Тетяна прокинулася від гучного плачу. Знову Льошка. Жінка зітхнула, відкрила очі і подивилася на годинник. П’ята ранку.

— Знову, — прошепотіла вона, вибираючись з-під ковдри.

Сергій навіть не ворухнувся. Міцно спав. Тетяна поправила халат і попленталася до дитячої. Малюк дуже голосно плакав, а поруч вже почала схлипувати Арішка. Близнюки завжди відчували настрій одне одного.

— Тихо-тихо, мої хороші, — Тетяна нахилилася над ліжечком сина.

Льошка продовжував заливатися гіркими сльозами. Його личко почервоніло від напруги.

— Ну, ти чого, маленький? Мама тут.

Тетяна приклала руку до чола сина і нахмурилася. Гарячий. Знову температура. Жінка схопила термометр і через хвилину переконалася у своїй правоті.

— Сергію! — крикнула вона. — Любий, вставай!

Сергій з’явився на порозі дитячої розпатланий і злий.

— Та що таке? — випалив чоловік. — Я тільки заснув!

— У Льошки знову температура.

Сергій потер обличчя долонями.

— І що я повинен зробити? Я не лікар.

— Посидь з Арінкою. А я поїду в лікарню з малим.

Чоловік скривився.

— Знову?

— Ти пропонуєш чекати, коли стане ще гірше? — Тетяна підняла малюка на руки.

Сергій зітхнув, пройшов до кімнати і сів поруч з донькою.

— Таня, може, ти даси йому жарознижуюче якесь? Подивимося, як далі буде.

Тетяна прикусила губу.

— Ні, я так більше не робитиму. Звичайне лікування нам не допомагає.

— Танюш, заспокойся, будь ласка. Що буде, якщо ми зараз поїдемо в лікарню? Три години просидимо в черзі, нічого не дізнаємося.

Тетяна похитнулася.

— Сергію, син захворів втретє за місяць! Ти хоч розумієш це?

Сергій відмахнувся.

— Діти часто хворіють. Нічого страшного.

Тетяна закрила очі і глибоко вдихнула. Посваритися з чоловіком можна і потім. Зараз важливіший Льошка. Жінка вийшла з кімнати і почала збиратися.

Через годину вона повернулася з лікарні. Педіатр виписав нові ліки.

Сергій уже пішов на роботу. Аріна спала. Але Таню дратувало те, що чоловік залишив доньку саму!

На кухонному столі записка: «Сніданок на плиті. Як все пройде, відпишися». Тетяна зітхнула і поставила чайник.

Увечері, ледь Сергій переступив поріг будинку, Тетяна кинулася до нього.

— Поговорила з лікарем. Він просив здати аналізи. Склав список усього, що потрібно.

Сергій зняв черевики і пройшов на кухню.

— Я втомився. Можна хоча б спокійно поїсти?

Тетяна замовкла.

— Вибач. Просто це важливо.

— Знову гроші на вітер, — пробурмотів Сергій, заглядаючи в каструлю. — Скільки всього потрібно здати?

— Багато.

— А скільки коштує?

— Близько восьми тисяч.

Сергій випустив ложку з рук.

— Вісім тисяч? Таня, ти взагалі в своєму розумі? А на що ми будемо жити?

— Але ж це здоров’я дитини, — Тетяна здригнулася від раптового спалаху гніву чоловіка.

П’ять років вони жили душа в душу. Завжди поруч, завжди разом. І ось уже кілька місяців щось йшло не так. Ніби в будинку оселилася незнайома людина.

— Спочатку ліки для близнюків, тепер аналізи для Льошки, — почав перераховувати Сергій. — А гроші ж не гумові!

— Я витрачу на аналізи свої власні заощадження, — перервала його Тетяна. — Тебе це ніяк не торкнеться.

— Витратиш. Але потім знову будеш ходити в одному і тому ж, — хмикнув Сергій. — І знову почнеш нудити, що тобі нічого одягти.

Тетяна відступила на крок.

— На твою думку, ганчірки важливіші за здоров’я сина?

— На мою думку, треба бути раціональнішим!

За вікном грала музика. Знову у сусідів вечірка. Хтось радіє життю, поки вони сваряться на кухні. Тим часом Аріна перекинула на себе сік і підняла крик.

— Та скільки можна, — процідив Сергій крізь зуби.

— Милий! — тільки й встигла втрутитися Тетяна, кидаючись до дочки.

— Не можна хоч хвилину посидіти спокійно! — не вгамовувався Сергій.

— Ти сам знав, на що йдеш, коли пропонував народити дітей, — парирувала Тетяна.

Наступного дня Сергій вибачився. Зізнався, що втомився. Але через тиждень все повторилося.

Сипалися докори, колючі фрази. Тетяна плакала, Сергій психував. А потім замість відвертої розмови замкнувся в собі.

Останньою краплею став дзвінок із садочка. Льошка сильно рознервувався, і його попросили забрати раніше. Сергій розлютився не на жарт.

