Ви коли-небудь думали про це?
Через 100 років, у 2123 році, ми всі помремо – будемо поховані, включаючи наших нинішніх родичів і друзів.
У наших будинках, які ми так важко будували, житимуть чужі люди, і їм належатиме все, що ми маємо сьогодні. Усе наше майно буде втрачено, включно з автомобілем, на який ми витратили цілий статок, і, ймовірно, буде списане на металобрухт, у кращому випадку до рук невідомого колекціонера.
Наші нащадки навряд чи будуть знати, ким ми були, чи пам’ятати нас. (Скільки з нас пам’ятають батька свого дідуся?)
Після нашої смерті ще кілька років згадуватимуть про нас, потім ми будемо лише портретом на чиїйсь полиці, а через кілька років про нас не залишиться навіть спогадів.
Якби одного дня ми зупинилися й проаналізували ці запитання, ми могли б зрозуміти, наскільки неосвіченою та слабкою була мрія досягти всього цього.
Якби ми могли про це подумати, наше ставлення, наші думки точно змінилися б, ми б стали іншими людьми.
Бажання мати більше означає відсутність часу на те, що дійсно цінне в цьому житті.
Але людина не хоче змінювати це, щоб жити і насолоджуватися тими прогулянками, яких вона ніколи не робила, тими обіймами, яких вона не дарувала, тими поцілунками наших дітей і наших коханих, тими жартами, на які у нас не було часу. Це, безумовно, були б найпрекрасніші моменти, які можна було б запам’ятати, тому що вони наповнили б наше життя радістю.
І ми марнуємо день за днем у жадібності та в гонці за чимось, від чого вже нічого не залишилося…
Автор невідомий
