16 Березня, 2025
– А це плата! За кохання! – відповіла колишня і переможно посміхнулася. – Чи ти думаєш, що я за просто так Олежку терплю

– А це плата! За кохання! – відповіла колишня і переможно посміхнулася. – Чи ти думаєш, що я за просто так Олежку терплю

– Що за грошові перекази?! – дружина пхала під ніс Олегу його власний смартфон і вимагала відповіді.

На екрані красувався банківський додаток, і рожевий нігтик однозначно вказував на суму переказу.

– Це переказ, – тупо підтвердив очевидне чоловік.

– А чого це ти взагалі в мій телефон залізла?! – запізно обурився він.

– Нема чого розкидати речі де попало! – відрізала Марина.

Потім вона продовжила допит:

– Що це таке, я тебе питаю? Тільки не кажи мені те, що я й так бачу! Мені цікаво, з якого переляку ти переказуєш гроші щомісяця на один і той самий рахунок? І сума завжди однакова!

– Ну-у-у-у… Я-я-я-я… – промямлив спійманий на гарячому чоловік, терміново шукаючи виправдання.

У голові його не з’явилося жодної ідеї, і чоловік лаяв себе останніми словами за залишений на видному місці телефон. Ну і за те, що не вигадав слушної причини. За регулярні перекази колишній дружині претензій до себе він не мав.

– Ну і чого ти мямлиш?! – взвилася дружина. -Ти що думав? Я не зможу скласти два і два і зрозуміти, що ти мало не половину зарплати відсилаєш Ларисьці?!

Не те щоб Марина була особливою, схильною до істерик, але безневинна цікавість загрожувала обернутися крахом сімейного життя, і жінка була не в собі.

– Ти мені брехав, що підтримуєш із колишньою приятельські стосунки! Не більше того! Ти казав, що вас більше нічого не пов’язує!

– Так, усе так і є! – виправдовувався чоловік, гарячково шукаючи, що ще сказати, щоб зупинити шалений потік звинувачень.

Міркувати в такій обстановці було важко. От якби Марина дала йому подумати хоча б п’ять хвилин. Та хоч дві! Він би придумав, що сказати…

– Та вона заміжня давно! – випалив він нарешті.

Нових звинувачень не було, і хитрун вирішив закріпити успіх.

– Просто вона останнім часом погано почувалася, працювати не могла, от і попросила в борг, – натхненно брехав чоловік. – Я ж не міг відмовити, не чужі ж люди!

Олег уважно спостерігав за дружиною, вірить чи ні? Та кинула дорогий гаджет на стіл і закрила обличчя руками.

– Господи, навіщо я з тобою зв’язалася?

Вона впала в крісло і затрясла головою.

– Адже знала ж, який ти! Думала, Лариску кинув, не пара вона тобі, а вже від мене ти точно не підеш…

Жінка говорила, але сама дивувалася своїй наївності. Олег вирішив скористатися перепочинком.

– Ну що ти, Марино? Хіба я тебе колись обманював? – він спробував відвести руки дружини від обличчя, але та не піддалася.

– І звідки мені про це знати? – запитала вона втомлено.

Злості в голосі не було, тільки сумнів. Чоловік вирішив кувати поки гаряче.

– Я тобі кажу! Ніколи не обманював! Вір мені! – він навіть ударив себе кулаком у груди для більшої правдивості.

– А Лариска… Так ми сто років не бачилися, а потім зустрілися випадково кілька місяців тому, ну і вона мені каже, мовляв, погано все, хворію…

Олег увійшов у роль і заливався солов’єм, складати жалісливі історії він умів.

– А як же її чоловік? – раптом перервала натхненний лепет чоловіка Марина і відняла руки від обличчя.

– Так… А він теж без роботи сидить! Уявляєш? – видав Олег, подумки плескаючи себе по лобі.

Ось хто його смикнув зморозити про чоловіка…

– Виходить, ти там ціле сімейство на плечах везеш? Може, у них уже й діти є? – дружина знову дивилася зло і підозріло.

– Н-н-ні! – заїкаючись, крикнув чоловік. – Дітей немає… Наскільки знаю.

– І що ж, у Лариски твоєї нікого не знайшлося ближчого за колишнього чоловіка, щоб у біді допомогти? – не відставала дружина. – Подруги? Родичі? Вона що, одна на всій землі?

– Так це… – знову пірнув у царину фантазій винахідливий Олег. – Від неї ж відвернулися всі! Так, відвернулися! Уявляєш?!

Він ляснув себе руками по стегнах, ніби навіть захоплюючись цим дивовижним фактом.

– З чого це? – рот дружини прочинився від подиву.

