Ірина та Олексій прожили разом двадцять років. А потім дочка Аня закінчила школу, вступила до університету й рано зібралася заміж.
– Рано! – сказав батько.
– Та, може, й нічого, – знизала плечима мама. – Ми ж із тобою теж у дев’ятнадцять одружилися.
– Тоді це було нормально, але часи змінилися, – стояв на своєму Олексій. – Тривалість життя більша, у жінок з’явилися інші можливості. Може, спершу кар’єра, Аню?
Та дочку вже було не зупинити. Видали заміж за пристойного хлопця, Дениса.
Незгода Ірини з чоловіком у питанні весілля доньки стала для Олексія несподіванкою. Він був певен, що вони з дружиною завжди думають однаково.
А виявилося, що не в усьому. Ще й з’ясувалося, що без Ані вдома стало зовсім сумно — Олексій так і думав! І з дружиною якось зовсім не було про що говорити…
Ірина теж це помітила. Якось, задумливо дивлячись на вечірнє місто за вікном, вона запитала чоловіка:
– Тобі не здається, що ми віддалилися одне від одного?
– Так, факт! – погодився він. – І що нам із цим робити?
– Може, сходити до сімейного психолога?
До психолога вони так і не встигли дійти — у Ірини в Харкові захворіла мама. Довелося їхати допомагати. У батька від переляку та хвилювання все валилося з рук.
– Може, поки що їх у Київ? – запропонував Олексій, потай сподіваючись, що цього не доведеться робити.
Не довелося. Батьки Ірини категорично відмовилися переїжджати до столиці, зате від допомоги доньки не відмовилися.
Вона застрягла там на довгі чотири місяці, поки мамі не стало краще.
Залишившись сам, Олексій раптом від нудьги пригадав своє молоде захоплення — мотоцикл. Гроші в нього були, категорія в правах теж. Він поїхав і купив собі байк.
Катаючись вечірнім Києвом, Олексій заїхав випити кави й випадково познайомився з молодою дівчиною, Катериною.
Вірний залізний друг, як у його безтурботній молодості, плюс юна Катерина — він ніби й справді знову повернувся у свої вісімнадцять.
Олексій не був ані негідником, ані зрадником, але тут раптом — раз, і оступився. У його житті спалахнув бурхливий, пристрасний роман.
– Я одружений. Розлучатися не збираюся! – чесно попередив він Катерину, якій було двадцять п’ять років.
– Ну що ж… Я й не сподівалася, що мені так пощастить. Хороші всі одружені.
Олексій думав, що припинить стосунки з Катериною, щойно повернеться Ірина, але не зміг. Вона якось увійшла в його життя, чи що. Або в його вигаданий образ молодого байкера.
Олексій страшенно мучився від того, що мусив брехати й викручуватися. Щоправда, недовго. Ірина відчула, що річ не лише в мотоциклі та вечірніх поїздках столицею.
– Льошо, у тебе є інша жінка? – приголомшила вона його запитанням.
– Що? Не вигадуй! – удавано обурився він.
– Я відчуваю. Ти змінився. Якби мені було байдуже, я, може, й не відчула б. Але я тебе люблю й відчуваю. Боже! Як ти міг?
– А як ти могла? – раптом розлютився Олексій. – Поїхала на довгі чотири місяці, і що ти думала? Чим я тут, на твою думку, мав займатися? Самообслуговуванням? Чи, може, піти в монахи?
Ірина мало не задихнулася від такої несправедливості:
– Тобто це я ще й винна? Ну й мерзотник же ти, Льошо! Я більше з тобою не житиму!
– Як це? – обурився Олексій. – У нас же родина! Ми вже понад двадцять років разом. А що ми скажемо Ані? А моїй мамі?
– Треба було думати про близьких, коли ти ліг у ліжко з чужою жінкою! – відрізала Ірина. – А я не пробачу! Розлучення!
Олексій залишив квартиру Ірини, переїхав до мами в Бучу. Вікторія Степанівна була шокована. Дуже переживала.
– Може, ви ще передумаєте! – раз у раз вигукувала вона.
Потім поїхала до Ірини, спробувала з нею поговорити.
– Мамо, я вас дуже люблю, але таку зраду Льоші я пробачити не можу. Я ж у мами хворої була, а не просто поїхала! Та як він узагалі міг?
– А його? Його ти любиш?
Ірина помовчала й сказала з гіркотою:
– Це вже не має значення!
