— Ще хтось готує олів’є та оселедець під шубою? Серйозно? Ми що, в минуле століття потрапили? Я таке не їм, вже вибачте.

Світлана Іванівна з хвилюванням дивилася на стіл, акуратно поправляючи серветки і рухаючи страви на кілька міліметрів, щоб усе виглядало ідеально.

Її син, Павло, нарешті вирішив познайомити сім’ю зі своєю обраницею – Ганною, яку він одразу представив як свою наречену, підкресливши, що вони скоро планують весілля.

Для Світлани це було подією, до якої вона готувалася не один день. Салати, пироги, холодець – усе, що Павло любив із дитинства, знайшло своє місце на святковому столі. «Головне, щоб дівчина виявилася порядною і сімейною», – думала вона.

Допомагала Світлані її молодша сестра Людмила. Весела, дотепна і добра жінка, вона завжди вміла підтримати настрій, але за її м’якістю ховався гострий язик, який вона пускала в хід тільки у виняткових випадках.

Коли пролунав дзвінок у двері, Світлана поспішила відчиняти. На порозі стояли Павло та Ганна. Дівчина мала яскравий вигляд: стильне пальто, громіздка сумка, довгі нігті з помітним манікюром. Світлана з посмішкою обійняла сина, а потім простягнула руку невістці, поки її чоловік Микола з цікавістю спостерігав за сценою. Ганна потиснула її трохи недбало і пройшла в будинок, оглядаючись з явним інтересом.

Її погляд пробігся стінами, прикрашеними новорічними гірляндами, шафою з сервізом, що стояла в кутку. Вона злегка підібгала губи, наче хотіла щось сказати, але промовчала, залишаючи після себе відчуття легкої переваги.

— Як затишно у вас! – протягнула вона, оглядаючи скромну, але акуратно прикрашену залу. – Трохи… старомодний такий сільський стиль, так? Але це навіть мило.

Світлана посміхнулася, хоча слова її зачепили. Якби вона тільки знала, що ця дівчина влаштує далі.

Павло, наче нічого не помітивши, допомагав Ганні зняти пальто.

— Прошу до столу, любі, все готово, – ласкаво промовила господиня. – Ми з самого ранку всі в приємних клопотах!

Світлана Іванівна підняла тост за знайомство, але Аня несподівано дістала телефон і почала щось друкувати.

— У мене просто важливе повідомлення, вибачте, – кинула вона.

Людмила помітила це й усміхнулася:

— Це неввічливо, люба!

Ганна прибрала телефон, але вже виглядала роздратованою.

— Павле, може, підемо прогуляємося? Тут, чесно кажучи, трохи… нудно, – сказала вона.

— Люба, за кілька годин Новий рік, давай побудемо вдома.

— А це з чим салати? Майонез? Ще хтось готує олів’є і оселедець під шубою? Серйозно? Моя мама робить по-іншому. Ми що, у минуле століття потрапили? Я таке не їм, вже вибачте.

— Тоді бери курочку, пригощайся м’ясним рулетом, пиріг. Усе домашнє, свіже. Он скільки всього. – Дбайливо запропонувала майбутня свекруха.

— Курка смажена? Пиріг м’ясо з тістом? Я таке не їм. У вас, напевно, зовсім не прийнято стежити за здоров’ям?

Ганна з легкою гримасою взяла канапку з ікрою, акуратно зняла ложечкою ікру і поклала її на шматочок огірка, а хліб із маслом демонстративно залишила на тарілці.

— Так набагато корисніше, – зауважила вона, відсуваючи тарілку.

Світлана була неприємно здивована гостею, але намагалася не показувати виду при синові. Чесно кажучи, вона була спантеличена і не знала, як поводитися. І скандалу не хотілося, але в той же час терпіти хамську поведінку у своєму будинку не варіант.

— Ганно, а що б ти хотіла? Можливо, я що-небудь приготую просто зараз? У нас є свіжі овочі, фрукти, можу зробити легкий салат без майонезу. Або, може, ти щось своє любиш? – з доброзичливою посмішкою запитала вона.

Якби Світлана тільки знала, чим обернеться її гостинність через деякий час.

— Ну, якщо тільки що-небудь простіше, свіжі овочі без зайвих соусів, – відповіла Аня, але її погляд говорив про те, що вона не оцінила старання.

Світлана тихо зітхнула, але встала і пішла на кухню, щоб приготувати салат для гості. Поки вона діставала овочі з холодильника, її погляд упав на маленьку скриньку, де лежав родинний перстень, який вона збиралася подарувати Ганні. У цей момент на кухню увійшла Людмила з келихом ігристого в руках. Вона сперлася на стіл і з усмішкою заговорила:

— Ти що, справді збираєшся возитися з цим салатом? – помітивши шкатулку, Людмила усміхнулася. – Сподіваюся, ти не збираєшся дарувати їй цей перстень? Не заслужила ж.

— А що робити? – зітхнула Світлана, нарізаючи овочі. – Я хотіла їй його подарувати, але щось я засумнівалася. Іншого подарунка, щоправда, не приготувала.

