Ксенія вже спала, коли пролунав дзвінок телефону. Крізь сон промайнула думка: “Хто ж це серед ночі?”, а потім хвилювання: “чи не сталося щось у батьків”.
Але в слухавці почувся голос Рити:
– Ксюха, це я… Уявляєш, ми знову посварилися з Валерою. І я пішла від нього.
– Слухай, а ти знаєш котра зараз година? – запитала сонним голосом Ксенія, – я взагалі то сплю. І так, вже перша година ночі.
– Ксюха, але я пішла в нікуди, і ближче тебе в мене тут нікого немає, я вже йду до тебе, добре? – Рита схлипувала і перейшла на шепіт, – ой як темно і страшно …
Ксенія вже вставала та накидала халат. Вона поставила чайник і нарізала ковбасу на бутерброди, бо знала особливість подруги: Рита швидше заспокоювалася, якщо поїсть і виговориться, поки Ксенія стелить їй постіль.
Ксенія відчинила двері майже одночасно з подругою, що підіймалася сходами, заплакана.
– Ну і що цього разу? – Зітхаючи, запитала Ксенія, – Ти купила без його дозволу нову сукню? Чи чергові брязкальця?
Рита витріщила очі та перестала хлюпати носом.
– Звідки ти знаєш? Він дзвонив сюди? Він розповів?
– Ніхто крім тебе сюди не дзвонив, а сюжет вашої драми не складно передбачити, завжди одне й те саме, – з докором відповіла Ксенія.
– І що? Я мушу терпіти приниження? – розлютилася Рита.
– А хіба загальний бюджет, це приниження? – Запитала Ксенія, – Невже ти не можеш звикнути обговорювати майбутні покупки? Сама не працюєш, згадай це! Він твій чоловік, хоч ви й ще не розписані, і має право знати, куди ти витратила гроші.
– Ти захищаєш його? Цього скупердяя? А ще подруга! – очі Рити спалахнули гнівом.
– Я розумію, що не повинна втручатися у ваші справи, але оскільки ти щоразу приходиш до мене, то можу я висловитись? – Ксенія підсунула тарілку з бутербродами подрузі, – ти ж хочеш за нього заміж?
– Ну так… – Рита почала смачно жувати та приречено слухати проповідь Ксенії.
– Май тоді совість. Чоловік працює, гроші заробляє, любить тебе, ти навіть не працюєш. Ну, зменш свої потреби, не будь такою марнотраткою …
– Це я марнотратка? Он, Маринка і Свєтка із салонів не вилазять, купують собі все, що подобається, на масажі, в басейн.
– Стій, стій … – перебила її Ксенія, – Там “папікі” їх забезпечують і ще невідомо, а швидше за все відомо, скільки вони протримаються біля них. А в тебе звичайний хлопець, старається, а ти уявила, що він багатій, спустись з неба на землю і припини рвати йому душу і мотати нерви.
Рита мовчала, доїдала частування і дивилася на подругу. Потім стала перед дзеркалом у коридорі й погладила себе по стегнах, запитала:
– І де він ще таку красуню знайде? І коли ж я його навчу цінувати, що я поряд?
– Слухай, давай лягати спати. Тобі б Валеру провчити, а мені рано працювати. Бідолашний мужик, і як він тебе терпить? Постійні уходи, потім приходи, – відповіла Ксенія.
– Зате після приходу він знову лагідний і все мені дозволяє на знак примирення. Розумієш? – усміхнулася Рита, – Жінка повинна вміти впливати на чоловіка і добиватися свого… Це ціла наука…
– Дограєшся з вогнем, якось він може і не пустити тебе назад. Навіть в янголів терпіння закінчується… – Ксенія лягала в ліжко.
– Та куди він подінеться? – Відповіла Ріта, – Дівчина з такими даними як у мене, йому і не снилася. Він має бути щасливим, що я живу з ним.
– Однак він і заміж тебе не кличе, – шепотіла, засинаючи Ксенія.
– Бо боїться, що відмовлю…але я доб’юся свого. Ось побачиш, попросить вибачення і заміж покличе, – впевнено відповіла Рита, – але тобі не зрозуміти, ти вічно одна і не розумієшся на чоловічій психології…
Рита позіхнула і відвернулася до стіни, а Ксенія вже спала.
Тиждень Рита жила у подруги. Вона чекала на дзвінки з вибаченнями, але Валера не дзвонив, мабуть, цього разу вона сильно поранила його самолюбство, назвавши у сварці скупердяєм.
Ксенія поверталася додому після роботи та з роздратуванням вислуховувала докори на адресу Валери. Рита знаходила все нові аргументи своєї правоти та порядності, нахвалюючи свою красу та винятковість.
Однак мовчання співмешканця її починало хвилювати, а самій зателефонувати їй бракувало сміливості.
Якось Ксенія виходила після роботи зі свого офісу та побачила Валеру.
– Ти? – Вона буквально натрапила на нього.
Валера завів її до найближчого кафе, щоб поговорити.
– І коли ви перестанете до мене бігати? – Запитала Ксенія першою, – Вона серед ночі будить, вимовляється, ображається на мене, коли я її лаю … ти приходиш дізнатися про неї …
– Їй більше бігати нема куди. Батьки в селищі та й мати не слухатиме її. А ти підтримуєш мене, отже? – Валера дивився на Ксенію, та вкотре подумки завдячував їй.
– Та толку-то що … – Ксенія з сумом подивилася на хлопця, – хіба я вам суддя чи помічник? Це ваші особисті справи, і мені, чесно кажучи, набридло бути посередником у ваших суперечках… І якщо я живу одна, то це не означає, що до мене можна заявлятися щоразу серед ночі та вимагати участі… Мені шкода вас обох. Але ти старший, Валера, вирішуйте свої сімейні проблеми самі… Тобі я це можу сказати, а Ритка звикла до мене бігати, як я її не пущу?
Валера уважно дивився на Ксенію.
– Ти маєш рацію, я винен перед тобою. Вже не вперше Рита штурмує тебе ночами, вимагає участі, підтримки. І я звик, що вона після сварок у тебе. Мені спокійно, а ти її годуєш, вислуховуєш, заспокоюєш, мізки вправляєш … І вона повертається.
– Чесно сказати, я втомилася, – погодилася Ксенія, – і зараз вона чекає на мене, мені час, треба в магазин і готувати вечерю. І за що це мені?
– Пішли, я підвезу тебе, і продуктів купимо, – Валера піднявся за дівчиною і вони пішли до машини.
У магазині Ксенія набрала трохи продуктів, але Валера щедро додав ще й фруктів, цукерок і торт.
– Навіщо стільки? -Засоромилася дівчина, – нам не з’їсти, не треба витрачати зайвого. Я отримую непогану зарплату, не голодуємо.
– Вона тобі не рідна сестра, щоб її годувати тижнями, – відповів Валера, – він узяв ще букет квітів і вручив Ксенії, – це тобі. Вибач за незручності.
Ксенія увійшла до квартири з великими пакетами, здивувавши Риту.
– А квіти з якого приводу? – Рита взяла букет і понюхала троянди.
Ксенія розповіла про зустріч із Валерою.
– Ага! Я ж казала, що треба ще почекати та лід рушить! – переможно закричала Рита, – Забігав із букетами! Але чому ж він сюди не прийшов? Боїться?
– Букет подарований мені. За незручності, – Ксенія взяла квіти у подруги та теж понюхала їх, і поставила у вазу, яка давно не бачила квітів.
– Що? – Рита оторопіло дивилася на Ксенію, що вивантажувала купу продуктів із пакетів.
– Так, це все він купив. І сам до дверей доніс, – відповіла Ксенія.
– А чому не зайшов? – Рита задихалася від обурення, – за які такі незручності тобі квіти? Чи ти сама це вигадала? Щоб зловити мене? – вона підбігла до вікна і встигла помітити машину Валери, яка віддалялася по дорозі від будинку.
– А чому ти думаєш, що я недостойна квітів та уваги чоловіка? – Ксенія стала перед дзеркалом і, так само як Рита, погладила себе по стегнах, – і я не потвора, і можу подобатися…
– Ах, ось воно що! За моєю спиною, значить! Скористалася становищем! А я-то, наївна дурепа! Душу їй розкриваю, розповідаю, допомоги прошу! Змія! Підколодна! – якось натягнувши пальто і схопивши сумку, Рита вибігла з квартири, грюкнувши дверима.
Ксенія дивилася у вікно, витираючи сльози.
– Ну, що ж… і добре. Гумору не зрозуміла! Ревнива. Але, може, розумніше станеш, і перестанеш бігати від мужика. Валерка добрий, вкотре пробачить. Нічого тут у мене сидіти … – вона зітхнула і сіла пити чай, але ковтнувши кілька разів, відсунула кухоль і розплакалася.
