У Юлії Іванівни так уже склалося, що невістка з донькою, як то кажуть, не зійшлися характерами. Жінка до цього ставиться спокійно: ну не зобов’язані вони товаришувати, зрештою, люди всі різні.

— Нічого такого гострого між ними не було, — розповідає Юлія Іванівна. — Просто від самого знайомства спілкування не залагодилося. Якась прихована неприязнь відчувалася, хоча до великих сварок справа не доходила.

Невістка Надія з сином від початку живуть окремо. Спершу винаймали житло, потім купили двокімнатну квартиру на околиці міста. У шлюбі вони вже шість років, мають п’ятирічну донечку, яка ходить до садочка.

Батьки працюють, а оскільки свати живуть неподалік, то з онукою Наді допомога була завжди.

Юлія Іванівна теж працює, але живе далеко — просто так після роботи до сина не заскочиш.

Проте у неї є дача, зовсім поруч із квартирою молодих. Будинок добротний, з опаленням та всіма вигодами — ще з покійним чоловіком будували. Тож як тільки вихідні чи свята — Юлія Іванівна там.

Заодно і до сина заїде, з онукою час проведе.

Син із невісткою на дачі бувають рідко. Хіба що завезти малу на день до бабусі, якщо свати заклопотані. Влітку ж Юлія Іванівна зазвичай відпочиває за містом разом зі старшою онукою, Мариною.

Марині вже десять, а її мама — донька Юлії Іванівни — розлучена. Розходилася вона якраз тоді, коли син одружувався.

— Напевно, Надя дуже переживала, що брат допомагатиме сестрі після розлучення, — припускає Юлія Іванівна. — Або ж зметикувала: раз донька живе зі мною, то і квартира їй у спадок дістанеться. Принаймні інших причин для такої нелюбові я не бачу.

Донька справді всі ці роки мешкає з матір’ю — так і зручніше, і дешевше.

У неї є своя однокімнатна квартира в кредиті, яку вона здає, щоб виплачувати борг.

Переїжджати поки не збирається: мріє колись доплатити, продати її й купити щось просторіше, але то поки лише плани.

На ці новорічні свята донька зі старшою онукою збиралися до друзів у гості. Теж за місто, у великий будинок. Юлія Іванівна, як завжди, планувала поїхати на дачу ще тридцятого числа і зустрічати Новий рік там.

Думала, буде сама, аж раптом за тиждень до свята зателефонував син і запитав про плани. Вона з радістю підтвердила:

— Приїжджайте, рідні, я тільки «за»!

План був такий: зустріти свято разом, а другого числа син із Надією поїдуть до родичів в інше місто на ювілей.

Малу із собою брати не хотіли, тож попросили бабусю побути з дівчинкою.

— А то ви і так постійно з Мариною та й з Мариною, — не втрималася від шпильки невістка. — Нехай і молодшій онуці бабусина увага дістанеться.

Юлія Іванівна пропустила це повз вуха. Якщо на все реагувати — ніяких нервів не вистачить. Домовилися: діти привозять напої та делікатеси, а все інше готує господиня — вона це діло любить.

Онуку жінка чекала з нетерпінням, бо дівчинка слухняна й розумна. Втім, як і Марина — Юлія Іванівна обома пишається.

Та вранці тридцять першого зателефонувала донька.

Плани різко змінилися: друзі всією сім’єю злягли з високою температурою, певно, грип. Сидіти вдома в порожній квартирі не хотілося, Марина почала проситися до бабусі.

— Звісно, приїжджайте, — розсудила Юлія Іванівна. — Маринка побуде зі мною, вони з двоюрідною сестричкою і так мало бачаться, а мені з двома зовсім не важко. Донька нехай хоч у кіно сходить чи відпочине, у неї ж і робота віддалена є.

Сина попереджати не стала. А що тут такого? Приїде рідна сестра з племінницею, хіба це злочин?

Раніше ж іменини святкували всі разом, ніхто нікого не ділив.

— Та й не билися ніколи Надя з моєю донькою, — усміхається жінка. — Скандалів теж не було. До того самого дня.

Донька з Мариною приїхали пообідді. Разом готували, чистили сніг у дворі. Марина дуже чекала на сестричку, навіть снігову фортецю для неї збудувала. Увечері, близько десятої, прибув син із дружиною та малою.

Юлія Іванівна одразу помітила, як Надя скривилася. Невістка ніби вся стиснулася, замовкла. Сіла на диван, уткнулася в телефон і ні з ким не розмовляла. Марина повела сестричку гратися, син допомагав накривати на стіл.

Вибухнуло через пів години після того, настала північ. Ніщо не віщувало біди: ігристе випили, тости виголосили, привітали одне одного… І тут почалося.

— Ми взагалі-то думали, що залишимо доньку саму з вами, — в’їдливо почала Надя. — Ми про це домовлялися, якщо ви забули!

— То й залишайте, — спокійно відповіла Юлія Іванівна. — Хіба я проти?

— Наскільки я розумію, Марина теж залишається? — не вгамовувалася невістка. — Про це нам не було сказано жодного слова!

— Надю, ну в чому проблема? — не витримав син, але дружина жестом змусила його замовкнути.

— А в тому, що з вашою обожнюваною Мариною ви, Юліє Іванівно, і так щодня бачитеся! У ці свята ви мали приділити час молодшій онуці, яку майже не знаєте. Якби я знала, що тут буде ваша донька і Марина залишиться на всі канікули, я б сюди взагалі не поїхала. Ви розумієте, що порушили нашу домовленість? Ви мені свято зіпсували! — голос невістки зірвався на істерику.

Юлія Іванівна щиро не могла второпати, як присутність десятирічної дівчинки заважає п’ятирічній.

Так і сказала. Але Надю вже було не спинити. Вона вимагала негайно їхати геть, благо, що шампанське лише пригубила.

Син виступив проти: куди серед ночі з дитиною?

— Уявляєш, вона таксі викликала! — хитає головою Юлія Іванівна. — Заявила, що ноги її в моєму домі більше не буде. Син малу їй не віддав, дівчинка вже спати вклалася. Тож Надя поїхала сама.

А першого січня ввечері прикотила вже зі своїми батьками, забрала дитину і поїхала на той ювілей без чоловіка. Ось так і зустріли Новий рік.

Юлія Іванівна вважає, що невістка влаштувала бурю в склянці води і розсварилася з усіма на рівному місці.

Шкода лише онуку — дівчинка так хотіла погратися з сестрою, що їхала зі сльозами на очах.

— Свати тільки плечима знизали, мовляв, а що ми зробимо? Отак і поїхали. Надя синові не дзвонить і не пише. А я й поготів не збираюся. Якби не дитина, то мені така «цяця» і даром не потрібна.

Кажуть, що мудрість приходить з роками, але іноді гординя та ревнощі засліплюють навіть дорослих людей, заважаючи бачити просте дитяче щастя. А як ви гадаєте, любі читачі, чи справді існують «домовленості» щодо бабусиної любові, чи це просто вигадки скривдженого его?

💬 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!