Людмила усміхнулася і, надпивши напій, сказала:

— Візьми ось той набір кухонного приладдя, який ти нещодавно купила. Чудовий подарунок. Її це трохи остудить і буде гарним натяком. Знаєш, люба, мені здається, ця дівчина потребує маленького уроку. Дозволь мені поставити її на місце. Повір, за десять хвилин вона перестане випендрюватися.

Світлана подивилася на сестру з тривогою, але не встигла нічого заперечити. Людмила, рішуче махнувши рукою, повернулася у вітальню, залишивши Світлану задумливо дивитися на салатне листя.

Людмила точно знала, як поставити на місце знахабнілу гостю. Вона повернулася за святковий стіл і з усмішкою почала накладати собі салат:

— Не їси майонез? Молодець, що стежиш за фігурою. Ти у нас, виявляється, схильна до повноти, так? Ну, нічого, це теж можна виправити. Правда, Павле?

Ганна шоковано втупилася на Людмилу:

— Я не схильна! Просто… просто я стежу за харчуванням.

Людмила спокійно продовжила:

— У нас Павло завжди любив салати, та й повних у нашій родині, як бачиш, немає. Але можливо скоро будуть! Я жартую… ха-ха

Ганна почала помітно злитися, але намагалася тримати обличчя. Павло виглядав розгубленим, кидаючи на тітку тривожні погляди.

Людмила, помітивши напругу сестри, запропонувала розрядити обстановку:

— Ну що, час подарунків? – оголосила Людмила, коли Світлана повернулася з кухні з салатом для гості.

Світлана простягнула Ганні невеликий згорток. Та розгорнула його і здивувалася … набір кухонного приладдя.

— Це те, що потрібно, щоб стати частиною нашої родини, – пояснила Людмила. – Ми віримо, що затишок створюється руками. Спробуй.

Ганна спалахнула:

— Це якийсь натяк? Я взагал не збираюся стояти біля плити, як…

Людмила перебила її:

— Як ми? Ну, що ж, значить, ти в нас особлива. Головне, щоб Павло не виявився для тебе занадто «звичайним».

Світлана, помітивши, що розмова загострюється, вирішила втрутитися. Вона з доброзичливою посмішкою сказала:

– Анюто, знаєш, у нас у сім’ї є традиція: коли невістка вперше знайомиться з родиною, вона готує вечерю для всіх. Це дає нам змогу побачити її смаки і зрозуміти, що їй до душі. Що скажеш? Завтра вечеря з тебе. Готуй усе, що вважаєш корисним і правильним.

Аня завмерла на мить, явно розгубившись від такої пропозиції. Її обличчя виражало явне невдоволення, але, зрозумівши, що відмовитися не можна, вона натхненно посміхнулася:

— Ну, раз у вас така традиція… Добре, я приготую.

Людмила, трохи придушивши сміх, тихо прошепотіла сестрі:

— Це буде цікаво. Завтра ми її відучимо від нахабства.

Наступного вечора вся родина зібралася за столом, щоб оцінити старання Ганни. Дівчина накрила стіл стравами, які відповідали її уявленням про здорове харчування: запечена риба з травами, свіжий овочевий салат, а також замовлені з ресторану легкі закуски. Однак приготовані страви виявилися не надто вдалими – риба вийшла пересушеною, а салат виявився майже несмачним. Замовлена доставка теж не справила враження.

Людмила, стримуючи посмішку, першою скуштувала рибу і з легким глузуванням зауважила:

— Це щось новеньке для нас. Дуже… корисно. Але, знаєш, солі ніби забула додати. Чи це така задумка?

— Соус я зробила сама, – відповіла Аняз ноткою гордості.

— Справді? Молодець. Хоча, знаєш, у ньому ніби чогось не вистачає. Може, трохи… душі? – продовжила Людмила, обмінюючись поглядами з сестрою.

Світлана скуштувала рибу і ввічливо прокоментувала:

— Риба добре запечена, але, напевно, трохи пересушена. Павло в нас із дитинства любить рибу трохи соковитішу. Але старання видно, і це головне.

Ганна, червоніючи, помітила:

— Напевно, я щось зробила не так. Вибачте, якщо я розчарувала вас.

— А знаєш, Анютко, – продовжила Людмила, нахилившись трохи ближче, – у нас у сім’ї є така традиція: перед тим як прийняти когось нового, ми уважно дивимося, як людина поводиться за столом. Адже це відображення її душі.

Як думаєш, що говорить про людину той факт, що вона розбирає бутерброд на частини, немов це пазл?

Світлана, побачивши збентеження майбутньої невістки, посміхнулася:

— Аню, все добре. Головне – ти постаралася, і це цінується. Це про традиції, тепло і те, що об’єднує сім’ю. Нам важливо не тільки те, що ми їмо, а й як ми це подаємо.

Павло, бачачи напругу, спробував розрядити обстановку:

— Мені подобається. Все добре вийшло. Ганно, спасибі за старання.

Урок майбутня невістка засвоїла. І якось швидко знайшла спільну мову з Світланою та Людмилою.

А ви готуєте на Новий рік салати?