Батько обманював Соломію все її життя. А правду вона з’ясувала зовсім випадково. Після цього її життя вже ніколи не буде колишнім.

Скільки себе пам’ятає, Соломія була впевнена, що мама пішла від них, покинувши батька з маленькою донечкою на руках. Цю історію він розповідав не раз і дівчина знала її напам’ять. Все це відбулося тому, що мама злякалась відповідальності й просто не була готова до материнства. Одразу після народження доньки вона дуже змінилась. Не хотіла няньчитись із немовлям, навіть підходити до маленької Соломії зайвий раз не поспішала. Увесь догляд взяв на себе батько, доки матір займалась власними справами.

Коли дівчинці виповнився рік, мама зібрала речі та пішла із сім’ї. Жінка зникла з їхнього життя назавжди. Батько ще кілька років намагався відшукати дружину, аби налагодити з нею стосунки. Проте все марно. Його намагання ніякого результату не дали. Зрозуміло одне, вона просто не хотіла, щоб її знайшли.

Соломія вже встигла вийти заміж і чекає дитину. У подружжя має народитись дівчинка. Майбутня матуся досі не придумала ім’я для донечки. Вони з чоловіком розглядали різні варіанти, але все не те. Соломія вирішила погортати сімейний альбом. Вона знала, що у жінок в її родині завжди були оригінальні імена. Прабабусю звали Роксолана, рідну тітку Зоряна.

Дівчину зацікавило одне фото. Воно лежало в кінці альбому і було складено вдвоє. На ньому її батько поряд з якоюсь жінкою. Соломії здалось, ніби вона дивиться у дзеркало. Незнайомка на світлині, як дві краплі води схожа на Соломію. Це її рідна матір… Не інакше.

Дівчина не зводила очей. Роздивлялись детально риси. Яка ж мила посмішка! А які добрі очі! Чому вона так змінилась? Що спонукало покинути рідну дитину?

Коли клала альбом на місце у шафу, то наткнулась на якийсь згорток. Це були листи, сховані далеко на полиці. На конверті зазначено, що відправник батько. Він писав якійсь жінці, на ім’я Маргарита.

Це були листи адресовані її мамі. В них батько їй погр _ожував і забороняв приїжджати до доньки. Виявляється він забрав маленьку Соломію від її мами й переїхав на інший кінець країни, аби насолити дружині. Маргарита благала повернути доньку, але у відповідь отримувала жорстку відмову.

Соломія почала плакати. Зразу зателефонувала чоловіку. Вже за пів години він був удома. І приїхав дуже вчасно, бо через нерви у Соломії почались передчасні пологи. Вона народила швидко, красиву і здорову дівчинку. Вже знесилена промовила ім’я донечки: Маргарита.

Батькові дитини це ім’я теж припало до душі, сперечатись він не став. Зате, коли ім’я онуки почув батько Соломії, то ледве стримував себе від гніву. Почав переконувати доньку, що слід розглянути інші варіанти. Але та відповіла різко й попросила не втручатись у їх сімейні справи. Чоловік не чекав від Соломії такої зверхності, досі вона не дозволяла собі подібної манери спілкування. Він замовк, бо навіть не знав, що відповісти.

Соломія не зволікаючи написала листа матері. Здавалось, жінка тільки того чекала усі ці роки. Вона одразу ж відповіла доньці. Коли вони нарешті зустрілись, то не могли стримати сліз. Стільки часу минуло. Мама пропустила стільки пам’ятних моментів.

— Матусю, не хвилюйся. Не шкодуй за втраченими роками. Тепер ми разом. В нас все життя попереду. Приїжджай, познайомишся з моїм чоловіком, з онучкою будеш няньчитись. Ми більше ніколи не розлучимось!,- втішала Маргариту донька, витираючи з обличчя материнські сльози.