам’яне. Але, нічого – народяться онуки, воно відразу розтане.

Чим Аліна з Максимом зійшлися, так це оптимістичним поглядом на життя: незважаючи на все невдоволення свекрухи, Аліна теж була впевнена, що рано чи пізно та змириться.

Зрозуміло, що жінка самотня, син єдиний – що ще від неї чекати?

Аліна намагалася догодити свекрусі: готувала її улюблені страви, носила подаровані нею сукні і ніколи не ображалася.

Після весілля молодята оселилися у свекрухи: тут Аліна спробувала посперечатися з Максимом, пояснивши, що дві господині в будинку – це складно, але він сказав:

–Мама цього і боялася – що я одружуся і кину її. А ми доведемо, що після весілля нічого не змінилося. Тим більше квартира велика, можна взагалі майже не бачитися.

Але виявилося, що Антоніні Петрівні зовсім не потрібно з кимось бачитися, щоб насолити.

Максим, який працював у науковому інституті, часто літав у відрядження, і вже під час його відсутності Антоніна Петрівна могла розгулятися.

Одного разу вона поміняла замки, не попередивши Аліну, а коли та повернулася додому і не змогла відкрити двері, прикинулася, ніби це Аліна забула про нові ключі.

Аліна зателефонувала чоловікові, оскільки Антоніна Петрівна не брала трубку.

А ось коли зателефонував Максим, вона відразу взяла.

– Вона у тітки Даші на дачі, – вибачаючись, повідомив він. – У Любки день народження.

Любка – та сама нездійснена наречена Максима.

–І як мені в будинок потрапити?

–Ну, вона пропонує до них на дачу їхати…

Дача знаходилася за містом, на дворі були сутінки, і Аліні зовсім не хотілося тягнутися в чужу компанію, де її напевно будуть не в кращий бік порівнювати з Любою.

– Піду до подруги, – сказала вона. – Передавай мамі спасибі.

Подруга теж не дуже близько жила, так що Аліна, поки дісталася, з ніг падала від втоми.

І до цього випадку вона ніколи свекрусі у відповідь нічого не влаштовувала, а тут не витримала.

Те, що Аліна кухар, свекрусі відразу не сподобалося: вона часто підколювала

Аліну, називаючи то кухаркою, то стряпухою, всіляко підкреслюючи, що така професія в їхній родині не в пошані.

Та Алінину їжу вічно лаяла, хоча Аліна завжди старалася.

І ось дівчина скористалася образою і відсутністю чоловіка: навалила в суп стільки перцю, що від одного запаху очі сльозилися. Собі окрему порцію приготувала, сиділа спокійно і їла, спостерігаючи за тим, як свекруха наливає собі «вогняний» суп.

В останній момент мало не передумала, хотіла зупинити, але тут свекруха сказала:

– Я Любочку запросила до Максима на день народження. Вона люб’язно надасть нам дачу, будемо там святкувати.

І Аліна промовчала. Пожаліла про це відразу ж, побачивши почервоніле обличчя свекрухи і її вирячені очі.

Було і смішно, і шкода її.

– Ти спеціально! – кричала Антоніна Петрівна. – Я все Максиму розповім!

На дні народження Максима свекруха, звичайно, помстилася по повній: мало того, що при всіх Любу до сина підсаджувала і заявляла, як Максиму з дружиною не пощастило і де його очі були, так ще й запросила на тій дачі бабку якусь, щоб порчу з Аліни зняти.

– Півроку одружені, а дітей немає. Я ж казала: не народить!

Увечері, коли після бурхливого святкування і свекруха, і Максим заснули, Аліна змінила на телефоні свекрухи мелодію дзвінка – з «Пори року» Вівальді на «Пекельного півня».

Свекруха викладала філософію в університеті, і в той день їй, як на зло, весь час хтось дзвонив, а як змінити мелодію, вона уявлення не мала – цим у неї Максим займався.

– Це ти зробила? – накинулася вона вдома на Аліну.

