Я вже давно в Німеччині працюю, добре мову знаю, тому й проблем нема. Мені зараз 56 років, а моїй онуці вже 14, уявляєте. А все тому, що сина я в 20 народила. Він також доволі рано побрався. Я вже тоді на заробітках була. Його майбутня жінка Валя просто зрозуміла, що це чудова можливість, котра трапляється не так часто. От і вхопилась за неї мало не зубами.

Мені невістка не дуже подобалась, та я не втручалась. Не хотіла потім винною бути. Тож допомагала молодим і підтримувала їх всіляко. Після народження онуки висилала їй все найкраще. Коляску, люльку, іграшки. Згодом навіть дитяче харчування пакувала в коробки. Все ж німецьке якісніше, ніж українське.

Поступово онука зростала і я вирішила, що даруватиму їй золоті прикраси. Я вважаю, що це чудовий подарунок. Згодом дівчина матиме змогу здати чи продати прикраси. Тим паче, що метал з роками лише дорожчає. Тож на всі свята я замовляла золоті сережки, ланцюжки, підвіси. Крім того, допомагала синові грошима, посилки з різними смаколиками відправляла. 

Поступово онука моя зростала, я дуже тішилась. Зараз їй вже 14, доросла дівчина. Цьогоріч я їй подарувала великі гарні сережки за 17 тисяч гривень. Адже дитячі вже не підходять. І ось якось дивлюсь, а невістка фото виставила в соціальній мережі саме у цих сережках. Я мало не луснула. Але нічого не писала. 

А днями я приїхала додому у відпустку. Відразу ж вирішила звернути увагу, чи носить мій подарунок онука. Та в її вухах були старі маленькі кільця. 

 – А де ж нові сережки? – не витримала я.

 – Мама каже, що я їх загублю! Не дозволяє вдягати!

 – Я ж їх подарувала, щоб ти носила. Ану принеси всі прикраси, багато вже за ці роки назбиралось.

Вона принесла скриньку. Але там і половини золота не було. Адже я пам’ятала кожну прикрасу, яку купувала. І розраховувала, що має бути вже суттєвий запас. Та коли зазирнула – побачила лише кілька прикрас, котрі дарувала останні роки.

 – А де решта? Де всі сережки й ланцюжки?

 – Мама сказала, що вони дитячі та вже мені не знадобляться.

– І куди вона їх діла?

 – Мабуть, продала, не знаю.

Я мало не вибухнула від злості. Пішла відразу з невісткою розбиратись.

 – Де золото, яке я онуці дарувала.

 – В неї.

 – Там і третини нема. Де решта? І якого біса ти її сережки вдягаєш? Я фото бачила.

 – Та вони просто їй не подобаються. Я подумала, що чого мають лежати.

 – Не розказуй дурниці! Де все золото. Я спеціально його купувала, що онука, як виросте, мала якийсь капітал.

 – Ви не розумієте, нам дуже важко. Грошей бракує!

 – Я ж допомагаю вам! 

 – Цього замало. От мені й довелось здати старі прикраси в ломбард.

Ви не уявляєте, як мене це обурило. 

 – Я порахую, скільки все те коштує. І хочу, аби ти все до копійки дитині повернула. І більше не смій брати її подарунки.

Образилась невістка страшенно. Поскаржилась синові, він намагався зі мною про це поговорити. Але я швидко все пояснила.

 – Якщо щось не подобається, можете самі без моєї допомоги справлятись. Я краще ці гроші відкладатиму на майбутнє вашої доньки!

Я й справді думаю, може краще збирати гроші на квартиру онуці. Аби невістка їх на свої забаганки не тринькала. А ви як би вчинили? Пробачили б таку витівку?