– Так це… Ігор, ага, Ігор, чоловік її… Він же нікому не подобався із самого початку. Каламутний тип. Усі так і говорили, кидай, мовляв, Лариско, цього каламутного… Ігоря, ага… Або ми з тобою спілкуватися не будемо…

Олега несло. Історія була шита білими нитками, але він дотримувався думки, що якщо брешеш, головне – упевненість, а достовірність уже справа десята.

– Почекай, – зупинила потік фантазій вдумлива Марина. – То якщо вона з чоловіком уже стільки живе, він її навіть хвору не кинув, чого тоді він нікому не подобався? Ну я ще повірю, що сім’я з якихось причин була проти, але подружки-то Ларискини? Їм яке діло, за кого вона вийшла заміж? Вони ж із нею дружать, а не з Ігорем цим.

– Та там така ситуація…

Олег відчув, що тверда земля відчутно хитається під ногами. Що ще вигадати, він не знав. Однак дружина витлумачила затримку по-своєму.

Олег подивився гордовито.

– Тобі б теж напевно не сподобалося, якби я твої секрети всім навколо розбовтав, – додав він і прикусив язика.

Ох, не треба було таке говорити…

Але жінка, як не дивно, тільки кивнула головою. Вона вже заспокоїлася і сиділа в кріслі досить розслаблено. Про те, що думки її все ще зайняті чимось неприємним, свідчило тільки покусування губ і спрямований в одну точку погляд.

– Так я піду, га? Раз ми розібралися в усьому, і жодних гріхів за мною немає, може, я вже поїду?

– Куди? – без особливого інтересу, радше автоматично запитала дружина.

Вона все ще роздивлялася щось на стіні перед собою і голови не повернула.

– Так це… Із хлопцями ми зібралися зустрітися, я ж тобі вчора казав… Субота ж, усе таке.
Марина кивком відпустила чоловіка і залишилася сидіти в кріслі, не змінюючи пози.


У балачки благовірного жінка не повірила ні на хвилину. Мистецтво складати історії передалося йому від батька, свекор теж був брехуном, яких пошукати. Свекруху такий стан справ, здавалося, влаштовував, і вона просто вдавала, що не в курсі.

Але Марина мала тверду думку з приводу чоловічих зрад.

Піднявшись із крісла, вона залізла в ноутбук і відкрила сторінку соціальних мереж…

– Отже, заміжня… Ага, зараз подивимося, хто тут у нас чоловік… Що за каламутний тип, з яким ніхто знайомитися не хоче…


Сторінка Лариси говорила про те, що жінка вільна…

– Ось воно що… – спантеличена Марина. – Такий мутний тип цей Ігор, що ти навіть від соцмереж його приховуєш…

Колишня Олега із задоволенням постила фотографії та листувалася з коментаторами на своїй сторінці. Виглядала жінка бадьорою і квітучою.

– Ну так-то вигляд у тебе цілком… – оцінила Марина. – Нумо, глянемо, коли цю фотографію було зроблено?

Дата під останніми трьома знімками свідчила, що вони зроблені вчора.

– Оце несподіванка… -округлила брови жінка. – Так ти, мабуть, одужала… Мабуть, допомога Олега на користь пішла.

Покрутивши сторінку суперниці, прискіплива Марина з’ясувала, що та розміщувала світлини практично щодня, та й не по одній.

– А це ти, значить, у торговому центрі… Ага, а тут у кафе морозиво лопаєш… Ух ти, непогано для хворої! – захопилася вона, побачивши фото в лазні, яке Ларисці вдалося зробити не інакше якимось дивом.

Дата на фото була місячної давності.

– Ось так, значить, – підбила Марина підсумок і закрила кришку ноутбука.

У процесі перегляду постів Лариси від жінки не сховалося і те, що Олег ставив лайки буквально під кожною фотографією, а в коментарях не лінувався залишати смайлики з поцілунками і сердечками.


Усе було зрозуміло і так, але заради справедливості слід було переконатися в правильності висновків. Марина завжди була ґрунтовною жінкою, нічого не приймала на віру. Вона не лінувалася сто разів відміряти перед тим, як узятися за гострі предмети.

Швидко одягнувшись, вона спустилася сходами і попрямувала до машини, що стояла у дворі, на неї чекав короткий візит.


– Яким вітром? – округлила очі Лариса, побачивши на порозі нову дружину колишнього чоловіка.

– Та ось, слух пройшов, що ти захворіла тяжко, працювати не в силах. А новий чоловік у тебе – особистість каламутна і загадкова, – вирішила обійтися без передмов Марина.

– Чого? – втупилася на гостю господиня. – Який чоловік? Яка хвороба?