— Зовсім від рук відбилися, виховувати треба краще! — проричав він, ходячи кімнатою.

— Це і твої діти, між іншим, — нагадала Тетяна.

Сергій різко зупинився.

— Ти мене взагалі не чуєш! Я вже дві години розпинаюся.

— Не розумію, про що ти, — розгубилася Тетяна.

— Нічого ти не розумієш, — він штовхнув ногою дитячу машинку.

Та відлетіла до стіни і тріснула навпіл. Льошка ображено засопів.

— Ти що робиш? — здивувалася Тетяна. — Це його улюблена іграшка!

— Ось ти і балуєш їх. Потім дивуєшся, що вони погано поводяться, — Сергій відвернувся і пішов у спальню.

Увечері вони знову посварилися. Тепер Тетяна навіть не пам’ятала, що стало причиною. Сергій вийшов із себе.

— Мені все набридло! Ці крики, твоє ниття! Я йду.

Тетяна дивилася на чоловіка здивованими очима.

— Куди? — прошепотіла вона.

— До матері. Там, принаймні, спокійно.

Сергій почав збирати речі.

— Сергію, давай поговоримо. Це просто важкий період, — Тетяна торкнулася плеча чоловіка.

Він різко відсмикнув руку.

— Ні, з мене досить. Раніше ти була іншою. Турботливою, веселою.

— А ти думав, легко виховувати близнюків? — схлипнула Тетяна.

— Інші якось справляються! І не забивають на чоловіка! Моя мама могла б допомагати! Але ти ж проти!

Валентина Сергіївна дійсно рідко няньчилася з онуками. Тільки якщо їй було зручно, тільки на її умовах.

Постійно совала поради, критикувала і соромила. Тетяна намагалася тримати свекруху на відстані.

— Ти б з нею посидів три години, відразу б зрозумів, чому я так рідко звертаюся до неї, — відрізала Тетяна.

Сергій голосно грюкнув дверима шафи.

— Я йду, Таня. Досить, — він застебнув сумку.

— Але як же діти? Житло? — випалила Тетяна.

У погляді Сергія застигла холодна рішучість.

— Розберемося.

Він вискочив з квартири. Тетяна повільно опустилася на підлогу. Діти замовкли, бачачи заплакану маму. У квартирі зависла страшна тиша, яку порушували тільки схлипи жінки.

Тетяна проплакала всю ніч. Вранці очі опухли і почервоніли. Руки тремтіли. Жінка не могла повірити, що вчорашній кошмар був реальністю.

— Я повинна з ним поговорити, — вирішила вона.

Вдесяте за годину Тетяна набирала номер чоловіка. Гудки. Довгі, протяжні, безнадійні. Ніхто не відповідав.

— Гаразд, охолоне і передзвонить, — промовила вона вголос.

Близнюки швидко помітили відсутність тата. Аріна постійно питала, коли ж він повернеться. Чоловік просто сидів біля вікна і дивився на дорогу. Тетяна ледве стримувала сльози.

Близько третьої години дня у двері подзвонили. Тетяна кинулася до дверей, сподіваючись, що це Сергій.

Але на порозі стояла Валентина Сергіївна. Обличчя свекрухи перекосилося від злості.

— Ось ти як зустрічаєш! — гримнула жінка. — Навіть не запросиш?

Тетяна відступила вбік, пропускаючи гостю в квартиру.

— Добрий день, Валентино Сергіївна, — тихо промовила вона. — Сергій з вами?

Свекруха зайшла в квартиру і голосно пирхнула.

— Пфф! Синочок спить. Всю ніч прокрутився, нещасний. Ледве заспокоїла.

— А що сталося? — обережно запитала Тетяна.

Валентина Сергіївна окинула невістку презирливим поглядом.

— Що сталося?…

І ти ще питаєш! Змучила чоловіка своїми примхами. Що з тебе взяти?

Тетяна підвела підборіддя.

— При чому тут я? Ми посварилися через дрібницю. Сергій просто розлютився.

Валентина Сергіївна вибухнула сміхом.

— Через дрібницю? — жінка похитала головою. — Ти своїми витівками довела мого сина до нервового зриву!

— Моїми витівками?

— Так! Постійні капризи, нескінченні біганини по лікарях. Ти схибнулась на своїх дітях.

— На наших дітях, — поправила Тетяна.

Валентина Сергіївна стиснула губи.

— Це ти їх народжувала. Хотіла близнюків, ось нехай тобі твоя мама і допомагає! А мого сина ти зовсім не цінуєш.

Тетяна схрестила руки на грудях.

— Ах, так це я погана дружина? Я тягну на собі побут, дітей і підробляю. І ще намагаюся зберегти стосунки. А ваш син скандалить через вісім тисяч на лікування дитини!

Валентина Сергіївна пройшла на кухню і сіла на стілець.

— Тому що не треба витрачати гроші даремно. Нехай хворіє вдома. Нічого з ним не трапиться.

Тетяна задихнулася від такої нахабності.

