Минулої ночі у мене виникло таке відчуття, що Бог не чує мене. Я занадто довго прошу про одне і те ж, і з якоїсь причини все ще не отримую цього. Він ніби хоче змусити мене чекати і підносить мені більш суворі випробування. Спочатку я подумала, що, можливо, я не правильно прошу. Можливо, він звернув би уваги, якби у мене були правильні слова до нього.
Але потім я усвідомила, що Бог знає, що діється у вас в серці, говорите ви про це чи ні. Бог знає, чого ви хочете, якщо ви навіть не скажете ні слова. Богу не потрібні нагадування. Бог не забуває. Він не забув про те, чого ви хотіли в минулому році або десять років тому. Він не забував про ваші молитви. Він не забував про ті ночі, в яких ви плакали йому, бо не могли звернутися ні до кого іншого.
Істина полягає в тому, що Бог не завжди дає вам те, про що ви просите, незалежно від того, як сильно ви молитеся або яку молитву ви вимовляєте. Він не завжди полегшує вам життя. Тому що він знає, що дійсно краще для вас. Він знає, що вилікує ваше серце назавжди, а не тимчасово. Він знає, що пом’якшить ваше серце. Він знає ваше серце більше, ніж ви.
Таким чином, ви можете читати всі молитви поспіль, які ви знаєте, але це не змінить його думки. Це не змінить його план на рахунок вас. Можлииво, Бог не хоче, щоб ви все говорили вголос, можливо, він просто хоче, щоб ви вірили в його мовчання. У ті дні, коли ви не можете встати з ліжка, тому що життя не має сенсу. Ночами, коли ви не можете спати, тому що на вашому серці дуже тяжко. Коли ви відчуваєте, як ніби все у вас всередині вимерло. Можливо, це не стільки про те, що ми говоримо Богу, скільки про те, що він намагається нам сказати. Можливо, ми занадто зайняті розмовами і не чуємо його відповіді або знаки, які він нам посилає.
Можливо, ми знаходимо Бога більше в тиші, коли ми не знаємо, що сказати, коли ми не можемо висловити наші почуття, коли світ просто перестає мати сенс, саме тоді ми відчуваємо себе найбільш пов’язаними з ним. Коли ми довіряємо йому наше серце, тому що ми точно знаємо, що він його зцілить.