– Може, впустиш? Чи так і будемо в під’їзді розмовляти? – схилила голову набік Марина, роздивляючись суперницю. Вона передбачала таку реакцію, тому була спокійна. Ситуація її навіть забавляла. Крах сім’ї – це, звісно, дуже неприємно, але продовжувати жити з обманщиком вона не збиралася.

– То що ти там про чоловіка говорила? – знову запитала Лариса, впускаючи візитерку і зачиняючи за нею двері.

Не чекаючи подальших запрошень, гостя пройшла просто в кімнату.

– А ось Олежка сказав, що є. Ще сказав, що ви обидва не працюєте. Ти, отже, через хворобу, а твій чоловік не знаю, з якої причини.

Лариса так само здивовано кліпала очима.

– А ти, я бачу, живеш непогано. Мабуть, і одна справляєшся. Чи на допомогу від колишнього шикуєш?

– Так ось воно що? – сплеснула руками Лариса і розреготалася. – Тобі Олег небилиць наплів, а ти повірила? Ой, не можу!

Жінка театрально впала в крісло і притиснула руки до щік, ніби не в силах перестати сміятися.

– Ви вже рік разом живете, і ти ще не зрозуміла, хто він такий? Чи думала, що мені він зраджував, а тобі не стане?

Марина зізналася собі, що саме так і думала. Наївна. Якби жінка не була готова до такого повороту, сміх суперниці її б розлютив, але зараз вона була налаштована прийняти удари долі.

– Хай буде тобі відомо, що він мало не відразу після вашого весілля до мене приперся. Благав прийняти назад, обіцяв розлучитися відразу, якщо я погоджуся!

– Так, а до чого тут гроші? Перекази щомісяця, одна й та сама сума? – вирішила для вірності все ж уточнити гостя.

– А це плата! За кохання! – відповіла колишня і переможно посміхнулася. – Чи ти думаєш, що я за просто так Олежку терплю?

Марина так не думала, але перебивати не стала.

– Це все йому безплатно діставалося, коли ми одружені були, а тепер усе!

І Лариса знову весело розреготалася.


Після зустрічі з друзями Олег перебував у чудовому настрої. Зараз він прийде додому, повечеряє, а там… А там, може, пізніше і до Лариски навідається. Дружина, мабуть, уже заспокоїлася, у всякому разі, коли він ішов удень, то був переконаний, що вона в його казку повірила.

– Додому поспішаєш? – почувся знайомий голос.

Олег почав озиратися і нарешті зосередив погляд на власному балконі. Марина стояла на літньому вітерці в шовковому халаті з келихом у руці.Спеціально для сайту Stories

– Який приємний сюрприз! – просяяв чоловік, дещо здивований таким поворотом.

“Он, навіть зустрічати вийшла, мабуть, у вікно дивилася в нетерпінні. Добре ж я їй мізки запудрив”, – радісно посміювався про себе він.

– Не поспішай, – зупинила дружина, і в її голосі з’явилася грайливість.

На подвір’ї, зважаючи на пізній час, роззяв не спостерігалося, але Олег усе одно відчув себе незатишно. Що це вона затіяла?

– Пограємо? – запитала дружина і щось скинула з балкона просто під ноги Олегові.

Той з подивом упізнав свою ігрову приставку, від удару вона розлетілася вщент.

– Гей, ти що… – почав він і зупинився.

– Вгадай, що піде наступним? – промурликала дружина. – Вгадаєш – віддам!

Вона звісила з балкона невеличку валізку, в якій Олег із жахом упізнав свою гордість – набір келихів, подарований друзями на тридцятирічний ювілей.

– Це мої келихи! – з жахом закричав Олег.

– Вгадав! – радісно відгукнулася Марина і розтиснула руку.

Заповітна валізка полетіла вниз.

– Що ти робиш?! Припини зараз же?! Ти з глузду з’їхала?!

Чоловік метався під балконом, намагаючись врятувати від падіння нові й нові речі, які дружина з реготом скидала вниз.

Останньою з балкона полетіла дорога валіза на коліщатках, якою Олег дуже дорожив. Незамкнена кришка відкинулася від удару, і нутро валізи викинуло на сирий газон костюми, туфлі та інше майно невірного чоловіка.

– Ось, тут усі твої речі, тож у квартиру можеш не підніматися, – зовсім іншим, суворим голосом промовила Марина. – Тим паче що замки я змінила…

– Та що таке, ти можеш пояснити?! – усе ще дивувався обманщик.

– Можу, – не стала упиратися поступлива Марина. – Я подаю на розлучення. А ти йдеш до тієї, кому платиш за кохання!

Жінка зникла в кімнаті, грюкнули дверцята балкона, і Олег залишився один в оточенні осколків сімейного життя…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *