– Пропадає без тебе Кирюша. Повернулася б ти, Олесю. Інакше лиха не оминути! – Колишня свекруха зателефонувала Олесі ввечері.
Жінка щойно повернулася з роботи. Попереду було багато домашніх справ. Донька вимагала вечерю і допомогти з математикою, накопичилося прання, та й звіт треба було доробити за всяку ціну.
Але після дзвінка свекрухи Олеся відчула себе вибитою з колії.
Скільки принижень вона терпіла від цієї недолугої! Скільки ночей не спала, плачучи від образи в подушку!
Ще років зо два тому вона б стрибала від щастя на таку пропозицію свекрухи. Але зараз її слова викликали в ній лише гірку усмішку.
Олеся та Кирило одружилися в інституті. Звичайно ж, дівчина з села та нещасливої родини, одразу ж перейшла зі студентського гуртожитку до будинку чоловіка, а вірніше, його матері.
Вероніка Павлівна з перших хвилин не злюбила невістку. Вона називала її нахлібницею та дармоїдкою. І це попри те, що Олеся працювала з ранку до ночі.
Після навчання в інституті вона бігла в крамницю. Там вона працювала прибиральницею, а після миття підлог дівчина йшла до немічних старих.
Її взяли на пів ставки на посаду соціального робітника. І Олеся допомагала тим, хто через вік, не міг обслуговувати себе сам.
І вдома їй рідко вдавалося відпочити. Свекруха навантажувала роботою. Примушувала мити підлогу, готувати вечерю та обід на наступний день і зводила з розуму нескінченним бурчанням.
Олеся намагалася скаржитися чоловікові. Але той тільки відмахувався, або казав:
– Олесю, ти занадто прискіплива до мами. Що поганого в тому, що вона вчить тебе домашнім справам? Твоя матуся полюбляла гірку, не до того їй було! Сказала б моїй мамі дякую!
Дівчина не розуміла, чому її Кирило так змінився після весілля. Вона вважала, що винна свекруха. Та переконала сина: дружина – не його кола. Вона бідна, дочка асоціальних батьків, а значить, з нею можна поводитися, як з прислугою.
Мало того, Вероніка Павлівна свято вірила: Олеся має дякувати долі за те, що та послала їй такого чоловіка та свекруху.
Олеся спочатку так і думала. Але, коли з’явилася маленька Катруся, її терпінню прийшов кінець. Кирило нахабнів до краю. Він уже рідко приходив додому ночувати.
А Вероніка Павлівна завжди вставала на захист сина, й казала:
– А що йому біля тебе робити? Ти хоч і в інституті відучилася, але благороднішою не стала! Як була нікчемою, так і залишилася. І залишишся! До кінця своїх днів!
Тоді Олеся присяглася, що зробить усе можливе, щоб таких слів ніколи не почула її донька. Вона знову багато працювала, затримувалася на роботі допізна, але досягла підвищення.
Тепер Олеся отримувала вдвічі більше за чоловіка. Але знову була винною. Свекруха та чоловік дорікали їй у тому, що вона мало часу приділяє дочці.
Катюша, справді, вже у півтора року відвідувала садок. Олесі насилу, але вдалося її туди влаштувати. Тепер жінка не просила захисту у чоловіка, але часто заводила розмову:
– Кирило – твоя мати нестерпна. Прошу тебе, з’їдьмо! Купимо свою в іпотеку або винаймемо кімнату.
– Щоб я чужому дядькові все життя віддавав гроші? – обурювався чоловік, – не бувати цьому. Я не голодранець, у мене своя квартира є.
– Це тобі не звикати. Був би дах, ти й щаслива. Зрозуміло, ти уявлення не маєш про домашній затишок.
Олесі було прикро. Вона навіть питала чоловіка:
– Чому ж ти одружився зі мною, Кирило? Ти ж знав, що я виросла в селі, знав, хто моя мати. Але тебе це не бентежило. Чому ти так зі мною поводишся?
– Що я бачив та знав у молоді роки? Ти звабила мене! Лягла зі мною, знала, чим мужика втримати! Я вирішив, що кохаю тебе. Мама має рацію, ти мені не пара.
– Давай будемо розлучатися, Кирило, – пропонувала Олеся.
– Ні. Не хочу, щоб з мене потішалися! Усі жінки однакові. Не хочу одну повію міняти на іншу! Люди скажуть, що не зміг бабу втримати! Нікуди тебе не відпущу!
А свекруха не злюбила і внучку. Вона ставилася до неї холодно, жодного разу не взяла на руки, не почастувала цукеркою, не розповіла казки.
Коли дівчинка занедужала, Вероніка Павлівна вимагала забрати від неї бацилу. Вона вважала онуку розносником інфекцій. Свекруха нізащо не хотіла залишатися з онукою. І Олеся розривалася між будинком і дитиною, що хворіє.
Але час минав. І дівчинка підросла. Почала менше хворіти та вередувати. Одного разу Олеся почула, як свекруха каже до сина:
– Вона не нашої породи. Подивися сам. У нас у роду ніколи не було родичів із чорними очима. Всі блакитноокі. А вона у кого?
– Ні, Олеська її нагуляла від когось! Обдурила тебе! Вирішила в такий спосіб влаштуватися в нашій квартирі. А ти, довірливий, і повівся.
Цього моменту Олеся вже не витримала. Вона зібрала речі та попросила притулку у знайомої старенької, якій колись допомагала. Клавдія Іванівна охоче пустила їх у своє помешкання.
Потім відбулося розлучення. Нарешті Олеся стала вільною від нескінченного приниження. Не можна сказати, що життя налагодилося одразу. Доводилося тяжко. Але вона вистояла.
Тепер Олеся жила у своїй квартирі. Вона оформила іпотеку. Житло було невеликим, але затишним. Не новобудова, звісно, але свій кут.
І ось тепер, через роки, свекруха дзвонить із дивним проханням повернутися і врятувати її сина. Але жінка не стала зациклюватися на цій події. Справ було багато.
А наступного дня вона зіткнулася з Веронікою Павлівною у своєму дворі. Та виглядала жалюгідно. Схудла, посивіла, змарніла. Побачивши колишню невістку, відразу підбігла до неї та сказала:
– Олесю, мені на твоїй роботі сказали, де ти живеш. Адже ти досі там працюєш. Кажуть, начальницею стала. Тебе там шанують. Підійматися у квартиру не наважилася. Подумала, раптом ти одружена.
– Я незаміжня, – спокійно відповіла Олеся. – А що вас до мене привело? Пам’ятається, ви мріяли про те, щоб я покинула ваш дім та вашого сина.
– Олесю, всяке в житті буває. Не мала я рації. Визнаю. Але ти сама змусила мене так з тобою поводитися. Вічно суперечила!
– Я? – щиро здивувалася Олеся.
Вона ніколи не суперечила свекрусі. Їй таке б на думку не спало. Та вселяла їй, що невістка зобов’язана їй до кінця життя. Адже з нею одружився найкращий чоловік у світі – її син.
Але Вероніка Павлівна була іншої думки. Вона згідно закивала:
– Ти, ти, – а потім продовжила. – Знаєш, ти коли пішла, я так раділа. Думала тепер Кирило одружиться з гідною жінкою. Адже в нього вже була подруга. Світлана – донька моєї знайомої.
– Я й подумала, от добре, що Олеська подала на розлучення! Тепер Світлана та Кирило одружаться! Адже вона дівчина з гарної, інтелігентної родини!
– Але коли ти пішла, Кирило почав злитися. Казав, що я зруйнувала його життя. А потім у нашій квартирі залишилася Світлана. Я вже думала, що тепер усе налагодиться. Але ж ні.
– Вони стали вживати напої. Тепер роблять це безпробудно. Пенсію відбирають, женуть мене. Видно, Господь мене покарав за те, що дорікала тобі за низьке походження. Тепер у самої асоціальний син.
– Олеся, я знаю, ти кохала мого хлопчика. Прошу тебе, повернися. Свєтку вчора мати забрала. Я сказала, що інакше заявлю в поліцію. Вона злякалася. Все-таки, дочка.
– Кирилу крапельницю викликала з ранку, а сама до тебе помчала. Повертайся! Більше ніколи я не лізтиму у ваше життя!
Олеся на хвилину замислилась. Справді, вона кохала Кирила. Готова була йти за ним хоч у вогонь, хоч у воду.
А як ще це пояснити, що вона терпіла приниження від його матері, та прощала за те, що він на боці Вероніки Павлівни.
А та, побачивши, що Олеся задумалася, вирішила скористатися ситуацією та продовжила:
– Ми й Катюшу твою приймемо, як рідну! Більше ніколи не скажу, що вона не наша!
– Що? Катюшу приймете, як рідну? А хто вона вам? Окрім Кирила у мене ніколи й нікого не було! Досі! Це ваша кров!
– У кого ж вона така чорненька? У нас у роду всі білошкірі?
– Я свого батька не знала. Може, його гени, – з якоюсь жорстокістю та зловтіхою відповідала Олеся.
– Олесю, відпросись з роботи! Ходімо до нас!
– Ні, Вероніка Павлівно! Я говорю: ні! Ні я, ні моя чорноока донька до вас більше не повернуться! Щоб ви приймом пропали зі своїм Кирилом!
Олеся пішла від свекрухи, стукаючи підборами по асфальту. А Вероніка Павлівна побрела додому, де на неї чекав син-гультяй.
Кожен бумеранг повертається. Рано чи пізно. Такий закон життя. Чим дорікаєш близькому, з тим і зіткнешся. Обов’язково опинишся на його місці! Ви зі мною згодні?
Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.
Залишити відповідь