До своїх 50 років Наталя Сергіївна загалом домоглася всього, чого хотіла. Вона стала директором великої фірми, виростила дочку і видала її заміж.
Має шикарну квартиру, машину. Хороший чоловік, який за родом своєї діяльності часто і надовго їде у відрядження. На жаль, із дочкою бачиться рідко, вона тепер живе дуже далеко.
І здавалося б, усього чого хотіла, досягла. Але буває іноді дуже сумно й самотньо. Наталя мала одну маленьку слабкість. Неподалік від роботи було невеличке кафе і там продавали дуже смачні пампушки та гарну каву. І ось, щоб відволіктися від думок, Наталя зазирала до кав’ярні.
Кілька днів Наталя спостерігала за маленькою дівчинкою, років шести семи, зі смішними косами. Вона крутилася біля кафе.
То комусь фари на машині витре і гроші отримає, то просто жебракує. Але що цікаво, вона не їла, те що отримувала, а складала в пакетик і кудись йшла.
Так Наталя спостерігала за дівчинкою тиждень. А потім вирішила простежити. Дівчинка дійшла до обгорілого будинку і увійшла в стіни будинку, що залишилися після пожежі.
Наталя увійшла за нею. Там на невеликому матраці лежала молода жінка. Вона дуже важко дихала. Дівчинка присіла навпочіпки і сказала.
– Матусю, відкрий очі, я принесла тобі поїсти.
Жінка тільки закашлялася і захрипіла. Наталя пройшла далі й зупинилася за спиною в дівчинки.
– Ви що тут живете?
– Ви хто? – запитала дівчинка.
– Мене звати Наталя Сергіївна, можна просто тітка Наталка. А тебе як звуть і маму.
– Я Маша, а мама, Олена. Вона у мене хворіє дуже, а я їй їсти приношу. Але вона другий день нічого не їсть.
Наталя підійшла ближче, доторкнулася долонею до чола жінки і все зрозуміла. Дістала телефон і викликала швидку.
– Ой, тітко Наталю, вони мене зараз заберуть у мами. Я не хочу в дитячий будинок.
– А хто тобі сказав, що ти поїдеш у дитячий будинок. Поки мама лікуватиметься, ти поживеш у мене.
– А тебе лаяти не будуть удома, що я така брудна.
– Ні, не будуть.
Під’їхала швидка, Олену забрали в лікарню, а Наталя і Маша пішли в кафе. Поласувавши вдосталь пончиками, вони пішли в машину.
Маша сіла на заднє сидіння. Ще не встигнувши виїхати на дорогу, Наталя помітила, що дівчинка влаштувалася на задньому сидінні і заснула.
Трохи подумавши Сергіївна вирушила до торгового центру. Поки Маша спала в машині, Наталя швиденько пробіглася по магазинах.
Купила різної їжі, одягу для дівчинки і пішла до машини. Маша так само спала. Коли під’їжджали до будинку Маша прокинулася.
– Ну ось, Маша, ми і приїхали. Ходімо.
Увійшовши до квартири, Маша залишилася стояти біля дверей.
– Ти чому не проходиш.
– Я брудна, забрудню тут усе.
– Ну це ми зараз виправимо. Знімай черевички і ходімо за мною.
Маша пішла слідом за тіткою. У велику ванну Наталя набрала води, напускала туди мильних бульбашок і посадила Машу. Маша із задоволенням гралася бульбашками і була в захваті від такої ванни.
Наталя принесла великий махровий рушник. Коли купання було закінчено, жінка дістала дівчинку з ванни, закутала в рушник і на руках віднесла в кімнату.
Дівчинка була дуже легкою і схожа на доньку Наталії в дитинстві. Добре витершись, почалася примірка нових речей. Маша приміряла все по черзі і бігала щоразу до великого дзеркала.
– Тітко Наталю, я красива?
– Звичайно, найкрасивіша. Вибирай, у чому будеш ходити, і підемо готувати вечерю.
Коли все було готово, вони повечеряли і все прибрали за собою. Маша намагалася як могла допомагати тітці.
Наступного дня вони вирушили до Олени в лікарню. Увійшли в палату до Олени, та мала вже набагато кращий вигляд. Навіть на обличчі з’явилися якісь ознаки життя. Залишивши Машу з мамою, Наталя пішла до лікаря.
– Лікарю, що з нею?
– Слава Богу, немає запалення, сильна застуда, бронхіт і сильне виснаження. Щонайменше два тижні їй доведеться пробути у нас.
Наталя повернулася в палату, Олена спала. Удвох із Машею вони тихенько вийшли з палати. Вирішили, що їм треба поїхати в магазин і купити мамі речі та продукти.
Маша блукала магазином із широко розплющеними очима, роздивлялася всі вітрини, але нічого не просила. Навіть коли побачила іграшки тихенько, погладила ведмедика, зітхнула і пішла далі.
Наталя йшла позаду і все бачила. Діставши ведмедика з полиці, вирушила з ним на касу.
– Це мені? Спасибі велике. Він такий гарний. Це найкращий мій подарунок.
Увечері спати Маша вляглася з ведмедиком, і уві сні гладила ведмедика по голові. Наступного дня вони знову вирушили в лікарню. Привезли смаколики. Сьогодні Олена була веселішою, і Наталя вирішила з нею поговорити.