Але та лише здивовано розвела руками: що ви, як можна, напевно, якийсь вірус…

На день народження свекруха подарувала Аліні кухарську книгу зі словами, що готувати Аліна так і не навчилася, і «Енциклопедію молодої господині».

А Любі подарувала фамільні сережки – сама хвалилася, Максим ще тоді образився:

– Мамо, ну не хотіла Аліні дарувати, почекала б онучку.

– Ага, дочекаєшся від неї онуків. Суха лоза, згадай мої слова! До речі, ти бачив, що твоя дружина фотографії з чужими чоловіками виставляє? Дивись, станеш рогоносцем, потім не скаржся!

«Чужий мужик» – це французький кухар, який приїжджав з майстер-класом.

Аліна розповідала про це і свекрусі, і Максиму. Антоніна Петрівна не могла не знати, що це за фото.

– Набридло! – сказала Аліна Максиму. –

Давай з’їдемо, я не можу більше з нею жити!

– Ну куди? На квартиру? Сама поміркуй: де ми знайдемо в наш час хороше житло. Мені тут подобається: і до роботи близько, і квартира у нас шикарна…

Раніше вони ніколи не сварилися, а тепер почали.

Аліні здавалося, що у неї щасливий шлюб, але, мабуть, вона помилялася.

Максим став затримуватися на роботі, частіше їздити у відрядження, так що стосунки у них зовсім зіпсувалися.

Одного разу він поїхав, коли Аліна захворіла на застуду: було це напередодні Восьмого березня, і Аліна страшенно образилася.

– Я що, відрядження повинен скасувати? Звичайна застуда, чого ти дуєшся?

Вночі температура піднялася до сорока, і від кашлю Аліна задихалася.

– Ось, тримай, – сказала свекруха, без стуку вриваючись в кімнату. – Молоко з медом. Максиму завжди допомагає.

Аліна терпіти не могла молоко. Але все одно його випила. Через п’ять хвилин її знудило. Свекруха тримала її за волосся і подала чистий рушник.

– Не допомагає, – задумливо промовила вона.

– Нічого. Є ще один рецепт, зараз зроблю.

До повернення Максима Аліна вже

була на ногах. І між ними з Антоніною Петрівною щось непомітно змінилося.

Ні, вони не стали подружками, але гидоти робити одна одній припинили.

На день народження Аліна спекла свекрусі її улюблений торт і купила путівку в санаторій, про яку та мріяла. Навіть дві.

– Може, Максим з вами погодиться поїхати. Або подруга.

Але Максим не зміг. І подруга теж.

Зате Люба змогла: свекруха спочатку так раділа. А потім стала дзвонити і скаржитися:

– Тепер я розумію, чому її ніхто не взяв заміж…

Антоніна Петрівна повернулася зовсім іншою: і до Аліни подобрішала, і очі у неї прямо сяяли.

Виявилося, щоб позбутися нестерпної в побуті Люби, свекруха збігала в місто на екскурсії. І познайомилася там з чоловіком.

– Такий імпозантний, – розповідала вона. – Піаніст. Вдівець, двоє дітей, троє онуків.

Сказавши про онуків, вона поглянула на Аліну з несхваленням, не змогла стриматися.

– І що? – насторожився Максим. – У тебе що, роман, чи що?

– Ну так. А що – тобі можна, а мені не можна? Запросив на Новий рік до нього приїхати…

Аліна і Максим переглянулися. Вони якраз домовилися, що все ж з’їжджатимуть, оскільки обставини трохи змінилися. Але тепер вирішили почекати.

– Я вам тортик спекла, – повідомила Аліна. – Не хочете спробувати?

Тортик був крихітний, на що свекруха відразу звернула увагу:

– Продуктів пошкодувала, чи що?

Але стрічку розв’язала і коробку відкрила.

На білій поверхні було написано: «Бабуся, буду в квітні».

Антоніна Петрівна довго дивилася на цей напис, мабуть, не могла повірити своїм очам.

А потім розплакалася.

Прав був Максим – її серце, нарешті, розтануло.