– Як справи, донечко? Усі грошики заробила чи як? – поцікавилася мати Тетяни, Ніна, неприємно хихикаючи в трубку.
– Усіх грошей не заробиш. Але я працюю не тільки для цього.
– Так? А для чого ще?
– Для задоволення. Я люблю свою роботу,мамо.
– Ой, мені не зрозуміти. Ось у нашої Уляшки правильні мрії: заміж вийти за багатого і не працювати. А ти? До старості будеш у дівках! Обростеш своїми звітами і так і залишишся… Одна.
– Мамо! – Тетяна ненавиділа ці розмови.
– Що? Я хіба не права? У нас у суботу буде сімейна вечеря, Уляна приведе свого нареченого. А ти знову сама прийдеш? Соромно вже перед ріднею, всі мене запитують, ну коли вже онуки? Взагалі-то, гаразд. Ти все одно приходь. Розмова є.
Тетяна хотіла покласти слухавку, але потім їй у голову прийшла ідея.
– Так, так. Мамо, а що там, є містечко для мого нареченого? Я прийду плюс один.
– Плюс один? Це що означає?
– Із хлопцем прийду. Ну тобто з чоловіком. Наречений зі мною прийде.
– Що ж ти мені не сказала, що зустрічаєшся з кимось?! – налякалася мати. Вона дуже сподівалася, що стосунки доньки на допомозі сім’ї ніяк не позначаться.
– А ти весь час про Уляну тріщиш, мені навіть слова не даєш вставити.
– Так? Ну ти маєш рацію, що про це говорити, прийдете до нас і все розповість сам. – Мати швидко попрощалася і скинула виклик, а Тетяна залишилася за столом дивитися в монітор. Рядки перед очима розбігалися. Навіщо вона взагалі сказала матері, що приїде?…
Та й розмова, яку анонсувала мати, була цілком передбачуваною. Навчання Уляни вимагало вкладень. Незабаром новий семестр, а отже, час стрясти зі старшої доньки кругленьку суму.
Тетяна подивилася на своє відображення. Втомлена, не за віком доросла жінка з пучком дивилася сама на себе із осудом.
“Але ж я зовсім не стара діва. Мені всього тридцять років. І я цілком нічого…” – вона розстебнула кілька ґудзиків на блузці, звільняючи воріт, який наче тиснув, різко висмикнула з волосся шпильку і струснула волоссям. Струснула якраз тоді, коли в приймальню увійшов він.
– Тетяно? Вибачте, я, напевно, невчасно…
– Заходьте, якщо вже зволили прийти! – почервоніла вона, швидко прибираючи волосся назад у пучок.
Через кілька днів, у батьків Тетяни
– Ну… Представ нас своєму нареченому, – мати Тетяни з цікавістю дивилася на молодого чоловіка, який стояв на порозі квартири, поруч із її донькою.
– Мене звати Петро. А ви, ймовірно, Ніна? – він посміхнувся білосніжною посмішкою, від якої в Уляни пропав дар мови. Її-то наречений був не такий гарний. І костюмчик у нього був не настільки гарний!
– А я Уляна! – вона висмикнула руку з хватки свого нареченого і простягнула гостю.
– Приємно познайомитися.
– Проходьте за стіл, там і поговоримо! – схаменулася господиня.
– Отже, чим займаєтеся? – одразу перейшла до справи потенційна теща…
– Мамо, ти б спочатку нагодувала, а вже потім розпитувала… – Тетяні було соромно за поведінку матері.
– Ти давай, сама нареченого обслужи, а ми поговоримо поки що. Отже, я хочу знати про вас усе.
Петро глянув на Тетяну, і та відповіла за нього.
– Мамо, настав час сказати: весь цей час я приховувала від вас правду. Петро – директор і мій бос. Це на його гроші я так добре живу, – випалила Тетяна. Уляна, почувши це, впустила ложку з рук і втупилася на Петра, а потім перевела погляд на сестру.
– Це що, правда?
Петро кілька секунд дивився на Тетяну, а потім кивнув.
– Так. Тетянка у мене дуже цінний співробітник. Ось я її і балую.
– Такий молодий і у вас уже так багато грошей?!
– Ну не сказати, що багато, але на дрібні радості вистачає.
– Коли ви сказали, буде весілля? – поквапилася дізнатися потенційна теща.
– Щойно вирішимо, ти дізнаєшся першою, мамо. – Запевнила Тетяна. Вона перевела тему на сестру. Її новий наречений порівняно з Петром виглядав жалюгідно.
– А ви чим займаєтеся?
– Я? – навіть злякався той.
– Ну так. Ви…
– Та я це… Бармен.
– О… Як цікаво, – Тетяна поблажливо подивилася на сестру, яка мріє не менше, ніж про олігарха. У цей момент у Петра в кишені завібрував телефон.
– Вибачте, треба відповісти на дзвінок, – Петро посміхнувся і вийшов з-за столу. Цим і скористалася Ніна.
– Танюшо, наречений у тебе звісно молодий, але раз гроші є – треба брати. І сподіваюся, що підтримка сім’ї буде такою, що відповідає його багатству. Загалом, я поговорити з тобою хотіла. Ми порадилися і вирішили, що ти свою машину Уляні повинна віддати.
– У якому сенсі?
– У прямому. Дитинка у нас права отримала, їй тепер їздити на метро до вишу некомфортно.
– Так! Я днями поки до зупинки йшла, вся застудилася! – кивнула Уляна. – А тобі машина не потрібна. До роботи два кроки.
– А крім роботи тобі ходити нікуди, – продовжила мати.
Тетяна навіть завмерла від такого нахабства.
– Машина мені потрібна не тільки для роботи. Це по-перше. По-друге, машина, як і квартира, в якій я живу, – все належить Петрові!
– Ой, та годі. Наплетеш йому, що машина в ремонті, а потім він і забуде про неї. Нову тобі купить, і всі будуть задоволені.
– Забуде? Про машину? Це не носовичок якийсь… – Тетяна відвернулася. Їй уже набридло дивуватися зростаючим запитам сім’ї.
Відтоді як Тетяна стала добре заробляти, на неї буквально насіли! Батьки були впевнені, що Тетяна – великий начальник, що у неї на рахунку величезні гроші і вона просто зобов’язана ділитися на благо сім’ї. Але тепер усе обернулося в інший бік…
– І взагалі, чому ти маєш перед ним звітувати? Машину він тобі подарував, от і віддай її нам.
– Кажу ж, машина не моя! Він мені не дарував нічого.
– Зараз не твоя, а завтра твоя! Бери його за руку і веди до нотаріуса! Нехай усе на тебе перепише! Ви ж із ним майже сім’я, – підказала Ніна. – А щойно ви одружитеся, ти до нього переїдеш, а в твою квартирку ми Уляну поселимо!
– Точно! Мені там і до вишу буде ближче! Менше витрат на бензин, – кивнула Уля.
– Так, це все, звісно, чудово. Ось тільки вся власність оформлена на його бабусю, – швидко збрехала Тетяна.
– Та ну?! Вона вже напевно однією ногою на тому світі?
– Зовсім ні. Бабуся чудово збереглася. Ба більше, вона біля керма компанії досі! Жінка – кремінь.
– Та ти брешеш! Просто не хочеш мені допомагати, – не повірила мати.
– А ти зателефонуй і запитай у неї. Ну все, нам із Петром час. Йому якраз, напевно, бабуся дзвонить. Нам ще до неї сьогодні їхати. Дякую за теплий прийом.
– Зачекай, Танюшо! Ти про гроші на навчання забула.
– Так, щодо грошей… Я вже перевела потрібну суму в бухгалтерію вишу. Але це востаннє. Я і так уже два роки за тебе плачу, хоча домовленість була, що дам у борг на перший курс. Ти вже на третьому. З наступного семестру оплачуй навчання сама.
– Де ж мені грошей стільки взяти?! – ахнула Уляна.
– А ти вчися краще і на бюджет переводься. Або нареченого попроси. Він у тебе теж працює. – Сказавши це, Тетяна взяла сумку і, помахавши рукою, вийшла з кімнати.
– Йдемо, – сказала вона Петру, який посилено вдавав, що розмовляє по телефону.
Проводжати їх ніхто не вийшов. Сімейство бурхливо обговорювало те, як зажерлися багатії, і що рідній доньці шкода виділити трохи грошей на допомогу близьким.
– Вважайте, що переддипломну практику ви здали, – заводячи машину, сказала Тетяна Петру. Він відмінно зіграв роль нареченого в обмін на печатку та її підпис.
– Ну що, тепер до моїх? – пожартував Петро.
– Ні вже! Дякую вам, але я утримаюся. Куди вас відвезти?
– Ось на цю вулицю, будь ласка, – тон між Петром і його начальницею знову став офіційним. Тетяна, звісно, переживала, що пішла на таке, буквально приголомшивши проханням молоденького стажиста, який невчасно прийшов по печатку про проходження практики в компанії Тетяни.
Поки інші працювали, Петро старанно прогулював практику. А тому довелося попрацювати артистом за розпорядженням начальниці.
Проте вона не шкодувала. Вона знала, що молодий стажист забуде про цю кумедну авантюру, натомість з неї більше не вимагатимуть нездійсненних завдань і постійної допомоги для молодшої сестри. І якщо треба вона ще не один раз нагадає своїм про бабусю Петра і демонстративно виверне “порожні” кишені.
На що тільки не підеш, аби рідня злізла з твоєї шиї!
– Дякую. Було весело, – сказав Петро, коли машина Тетяни припаркувалася біля старого будинку.
– За печаткою в понеділок приходьте, – сказала вона, дивлячись на свій манікюр.
– Добре.
У понеділок Петро прийшов із квітами.
– Це що? Хабар? – насупилася вона.
– Ні. Це вам. Просто від душі.
– Так? А це вам. Теж від душі, – вона потужно поставила печатку на документ і розписалася. – Удачі вам. У бізнесі важлива не тільки чесність: інколи щастить тим, хто ризикує і добре грає свою роль.
Молодий чоловік узяв папери і, трохи похитнувшись, набрався сміливості й запитав:
– Тетяно, а ви сьогодні після роботи, що будете робити?
– Прац… – почала вона, але раптово передумала. Петро виявився цілком приємним і зовсім не дурним хлопцем. І хоча він був молодший за неї на шість років, чому б не сходити з ним на чашечку кави? – Після роботи я сьогодні абсолютно вільна.
Петро усміхнувся і допоміг начальниці вдягнути пальто. Вони обидва не будували планів, але того вечора їм просто було добре удвох.
