Не знаю як у вас, а у мене часто трапляються випадки, коли довго турбує якесь питання, і раптом на очі попадеться притча чи історія, яка дасть потрібну відповідь і розкладе все по поличках.
Старенька бабуся сиділа на кріслі і в’язала шкарпетку. Незважаючи на дуже похилий вік, рухи її були дуже вправними та швидкими. Напевно, вона була гарною майстринею, бо навіть не слідкувала за своєю роботою, а просто дивилася у вікно, як осінні великі краплини стікають по склу, і ледь помітно посміхалася своїм думкам.
Їх перервала молода дівчина, що стрімко зайшла до кімнати, вона притулилася до бабусі і ніжно її обійняла.
— Що трапилося, моє сонечко, чого така сумна? — поцікавилася старенька.
Зажурена дівчина подивилася на бабусю очима, повними сліз.
— Бабусю, рідненька, чому я така нещасна у житті?
Стосунків нормальних з коханим нема, та й роботу втратила. І чого мені так не щастить у житті?!
Мудра бабця обійняла свою онуку, а потім пильно подивилася їй у очі, промовивши:
— Згадай, колись у твоєму дитинстві була така гра – діти бігали навколо стільців під музику, і як лишень музика зупинялася, діти мусили чимдуж бігти до стільця, щоб сісти на нього. Хто не встигав, мав вийти з гри. У цій грі завжди були програвші, бо з кожним разом стільців лишалося все менше.
— Я дуже добре пам’ятаю цю гру. — Пригадала собі дівчина, — і при чім тут гра?
— А річ у тім, що ти виросла, а й досі граєш у цю гру. Ти кожен день за щось або за когось борешся. За роботу, за коханого і так далі. У тебе, молодої, гарної дівчини просто нема часу, щоб насолоджуватися життям, молодістю, дорогоцінними роками, які вже ніколи не повернуться до тебе.
Так і виходить, що твоє життя — це суцільна боротьба.
Я прожила велике і важке життя, і можу впевнено тобі сказати, що боротьба — це марне витрачання часу та зусиль.
Життя промине, як кілька хвилин і ти шкодуватимеш, що не насолодилася молодістю, силою, можливостями, які у тебе були. Потрібно жити саме зараз! Кожну хвилину наповнювати змістом і любов’ю.
А поки, ти бігаєш по колу, витрачаючи дорогоцінні сили заради того стільця. Але, варто зупинитися, озирнутися навколо, і виявиться, що стільців у кімнаті є купа, і стоять вони біля стіни вільні, просто треба бути уважнішою. І вийти, врешті, з того кола, у яке ти себе загнала.
Розумієш? Треба просто вчитися бачити можливості.
Господь Бог, завжди посилає нам безліч можливостей, просто треба вийти з кола і стати уважнішим.
