Коли я з чоловіком розлучилася, то повернулася з міста жити в село до своєї мами, вони тоді з сестрою жили, яка була заміжня і мала дитину.
Коли я приїхала додому, то чоловік сестри Петро був незадоволений такому перебігу подій, адже тепер вони жили з донькою в одній кімнаті, бо другу звільнили мені з сином. Він вважав себе повноправним господарем у нашому домі, адже був єдиним чоловіком, і говорив, що вся важлива та важка робота на його плечах, тому ми без нього аж ніяк би не впоралися. Взимку доходило до того, що Петро говорив, щоб я йому платила гроші, адже гріюся в хаті, а дрова рубає він, хоча самі дрова завжди купувала наша мама з пенсії.
Жити мені було дуже непросто у власній хаті, сестра Тамара, особливо, мені нічого не говорила, але завжди була на стороні чоловіка, і я стала помічати, як з кожним днем він її ще більше переконує.
Роботи в селі особливої не було і я вирішила поїхати з нашою сусідкою в Італію, вона з невісткою своєю давно там працюють, дітям добре допомогли, ті живуть в місті давно, мають свої квартири, машини. Видно, що дівчата мене брати не дуже хотіли, говорили, що мороки зі мною багато там буде, потрібно влаштувати мене там, допомогти усім, а це чимало часу та клопотів. Та я розповіла, як мені живеться зараз і вони мене пошкодували.
Свого сина я залишила на маму, а сама поїхала за кордон гроші заробляти. Оплачували мені роботу добре, але сеньйора моя була дуже недоброю жінкою, скільки всього мені прийшлося побачити з нею, скільки змовчувала я, бо знала, що не маю права їй щось заперечити, залишуся без роботи і знову прийдеться повертатися в село. Старенька не любила, коли я їду додому, вона постійно казала, що я маю бути з нею, інакше попросить дітей знайти їй другу доглядальницю. Виходу у мене не було, тому додому я їздила дуже рідко, хоча було прикро від того. Гроші мамі і синові я передавала сусідкою.
А потім так склалося, що я познайомилася з одним чоловіком, у Роберто була своя власна однокімнатна квартира в центрі міста, він був розлучений давно, дітей не мав. Ми стали зустрічатися, а згодом він покликав мене жити до себе. Згодом я дізналася, що чекаю дитину, Роберто був людиною доброю, ми з ним вирішили, що я заберу до нас сина і залишу роботу по догляду за старенькою бабусею. Ми одружилися, а потім я поїхала в Україну за сином.
Мама моя дуже постаріла, вона схудла, очі сумні. Я весь час надсилала їй чимало грошей, а як виявилося, вона більшу частину віддавала зятю і своїй доньці, вони постійно просили їх у мами через те, що там жив мій син, хоча вони ні копійки до нього не доклали, але вважали, що він живе у їх будинку.
Я стала говорити з сестрою, що мама вже старенька, щоб вони поважали її, допомагали в усьому, адже живуть в її хаті. А виходить навпаки, Петро лише докоряє тещі в усьому.
Тамара була незадоволена розмовою зі мною, вона сказала, що якщо я така хороша донька, то чому сама маму не доглядаю, а лише залишила на неї дитину та поїхала за кордон за грошима. Але ж я мамі надсилала гроші, щоб вона з дитиною ні в чому не мала потреби.
Я зараз в такому смутку. Що мені робити? Я не можу забрати маму з собою, та й залишитися з нею не можу. Якесь замкнене коло. Невже так можна ставитися до рідної людини? Невже сестра не може по-людськи жити з мамою в її хаті, мама дуже добра і спокійна людина, й слова зайвого ніколи Тамарі з Петром не скаже. Що мені з мамою робити? Як тут вихід знайти?
Мені завтра в Італію потрібно їхати, а тут таке.