— Сергій вас за цим прислав? Передати, що я погана мати?

Валентина Сергіївна похитала головою.

— Ні, мила. Я приїхала сказати, що Сергій хоче розлучитися.

По тілу Тетяни пробігло тремтіння. Кімната попливла перед очима.

— Що? — вичавила вона.

Валентина Сергіївна задоволено посміхнулася.

— Сергій вирішив залишити квартиру собі. А тобі віддасть дітей. Ти ж їх так любиш.

— Що ви несете? — Тетяна посміхнулася.

Їй здавалося, що все, що відбувається, — страшний сон. Такого просто не могло бути. Ще недавно вони були щасливі. Планували поїхати до моря на літо. Готувалися до дня народження близнюків.

— Діти залишаться тобі, а квартира — моєму синові! Загалом, збирай речі.

— Ви в своєму розумі? — Тетяна похитала головою. — Куди я повинна йти? І з двома маленькими дітьми?

Свекруха знизала плечима.

— Мене це не стосується. Повернешся до батьків.

Тетяна закипала від злості.

— Чудово! Передайте своєму синові, що квартира спільна. І ми її ділимо.

— Сергій купив квартиру! Він платив за комуналку! — обурилася Валентина Сергіївна.

— Ми використовували мої заощадження! — парирувала Тетяна. — І я вклала свої гроші так само, як і він. Частка Сергія всього тринадцять відсотків! Решта моя і моїх батьків!

Валентина Сергіївна зблідла.

— Брешеш! Не може такого бути! — закричала вона.

— Відкрийте договір. Перевірте, — Тетяна підійшла до шафи і витягла папку з документами.

Свекруха втупилася в папери.

— Це підробка!

— Можете сходити до юриста. Перевірте все самостійно.

Валентина Сергіївна оніміла.

— Ви вважали, що він купив квартиру?

Свекруха зарепетувала:

— А хто ще? Він її купив!

— На мої гроші! — Тетяна тицьнула пальцем у квитанцію. — Весільні подарунки батьків, які ми збирали. І ще спадщина бабусі.

Обличчя свекрухи спотворила злоба.

— Ти просто хочеш залишити мого сина без даху над головою!

Тетяна випросталася.

— Ні, Валентино Сергіївна, це ваш син вирішив викинути на вулицю мене і своїх дітей!

— Твоє право на квартиру ще треба довести! — верескнула Валентина Сергіївна.

Тетяна грюкнула дверима шафи.

— Передайте Сергію, що він може розпоряджатися своєю часткою, як захоче!

— Думаєш, така розумна? Скоро Сергій одумається і повернеться? А ти його приймеш, як мила!

— Після такого – не прийму, — Тетяна розвернулася до дверей. — Можете йти.

Як тільки за свекрухою зачинилися двері, Тетяна кинулася до телефону. Перший дзвінок — юристу. Через два дні вона вже подала документи. Розділ майна, розлучення, аліменти. Все по повній програмі.

Валентина Сергіївна атакувала Тетяну гнівними повідомленнями. Сергій примчав до неї на поріг.

Раніше Тетяна кинулася б йому на шию. Зараз вона відкрила двері і холодно подивилася на чоловіка.

— З чого ти взяла, що можеш позбавити мене всього? — закричав він прямо з порога.

Тетяна навіть не здригнулася.

— Це законно. І я не позбавляю тебе всього. Ти отримаєш свою законну частку.

— Ти залишаєш мене без житла! — змахнув руками Сергій.

— А ти збирався залишити без житла мене і дітей.

— Мама просто неправильно висловилася, — почав виправдовуватися Сергій.

— Ось як? — посміхнулася Тетяна. — Тоді чому ти відразу не подзвонив і не пояснив все?

Сергій понурив голову.

— Я не думав, що ти так вчиниш.

— А я не думала, що ти відмовишся від сім’ї через дитячі крики і гроші на лікування, — Тетяна простягнула йому документи. — Ось, розпишись. І не забудь з’явитися до суду.

— То це твоє останнє слово? — тихо запитав Сергій.

Перед Тетяною вже стояв не чоловік, не кохана людина, а жалюгідний зрадник. Вона раптом зрозуміла, що нічого до нього не відчуває. Порожнеча.

— Так, Сергію. Це рішення остаточне.

Через тиждень Сергій забрав речі з квартири. Тетяна відразу викликала майстра і поміняла замки. Валентина Сергіївна ледь не виламала двері, коли дізналася.

— Зовсім з глузду з’їхала? — кричала вона під вікнами. — Обікрала сина! Відібрала дах над головою!

Тетяна висунулася з вікна.

— А ви не думали, що в цьому він винен сам?

— Ти все підлаштувала! — не вгамовувалася Валентина Сергіївна.

Нерви були на межі. Але жінка твердо вирішила почати життя спочатку. Валентина Сергіївна обіцяла так просто не здаватися. Погрожувала відібрати дітей, перекрити аліменти. Тетяна лише посміхнулася у відповідь.

Поживемо, як кажуть, побачимо.