***
Два тижні не було чуток від Рити. Але серце підказувало Ксенії, що все у подруги зрослося цього разу. Помирилися закохані, і добре…
Але яке ж було здивування, коли вона зустріла Валеру одного вечора біля свого офісу. Він стояв із квітами та попросив проводити Ксенію додому.
– Ну, пішли… – зітхнула дівчина, зрозумівши, що драма парочки не закінчилася.
Вони завернули до кафе. Валера запропонував повечеряти, але Ксенія погодилася лише на чашку кави.
– Ну що у вас там знову? – Запитала вона, вдивляючись в обличчя Валери, – чесно кажучи, я б не хотіла більше брати участь у цьому … Так що прошу пробачити …
– Тобі й не доведеться більше, – відповів Валера, – це ти пробач мені. Стільки мучила тебе Рита.
– Ну, вона моя подруга. Була … Здається, що вона образилася на твої квіти, ревнива, а я не стала її переконувати. Як безглуздо все вийшло … – промовила тихим голосом Ксенія.
– І зовсім не безглуздо. Правильно все. Квіти для тебе, і якщо ти дозволиш, я тобі даруватиму квіти ще, багато квітів … Тільки не відмовляйся, будь ласка … – Валера з ніжністю дивився на Ксенію.
Вона, нічого не розуміючи, дивилася на нього, чекаючи на подальші пояснення. А коли з його очей зрозуміла, що він залицяється до неї, то схопилася і мало не впустивши стілець, побігла з кафе на вулицю.
– Ксенія, ти куди? Моя машина за рогом, я довезу тебе, – Валера ледве встиг наздогнати її, – дай мені сказати. Я хочу тільки сказати. Ми розійшлися з Ритою остаточно. Ти мала рацію, треба було нарешті вирішувати. Кохання минуло, залишилися лише одні претензії. А це не життя, і я не хочу більше принижуватися і бути вкотре кинутим.
Він тримав її за руку і знову віддав їй квіти, які вона залишила, тікаючи з кафе.
– Ви розійшлися. Але чому ж я? – Ксенія дивилася в очі Валері, все ще сумніваючись у його словах.
-Тому, що ти найкраща. А решту я потім тобі скажу. Дай мені час … – він обережно потис її руку, – трохи часу …
– І як я дивитимуся в очі Ріті? – прошепотіла Ксенія.
– Я все беру на себе, – відповів Валера, – ти мені подобаєшся, Ксюша. Ти справжня, непідробна, ніжна та мила…
– Ти не спеціально зараз залицяєшся до мене, щоб викликати ревнощі Рити? Але це жорстоко … – Ксенія майже плакала.
– Дай мені час довести тобі… – Валера відчинив дверцята машини.
Вони приїхали до її будинку і він провів дівчину до під’їзду.
– Я маю подумати, не можу так одразу, – вона повернулася і пішла, не сказавши більше ні слова.
А Валера щодня проводжав додому після роботи та завжди дарував свіжі квіти.
Через тиждень Ксенія погодилась на справжнє побачення. Вони ходили в кафе на вечерю, гуляли нічним містом і розлучаючись біля будинку, Ксенія відчула, що магнітом тягне її до цього хлопця, але, стримавши себе, вона посміхнулася і зникла в під’їзді.
Лише за кілька днів Валера цілував її після чергового побачення, а дівчина танула в його руках, не в силах приховати своєї ніжної слабкості.
Через місяць Ксенія та Валера одружилися.
Кохання спалахнуло так швидко і несподівано для обох, що пара не бажала невизначеності. Вони відчайдушно хотіли бути разом.
Для Ксенії було тільки дивовижним, що не з’являлася більше Рита, не влаштовувала скандальних і сльозливих сцен.
Лише пізніше від знайомих вона дізналася, що Рита поїхала до столиці, змусивши Валеру дати їй деяку суму грошей як відступний при розлученні. Там вона знайшла собі нового залицяльника, який оцінив її молодість та красу.
Валера та Ксенія були щасливі. Їхня закоханість не проходила і з роками. Валера насолоджувався спокоєм і затишком у будинку, не міг нахвалитися своєю дружиною, яка чудово готувала і була скромною та дбайливою, до того ж нізащо не хотіла йти зі своєї роботи.
Вона стала домогосподаркою лише після появи сина.
Ксенія відчула себе найщасливішою дружиною. Чоловік дбав про неї, купував вбрання, і вона стала ще привабливішою і розквітла, наче квітка в добрих і дбайливих руках.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
