Дзвінок від матері пролунав посеред робочого дня:
– Катюша, доню, ви не могли б із Захаром приїхати сьогодні ввечері до нас?
– Мамо, Захар в області, у відрядженні, приїде до вихідних. А що сталося? – Запитала Катя.
– Та нічого особливого, просто давно не бачилися. Хоча, деякі новини є. Приїжджай тоді одна, – сказала мати.
Після роботи Катя заїхала в крамницю, купила мамин улюблений торт і попрямувала до батьківського будинку.
– Ой, дякую, Катю, ти завжди пам’ятаєш, що я люблю, заходь, зараз вечеряти будемо, – зустріла її мама.
Під час вечері розмова йшла на звичайні теми, а коли Катя та Ірина – дружина її молодшого брата – прибрали зі столу посуд, мама розпочала розмову, заради якої й запросили Катю.
Олег та Ірина, які одружилися лише пів року тому, жили тут же, у квартирі матері.
– Ми з Вірочкою вчора були у нотаріуса. Відкрили спадкову справу. Дізналися, що нам заповіла Сіма.
Тітка Сіма, якої нещодавно не стало, була старшою сестрою мами, а тітка Віра – молодшою.
– Так от, – продовжила мама, – свою однокімнатну квартиру Сіма залишила Вірочці. І це вірно. У Віри хоч і є своя двокімнатна, але жити там зовсім неможливо.
– Її Микола одружився, привів туди Світлану, а тепер у них уже двоє дітей. Вірочка боїться на пенсію виходити, бо тоді на неї повісять увесь дім та онуків. А тепер, коли ми вступимо у спадок, вона зможе переїхати, та жити спокійно.
– А що тітка Сіма залишила тобі? – Запитав Олег.
– Мені вона залишила дачу.
– Чудово! Вона в хорошому місці, її легко можна буде продати, – зрадів Олег.
– На жаль, у тому вигляді, в якому дача знаходиться зараз, її не продаси. Сіма в останні років шість, як захворіла, туди не їздила, а ви знаєте, що якщо за будинком не дивитися і не жити в ньому, то він занепадає.
– Та й не хочу я дачу продавати. Я сподівалася із Захаром порадитись, як її відремонтувати, щоб улітку там жити.
Мама подивилася на Катю:
– Поговориш із Захаром? Все-таки він будівельник, розуміє у цій справі, і робітники у нього є, і транспорт.
– Поговорити я з ним, звичайно, поговорю. Але не знаю, що він відповість. Влітку нічого зробити не зможе – у нього роботи під зав’язку. Ось і зараз уже тиждень удома не був – по об’єктах в області
– Нічого, адже ми й почекати можемо, – сказала мама. – Зате, як чудово буде влітку відпочивати на дачі всією родиною! А я тепер точно звільнюсь, і житиму там з травня по жовтень! І квіти посаджу!
Почувши ці слова, Катя здивувалася. Мама ніколи особливо не любила їздити на дачу, навіть, коли привозила до сестри на літо їх з Олегом, то більш як два дні там не затримувалася.
“Може, з віком у мами змінилися звички”? – Здивувалася вона.
Коли чоловік повернувся додому, Катя розповіла йому про мамину спадщину.
– Треба подивитись у якому стані будинок. Може, він такий старий, що його легше розвалити та збудувати на цьому місці новий. Я багато таких будинків у селах бачив, – сказав Захар.
– Мама просить у вихідні з’їздити з нею, подивитися.
У суботу вирушили на двох машинах: Захар із Катею, та мама з Олегом та Іриною.
Місце, де стояв будинок, дійсно, було красивим: дачне селище було оточене березовим гаєм, а за ним розкинулося велике озеро.
Поблукавши по зарослих травою вулицях, вони під’їхали до будинку тітки Сіми. Хвіртка і ворота були зачинені тільки на клямки, тому пройти до будинку вузькою доріжкою, викладеною цеглою, було можна, а ось в’їхати на подвір’я виявилося неможливим – воно заросло високою травою.
Мама дістала ключі, відчинила будинок, і вони зайшли. Запустіння, пил, павутиння.
– Гаразд, я тут зараз все подивлюся, – сказав Захар, а ви йдіть на свіже повітря.
Мати з Іриною та Олегом вийшли, а Катя затрималася:
– Захаре, а от так, на перший погляд, реально такий будинок відновити? – Запитала вона.
– Були б гроші, тоді все реально, – відповів чоловік. – А у твоєї матері навряд чи знайдуться кошти на капітальний ремонт, доведеться обмежиться найнеобхіднішим.
Катя вийшла з дому і зазирнула в палісадник. Колись у тітки Сіми тут росли жоржини: яскраво-червоні, лавандові та темно-фіолетові, майже чорні. А ще – високі «золоті кулі», та різноколірні айстри.
Вона обійшла будинок і вийшла в город, опинившись позаду альтанки, задня стіна якої була глухою.
– Нам головне, щоб Захар зараз усе відремонтував. І щоб зробив усе, як для себе, – почула Катя голос матері. – Я спеціально сказала, що сама тут житиму.
– А ти ж, Олеже, знаєш, я не любитель дикої природи, мені вистачає і парку біля будинку. А як ремонт закінчиться, я виставлю будинок на продаж, а гроші віддам вам на квартиру. Візьмете іпотеку.
– А навіщо морочити голову з ремонтом, якщо дачу все одно продавати? – Запитав Олег.
– Щоб отримати за неї більше. Ну, можливо, тисяч вісімсот, – пояснила мати.
Катя повернулася до ґанку тим же шляхом, що й прийшла сюди, і тільки потім підійшла до альтанки.
– Ну що? – Запитала її мама. – Захар уже все подивився?
– Він зараз ніби на горище поліз, – сказала Катя і сіла на лаву.
Коли Захар закінчив огляд будинку і з’явився у дворі, теща спитала його:
– Багато огріхів знайшов? Коли будинок буде готовий?
– Не скоро. Тут треба все ще обміркувати, розрахувати: що насамперед робити, що можна на потім залишити, – відповів зять.
– Ні, на потім нічого залишати не треба. Роби все капітально, – заявила мати.
– Господар – пан, – сказав Захар. – Ну, поїхали в місто. Я сьогодні ще раз перегляну все, що записав, а потім вам подзвоню.
Коли вони повернулися додому, Катя розповіла чоловікові про розмову, яку почула.
– Я тільки не розумію, навіщо робити таємницю з того, що мати хоче продати дачу. Це ж її спадщина, вона може зробити так, як хоче. Вирішила продати, та віддати гроші Олегу – будь ласка, я слова не скажу, – здивувалася вона.
– Подивимося, що далі буде. Я зателефоную ввечері, назву всю суму з урахуванням матеріалів і роботи, – відповів чоловік.
Коли мати почула, скільки коштуватиме ремонт дачі, вона обурилася.
– А в тебе, зятю, совість є? У мене й десятої частини того, що ти вимагаєш, немає. Я взагалі думала, що ти мені все зробиш безплатно! Адже в тебе своя фірма. Стільки будинків будуєш: тут зайву дошку приписав, там колоду, дивишся – тещі на дачу б і зібрав матеріали.
– Цікава пропозиція! – посміхнувся Захар. – А роботу хто оплачуватиме?
– Так у тебе свої робітники. Сам казав – три бригади, – сказала теща.
– Але ж вони не кріпаки, та не раби. Я своїм робітникам зарплату плачу. І всі податки також. Єдина знижка, яку я можу зробити – це не брати зарплату собі.
– Але тоді мене дружина не зрозуміє, якщо я їй два місяці поспіль порожню картку буду приносити. Запитає мене, чим дітей годувати, – пояснив Захар.
– Ось і відповідь на твоє запитання, – сказав чоловік Каті після розмови з тещею. Твоя мама хотіла, щоб я власним коштом зробив ремонт на її дачі, тим самим значно піднявши її ціну.
– А вона потім її дорожче продала б, щоб дати грошей Олегу на іпотеку. Все просто!
Мати не дзвонила Каті три місяці. А коли дочка намагалася їй додзвонитися, скидала дзвінок. Катя хотіла поїхати до матері, але Захар її зупинив:
– Почекай трохи, незабаром вона сама з’явиться.
Чоловік мав рацію. Мама зателефонувала Каті на роботу під час обідньої перерви.
Радіотехнічне обладнання
З’ясувалося, що дачу вона таки продала, Олег та Ірина внесли ці гроші в рахунок першого внеску, але будинок ще не готовий, тому мама хоче взяти кредит і дати синові та невістці грошей на орендовану квартиру.
– Ось я і хочу запитати тебе, чи ти зможеш допомогти мені виплачувати цей кредит?
– Мамо, Олег та Ірина – дорослі люди. Вони обоє працюють. Якщо тобі з якоїсь причини важко з ними жити, поговоріть про це. І жодних кредитів не бери. Я тобі оплачувати їх не буду.
Як пізніше дізналася Катя, Олег із дружиною так і залишилися жити у квартирі матері, чекаючи, коли буде збудовано їхній будинок.
Ніяк не вилетять “пташенята” з-під маминого крилечка! Отож, не потрібно їх там тримати до пенсії. Копняка під п’яту точку – і на вільні хліба! Я слушно міркую?
Залишити відповідь