Ще в початковій школі моїй дитині дали виготовити проєкт в парі з однією дівчинкою. Дочка одразу була незадоволена завданням і не захотіла працювати з тією однокласницею. Аргументувала донька тим, що вона неохайна й від неї відгонить неприємним запахом. Як виявилося, дитина росла у бідній сім’ї: мама виховувала їх сама. Ледь животіла й жила на одну зарплату з трьома дітьми.
Мене зворушила ця історія, я й собі пригадала своє важке дитинство. Наші батьки гарували на трьох роботах, щоб забезпечити нам добре життя. Тож ми вирішили допомогти: зібрали продукти, одяг, інші речі й повезли за вказаною адресою. Те, що я побачила там, мене ошелешило: малесенька квартира нагадувала смітник. Гора немитого посуду в раковині, незастелене ліжко й брудна постіль, розкидані дитячі речі, неохайне взуття, бруд і нечистоти, навіть обірвані шпалери звисали зі стін. Мама, побачивши моє зніяковіння, пожалілася на брак коштів на ремонт, а безлад списала на малих дітей. Ми віддали всі речі й пішли собі.
Хочу сказати одне: злидні – не причина безладу, а прикривання ним. Хоч ми теж жили бідно, доношували речі одні за одним, не мали грошей на дорогі меблі та ремонт, вдома завжди панував затишок. І мене не залишає думка: чому люди, які зубожіли, свідомо притягують до себе злидні?
Минув час, моя дитина вже закінчує 11 клас, але ті люди досі проживають в таких умовах. Мама змирилася зі своїм станом, і, не бажаючи нічого змінити, застрягла у безвихідному стані. Вона, несвідомо, потягла за собою і своїх дітей. А діти вже стали жертвами “генетичних злиднів”. Хоча не нам їх судити.
Як гадаєте, чи можемо ми змінити своє життя? Думкою чи ділом, але хоча б намагатися робити щось для кращого майбутнього! Діліться своїми думками в коментарях.