– Олено, поясни, як ти з дитиною опинилася в цьому місці. Де твій дім, батьки.
Жінка трохи помовчала і почала свою розповідь.
– У мене нікого немає, я сирота. Після закінчення мені дали квартиру маленьку, там де ви нас знайшли. Я пішла вчитися в коледж, повертаючись додому спіткнулася і впала, боляче вдарилася.
– Мені допоміг піднятися симпатичний хлопець. Я закохалася в нього з першого погляду. Він красиво залицявся, а потім я дізналася, що чекаю дитину. Він довго зітхав, але погодився забрати мене у свою квартиру, а мою будемо здавати.
– Одружитися мені не пропонував, коли народилася Марійка, записувати на себе відмовився. Я була вдома і прибиральницею, і посудомийкою. Він весь час приводив друзів.
– З батьками знайомити не хотів. Коли Марійці виповнилося три роки, я хотіла піти на роботу, але він не дав. Кричав, що вдома має бути порядок і таке інше.
Я не знала, що мені робити, але заради доньки терпіла. Сталася біда, люди, які орендували житло спалили мою квартиру. І в мене зовсім не стало грошей. Тут ще приїхали його батьки і мати просто вигнала нас із дому.
Сказала, що в мене й у доньки немає жодних прав. Я просила її, що мені нікуди йти. Що Маша її онука, але мене просто виштовхали і слідом викинули мої речі. Ось ми й повернулися в цей обгорілий будинок.
Почалася гроза, я намагалася накрити хоч якийсь дах, щоб вода не капала на Машу. І дуже промокла. Замерзла. Після цього з кожним днем мені ставало гірше, я дуже злякалася за Машу.
Одній мені було б нестрашно. Життя не було, то й померти нестрашно. Але в мене Маша, Я намагалася триматися. А потім як у тумані побачила вас, чула ваш голос і мені він здався таким рідним, теплим. А далі я нічого не пам’ятаю.
– За Машу не переживай, вона поки ти в лікарні, побуде зі мною. А з житлом ми що-небудь придумаємо. Нехай поки Маша побуде з тобою, а мені треба від’їхати.
Сергіївна вийшла з лікарні, сіла в машину і попрямувала в бік приватного сектора. Там жила її улюблена баба Катя, Катерина Іванівна. Найближча подруга її покійної матері. Дорогою купивши всіляких смаколиків Наталя під’їхала до хвіртки. Тут же на порозі з’явилася баба Катя.
– Батюшки, кого я бачу. Моя дівчинка приїхала. Давай, проходь, чай поп’ємо. А ти мені розкажеш, що трапилося. По очах бачу, що є що сказати.
Сівши за стіл, Наталя розповіла про все, що з нею сталося.
– Ой Боженьки, бідні дітки. Нікому не потрібні. Що ж ти надумала, говори.
– Баба Катю, я хотіла в тебе запитати, чи не здаси кімнатку ти їм? Я платитиму щомісяця.
– Ти що, зовсім чи що. Платити, придумала. Ти ж знаєш, я зовсім одна, нікого в мене немає, син і той давно помер. Та мені в радість буде, якщо вони будуть зі мною жити.
За два тижні Наталя забрала Олену з лікарні й повезла її разом із донькою до баби Каті. А та вже наготувала їжі всякої. Пирогів напекла.
Увесь дім свій показала, в кімнату їх провела, там лежали коробки з подарунками для Олени і Маші. Олена, відкривши коробки, сіла на край ліжка й заридала.
– Дитинко, та ти чого? Чи болить щось?
– За що мені все це. Господи, я вже нічого не чекала. А Бог мені послав таких людей. Вас Наталя Сергіївна і вас Катерина Іванівна. Чим я можу вам віддячити, у мене нічого немає.
– Заспокойся, просто живи зі мною, будеш мені онукою, а Маша правнучкою. Я думаю, не пропадемо.
Час минав. Прив’язалася баба Катя до своїх дівчат. А Олена і Маша обожнювали бабусю. Часто приїжджала в гості Наталя. А варто було бабі Каті закашляти, як Олена одразу ж починала її лікувати.
Усе бігала навколо неї. Влаштувалася на роботу, а Маша була з бабусею вдома. Вчилася пекти пироги. Якось приїхала Наталя, але не одна, а з якоюсь жінкою.
Олена увійшовши до хати помітила, що вони всі сидять за столом і якісь папери перебирають. Щоб не заважати пішла до своєї кімнати.
– Оленко, дитинко, підійди до нас. У нас до тебе розмова.
– Оленочко, я зовсім одна, у мене нікого немає. Бог на старості років послав мені тебе і Машу. Я просто маю йому і вам за це віддячити. Щоб у тебе не було жодних проблем, коли мене не стане. Я написала на тебе заповіт. Щоб не поневірялися ви з донечкою ніде. А щоб був у вас свій дім.
– Бабусю, рідненька, що ти. Ти себе погано почуваєш. Навіщо так говориш. Як це помру. А як же ми?
– Ну я ще поживу трохи. Не переживай. Просто хочу, щоб було все по-людськи. Ближче й рідніше за вас немає в мене нікого. Ось тільки Наталя. Ну ось так. А далі будемо жити, скільки Бог дасть.
Ось так склалося життя сироти та її доньки.