– Я дуже переживаю за нього. Мало того, що знову раптом сів на мотоцикл без жодної причини, так ще й ти його покинула!
– Вікторіє Степанівно, не треба мене деморалізувати! – сплеснула руками Ірина. – Я його не кидала! Це нормальна реакція на його зраду!
– То все? Не пробачиш?
– Не пробачу! – відрізала Ірина.
А потім Катерина готувалася стати мамою. На той час Олексій уже офіційно розлучився й, як порядна людина, одружився з нею. Через певний час у нього народилася друга дочка Марія.
А він таємно дуже хотів сина. Точніше, він уже не хотів більше дітей, але якщо вже так склалося… Чому б не син?
Жили вони всі разом у великій квартирі Вікторії Степанівни, але Олексій добре заробляв і почав говорити про іпотеку.
– Можна, – без особливого ентузіазму відповіла Катерина.
Вона бачила, скільки грошей йде на молоду сім’ю. А якщо ще й іпотечний кредит платити…
– Та років на п’ять візьмемо! Потерпіти трохи, поживемо в режимі економії, а потім знову на все вистачатиме. Видихнемо!
– Гаразд. Льошо, а коли ти мене з Анею познайомиш?
– Коли вона погодиться з тобою познайомитись. Поки що Аня дуже ображена на мене.
– Цікаво! Так це ж Ірина від тебе пішла, – удавала наївність Катерина.
Олексій був упевнений, що вона прикидається. Адже не може жінка майже в двадцять сім років не розуміти, що причиною розлучення Олексія був саме їхній із Катериною зв’язок.
А Аня, справді, була ображена. Всяко ухилялася від знайомства і з мачухою, і з молодшою сестрою.
– Може, потім… – казала вона.
У Вікторії Степанівни з Катериною склалися досить рівні стосунки: не погані й не добрі — нейтральні. Молода дружина сина не нахабніла, до свекрухи дослухалася, поради приймала, не сперечалася. Машу довіряла Вікторії беззастережно.
Загалом, у свекрухи не було приводу чіплятися до невістки. А в одному питанні вони були цілком одностайні: хором виступали проти мотоцикла Олексія. Мати казала:
– Тобі вже не двадцять! І навіть не вісімнадцять! Та й рух на дорогах давно не той. Ну небезпечно зараз їздити, зрозумій це!
А Катерина додавала свої аргументи:
– У нас маленька дитина! Льошо, я не хочу ростити Машу сама! Я просто не зможу! Ми не впораємося без тебе!
Олексію ці розмови набридли гірше за гірку редьку, і відмовлятися від мотоцикла він зовсім не збирався. Та й не відмовився. Часто ловив себе на тому, що мчить на пристойній швидкості майже на автопілоті, а в думках розбирає власне життя.
Бо воно звернуло кудись не туди! У нього була сім’я з коханою дружиною, а тепер він одружений наче за обов’язком. Катерину він не кохає. Була пристрасть, та й вона згасла.
Марійку він, звісно, любить! Маша дуже схожа на Аню в дитинстві, а Аня навіть не хоче знайомитися з сестрою. Мати наче змирилася і з розлученням сина, і з новою дружиною, але водночас ніби й сама нещасна.
Наче син зіпсував їй старість, а він зовсім нічого такого не хотів. А як там Ірина, Олексій навіть не знав…
Аня телефоном начебто казала, що в мами все добре. Живе, працює, пішла в спортзал. Особистого життя немає — мабуть, добре він її розчарував. Подуєш на воду, напевно…
Якось увечері Олексій поїхав мотоциклом подивитися квартиру, яку планував узяти в іпотеку, і не помітив зустрічну машину, коли обганяв вантажівку. Загальмувати не встиг, хоч і намагався.
Він врізався й страшенно покалічився. Останнє, що Олексій запам’ятав, — як робить перекид у повітрі й дивується, що взагалі здатен на такі акробатичні трюки. А потім — темрява.
Коли Олексій отямився в лікарні, то дізнався, що стан у нього досить важкий і, швидше за все, він не зможе ходити. Реабілітація можлива, довга й недешева, але вже після того, як усе зростеться. І жодних гарантій лікарі не дають.
«Слава Богу, не встиг узяти іпотеку!» — майнуло в голові в Олексія.
Він провалився в страшну депресію. Через біль, через свої перспективи. А ще через те, що почувався дурним — і дружина, і мати ж його попереджали. Казали, що все може закінчитися саме так.
А він що? У себе повірив? Вирішив, що безсмертний? Хотілося плакати. Але плакати було соромно. Олексій лежав і тихенько тону в своїй депресії, щоб не так незручно було від того, що доглядають його молода дружина і літня мати.
Катерина здалася досить швидко. Якось, коли була черга Вікторії Степанівни доглядати Олексія в лікарні, молода дружина зібрала речі, забрала Марійку й поїхала в невідомому напрямку.
Записки не залишила — дякувати нічого, з квартири нічого не прихопила. Гроші на картці в неї були — це була частина заощаджень Олексія. До речі, не найбільша частина. Вікторія повернулася додому до вечора, а в квартирі тиша й порожнеча. Просто моторошно!
– Ну й ну! – тільки й промовила вона. – А що ж я йому скажу?
Їй було страшно, і вона зателефонувала старшій онуці. Аня теж приїжджала до батька в лікарню при найменшій нагоді. Вона була частиною сім’ї, з ким ще Вікторія могла таке обговорити? Подзвонила й усе розповіла, раз у раз схлипуючи.
– Не дарма я не хотіла з нею знайомитися! – підсумувала Аня. – Ще та відьма! Спершу влізла в чужу родину, а щойно з’явилися труднощі — одразу втекла, піднявши п’яти.
– Та не одразу…
– Одразу! Ледь два місяці минуло.
– Вона думала, що так буде завжди. Вона зовсім не вірила в Олексія. Аню, а ти віриш?
– Я вірю, але тато вже зовсім знітився. Йому потрібен струс!
– От дізнається, що Катерина втекла, от і буде йому струс! – бідкалася Вікторія Степанівна.
– Не такий! Позитивний! Гаразд, бабусю, не сумуй. Скільком людям лікарі ставили вирок, а вони вставали. А татові сказали: може… Ось і будемо сподіватися на краще.
Аня приїхала до мами й від порога сказала:
– Я все розумію! Повністю на твоєму боці, але тата треба рятувати!
Ірина весь час після аварії просила Аню тримати її в курсі, дуже хвилювалася за Олексія, але коли дізналася, що Катерина кинула його, не відчула зловтіхи, а лише образу за колишнього чоловіка й прикрість.
– Ну як так можна? У мене в голові це не вкладається! – засмучувалася вона.
– Мамо! Ну то ти допоможеш?
– Думаєш, у мене вийде? Він, мабуть, і бачити мене не захоче!
– Він нікого не хоче бачити, але ти йому близька людина. Якщо хтось і може його витягнути, то тільки ти!
– Чому не ти? Або не Вікторія?
– Мамо, ну ти ж розумієш, про що я! У мене своє сімейство. Бабуся йому рідна мати, але це не та підтримка й точно не стимул. А ти — кохання всього його життя.
– Наговориш зараз! – зі сміхом відмахнулася Ірина.
Та вже наступного дня зібралася й поїхала до Олексія в лікарню. На посту спокійно сказала, що вона дружина. Медсестра без здивування кивнула й запропонувала пройти до палати.
Ірині раптом стало страшно — чи не робить вона помилку? Може, все це Олексій заслужив за її страждання та нічні сльози? Ні! Ні, ніхто такого не заслуговує!
– Привіт! – сказала вона, заходячи до палати. – А я тобі фісташок, твоїх улюблених, принесла і наш фільм на телефон скачала. На випадок, якщо інтернет не ловить.
Олексій відвернувся до стіни й витер непрохану сльозу. Ірина не квапила його — сіла до столу й почала викладати їжу з пакета.
– А пива до фісташок? Не принесла? – спитав він.
– Поки що не принесла. Але як тільки підеш на поправку, одразу принесу.
Він не витримав. Розплакався, як дитина. Ірина сіла поруч і погладила його по плечу. Раз він може бути поруч із нею слабким, то нехай побуде. Вони ж не чужі.
Коли сльози вщухли, Олексій сказав:
– Іро, пробач мені! Будь ласка, вибач! Я знаю, як це важко. Просто неймовірно! Але, може, колись ти зможеш?
– Може, колись і зможу, – серйозно кивнула вона.
Головне, вона його кохала. Незважаючи ні на що.
Від того дня здоров’я в Олексія потроху пішло в правильний бік. Він успішно проходить реабілітацію. Щодня дякує Богові за Ірину. Якби не вона…
Про Катерину нічого не знаю, брехати не буду. Та й, мабуть, не хочу знати…
А як би ви вчинили в цій ситуації?